Йон Колфер – Артеміс Фаул. Поклик Атлантиди (страница 54)

— Стань над Артемісом і Мульчем і охороняй їх.

— Добре, Батлере,— відгукнувся кентавр, як за­вжди в критичних ситуаціях почуваючись геть без­порадним. — Можеш на мене розраховувати.

Батлер і Джульєтта помінялися місцями, непоміт­но торкнувшись руками одне одного.

— Будь обережна. Холлі спритна.

— І ти теж. Я не довіряю цьому Турнболові.

Як виявилось, обидві заяви відповідали істині. На жаль, Батлер розробив план їхніх дій, не враху­вавши життєво важливої інформації. По-перше, Холлі не була під гіпнозом; її поневолили за допомо­гою руни, а руни, на відміну від гіпнозу, не сповіль­нювали реакції особи, що підпала під їхній вплив, але прискорювали їх. Насправді руни забезпечували жертві, що перебувала під їхнім впливом, набагато кращий доступ до запасів життєвих сил. До речі, саме тому істоти, піддані тривалому поневоленню, могли буквально спалити себе, якщо перебували в напрузі дуже довго. По-друге, Батлер уявлення не мав, що Турнбол передбачав можливість прориву з боєм че­рез підводний тунель і озброївся відповідним чином.

Обох Батлери вирубили за кілька секунд. Джу­льєтта стрімко кинулася на Холлі — без зайвих слів і театральних рухів, адже Холлі була серйозним супротивником, Серйозний супротивник з байду­жим виглядом стояв перед нею, опустивши руки, до останньої миті, потім пригнувся так швидко, що, здавалося, на тому місці, де щойно була Холлі, зали­шилося її примарне зображення, і збила Джульєтту з ніг. Дівчина врізалась головою в підлогу, а трохи прийшовши до тями, побачила Холлі — та сиділа у неї на грудях і впиралася в лоб «Нейтрино».

— Жодних іскор,— хрипко видихнула Джульєт­та. — Тільки не іскри.

— Жодних іскор,— тупо повторила Холлі і, засу­нувши ствол зброї у виріз костюма Нефритової Принцеси, натиснула на курок. Джульєтта здригну­лася і знепритомніла. Жодних іскор.

Батлер на своєму кінці тунелю не кинувся в атаку так необачно. Він легко міг узяти гору над Турнболом і його поплічниками. Можливо, вистачило б одного загрозливого руху, щоб вони злякано відсту­пили.

Проте Турнбол мав дещо знервований вигляд, але зовсім не зляканий.

— Містере Батлер, невже ви, так довго прислуго­вуючи геніальному стратегові, не здогадалися, що не менш геніальний стратег передбачить ваш наступ­ний крок?

У Батлера впало серце. Турнбол був озброєний.

Залишалося лише спробувати здолати відстань між ними, поки Турнбол не встиг прицілитися.

І йому це майже вдалося, але «майже» в бою нітрохи не краще за гумові спиці на конкурсі плетіння.

Турнбол відстебнув короткоствольний пістолет, що теліпався на паску за спиною, і вісім разів вистрі­лив Батлерові у груди і голову. У охоронця закоти­лися очі, але він за інерцією продовжив рухатися вперед, і Турнбол поспішив відскочити вбік, щоб не бути розчавленим. Арку і Юніксу пощастило менше. Батлер звалився на них, як метеорит, вибивши по­вітря з легенів і зламавши кілька ребер.

— Оlе![11] — вигукнув Турнбол, який завжди відві­дував кориду, коли опинявся в Іспанії. Судячи з усього, втрата банди його анітрохи не стурбувала.

Вібрація, вочевидь, привела в дію один з най­більш чутливих вогнегасників, і той миттєво запов­нив тунель білим порошком.

— О, погода просто жах! Піх-пах! — проспівав Турнбол, прицілившись у Фоулі, що храбрував з усієї сили. — Подобається моя зброя? Розроблена для придушення перших бунтів гоблінів. Чиста хімія. Стріляє паралізуючими кульками, покритими сіллю винної кислоти золпідему. Приводиться в дію газом, гільзи розчиняються. Жодних іскор. Інколи вживан­ня примітивних технологій виправдано.

Артеміс раптом глибоко зітхнув, немов тільки що випірнув на поверхню океану.

— А, мій геній спливає. Підводься, Артемісе, я на­казую тобі.

Фаул, увесь засипаний білим порошком, насилу звівся на ноги.

— Прошу тебе, придуши для мене кентавра.

Артеміс спробував знайти опертя на широкій шиї Фоулі, потім стиснув її з усіх своїх невеликих сил, викликавши у кентавра радше незручність, аніж біль.

Турнбол змахнув скупу сльозу.

— Це вже занадто. Та я мушу виявити поблажли­вість — на мене чекає Леонор. Артемісе, ходімо зі мною, і ти, капітане Шорт. Не забудь прихопити з собою демона. Ми повинні піти, перш ніж вибух­нуть генератори санітарного судна.

Артеміс і Холлі виконали наказ, діючи як автома­ти. Холлі тягнула за комір бідолашного Номера Пер­шого, а Артеміс пройшов повз Фоулі, не сподобивши того навіть поглядом. Риби і гігантський молюск зачаровано спостерігали за ними — підводне життя досить монотонне, а тут хоч якась розвага.

Турнболові раптом захотілося швидше покинута це місце.

— За мною, раби. Де ваша хвалена спритність?

Артеміс попрямував зі швидкістю, якої від нього ніхто не чекав.

— Отак краще,— похвалив Турнбол. — Можливо, я збережу тобі життя.

— Приємно чути,— відгукнувся хлопець. — Обо­в’язково передам йому при зустрічі.

— Гм... — промовив спантеличений Турнбол і тієї ж миті відчув, як людина, з вигляду Артеміс Фаул, ткнула його напруженими пальцями в живіт.

— Батлер показував цей удар Артемісові тисячу разів. Він не слухав, а я все запам’ятав.

Турнбол хотів щось сказати, але в нього перехо­пило дух. А втім, він не знайшов би, що відповісти, навіть якби міг говорити.

— Тому що я не Артеміс Фаул, підлий ельфе,— сказав Оріон, вихопивши пістолет з безвільної руки Турнбола. — Я — молодий романтик, який завжди знав, що його час настане, і тому уважно слухав Бат­лера. І ось час настав, і я до нього готовий.

У Турнбола вистачило повітря всього на одне слово: — Як?..

— Артеміс шукав спосіб позбутися влади руни, що контролювала його розум, тому спровокував твоїх бовдурів уразити його струмом, звільнивши тим самим мене. А наді мною твоя руна не владна.

Турнбол притиснув долоні до живота.

«Ну звичайно, синдром Атлантиди! Друга фаза».

Він уперся ліктями в коліна і прохрипів:

— Холлі, убий його. Убий хлопчиська.

Оріон швидко обернувся і навів пістолет на Холлі.

— Прошу тебе, прекрасна дівчино. Заради загаль­ного добра не змушуй мою руку завдавати удару.

Холлі відштовхнула Номера Першого і швидко побігла зиґзаґом.

— Артеміс не вміє стріляти! — проричала вона.

Оріон розпрямив плечі і витягнув руки, підтри­муючи праву руку лівою. Обидва Артемісові «я» вільно володіли обома руками, але Оріон волів працювати правою. Він чудово пам’ятав слова, які Бат­лер не втомлювався повторювати йому: «Прицілься уздовж руки. Потім видихни і плавно натисни на курок».

Перша куля вцілила Холлі в щоку, друга — у лоб, третя влучила у плече, але під шкіру проникла не од­разу. Холлі за інерцією піднялася до середини дуго­подібної стіни, але потім тіло перестало їй підкоря­тися, і вона долілиць упала на підлогу.

Оріон обернувся до Турнбола, що підкрадався до нього.

— Замри, мерзенний демоне.

— Гей! — вигукнув Номер Перший, звівши дух.

— Даруйте, добрий маге,— відгукнувся Оріон. — Я мав на увазі лише цього ворога.

— Чотири! — з відчаєм у голосі промовив Турн­бол. — Чотири, чотири, чотири!

Оріон розсміявся гордовитим сміхом героя.

— Та ба, Турнболе Рут. Твої підлі плани зруйно­вані. Змирися з долею.

Обличчя Турнбола почервоніло. Подібна реакція була сімейною рисою Рутів.

— Мені потрібен демон! — закричав він, бриз­каючи слиною. — Віддай його мені, або ми всі заги­немо!

— Час порожніх погроз минув, мій друже. Тебе перехитрили. Сиди спокійно і чекай, поки мій това­риш, шляхетний жеребець, зв’яже тобі руки.

Турнбол, відкашлявшись, глибоко вдихнув і ви­простався.

— Ні! У мене ще залишився козир. Це санітарне судно заміновано. Автопілот виведено з ладу, захист генератора вимкнено. Назад дороги немає. Віддайте мені демона, і я занурю шаттл на дно западини, а по­тім утечу в череві аморфобота. Там вистачить місця ще для однієї істоти окрім Леонори. Можу взяти тебе замість Номера Першого.

Фоулі облизнув губи.

— А... Гаразд. Та є невеличка проблема — я роз­чинив аморфоботів.

— Так от який був твій план! — вигукнув Оріон, розмахуючи пістолетом, немов абордажною шаб­лею. — Забрати потрібне, а докази знищити вибухом!

Турнбол знизав плечима, раптом цілком заспоко­ївшись. Він завжди знав, що подібний день настане.

— Раніше завжди виходило. — Він поглянув на таймер свого наручного комп’ютера. — Через п’ять хвилин шаттл вибухне, і ми всі загинемо. Якщо до­зволите, я мав би за краще опинитися поруч із дру­жиною.