Йон Колфер – Артеміс Фаул. Поклик Атлантиди (страница 40)

— А потім? — нагадав Артеміс.

— Потім я наказав дати кілька пробних залпів, щоб простежити траєкторію, перш ніж зонд увійде в радіус ураження. Потужності все одно не вистача­ло, щоб завдати шкоди, адже водяні снаряди швидко розвіюються, але, вочевидь, в одному із снарядів якимсь чином збереглося досить ударної сили, тому що зонд різко змінив курс і пірнув носом у морське дно, прихопивши із собою шаттл.

— На тому шаттлі була Опал Кобой? — швидко спитав Артеміс. — Це вона все придумала! Просто смердить Опал.

— Ні, Фауле, якщо ким-небудь і смердить, то це тобою. Все почалося з твоєї конференції в Ісландії, а закінчилося загибеллю наших кращих співробіт­ників і евакуацією Атлантиди.

Артемісові кров ударила в голову.

— Забудь про своє ставлення до мене. Опал була в шаттлі?

— Ні! — гаркнув Трабл, аж завібрували динаміки рятувальної капсули. — Але ти був в Ісландії, а тепер опинився тут.

Холлі прийшла другові на виручку.

— Артеміс не причетний до цього, командире.

— Можливо, але забагато збігів, Холлі. Я хочу, щоб ти затримала цього Хлопця Бруду, доки я не пришлю по вас рятувальників. їм знадобиться кілька годин, тому заповни баластні цистерни, це зменшить плавучість. Під поверхнею вас навряд чи помітять.

Холлі такий план дій зовсім не сподобався.

— Сер, ми знаємо, що сталося. Але Артеміс має рацію: нам треба подумати про те, хто за цим стоїть.

— Поговоримо про це в Поліцейській Плазі. За­раз моє головне завдання — зберегти життя нашим людям. В Атлантиді ще залишилися мешканці. Всі герметичні судна направлені туди. Теорії Артеміса обговоримо завтра.

— А ми поки що станемо табором,— пробурмоті­ла Холлі.

Трабл Кельп був не схильний терпіти порушення субординації. Він нахилився до камери впритул, його лоб заповнив увесь крихітний об’єктив.

— Ти щось сказала, капітане?

— Той, хто це задумав, ще не закінчив. — Холлі теж посунулася ближче до камери. — Зонд — час­тина якогось більшого плану, і затримувати Арте­міса в цій ситуації — найгірше, що ви можете зро­бити.

— Невже? — Трабл несподівано хихикнув. — Див­но, але в попередньому повідомленні ти написала, що Артеміс злетів з котушок. Це твої точні слова...

Холлі винувато скривилася, глянувши на друга.

— Немає ніякої потреби наводити мої точні сло­ва, сер.

— Тепер «сер»? Твоїми точними словами були, цитую тільки тому, що це твої точні слова: «Артеміс Фаул став божевільнішим, ніж хворий на стрижучий лишай троль, що нахлебтався морської води».

Артеміс кинув на Холлі повний докору погляд, немов кажучи: «Стрижучий лишай? Справді?»

Холлі, махнувши рукою, відмовилася від пояс­нень.

— То було раніше. Потім я двічі вистрілила в Ар­теміса, і він прийшов до тями.

Трабл посміхнувся.

— Двічі вистрілила в нього. Вже краще.

— Артеміс потрібен нам,— наполягала Холлі,— щоб у всьому розібратися.

— Як він розібрався з Джуліусом Рутом і коман­диром Рейн Вінйайєю?

— Так нечесно, Трабле.

Кельп і не думав здаватися.

— Траблом можеш мене називати в офіцерсько­му клубі у вихідні. А поки я для тебе — командир. І я доручаю тобі, ні, наказую затримати людину на ім’я Артеміс Фаул. Ми не будемо забирати його під варту, просто хочеться трохи побалакати з ним тут, унизу. Чого я точно не хочу, так це діяти на підставі якихось його ідей. Усе ясно?

Обличчя Холлі стало дерев’яним, голос — тупим.

— Ясно, командире.

— Потужності капсули вистачить лише на жив­лення локатора, тому навіть не думай прямувати до берега. Капітане, у тебе вигляд — трохи блідіший, ніж у смерті, отже, гадаю, зайвої магії для маскуван­ня у тебе не лишилося.

— Блідіший, ніж у смерті? Дякую, Крабле.

— Крабле, капітане? Крабле?!

— Я хотіла сказати — Трабле.

— Ось так краще. Просто не спускай з Хлопця Бруду очей, оце й усе. Ясно?

Голос Холлі був такий медоточивий, що міг зача­рувати навіть ведмедя.

— Мені все ясно, Трабле. Капітан Холлі Шорт, найкраща нянька у світі, до ваших послуг.

— Гмм... — промовив командир тоном, до болю знайомим синові Анджеліни Фаул.

— Саме так, «гмм...» — сказала Холлі.

— Радий, що ми зрозуміли одне одного,— сказав Трабл, і одна його повіка здригнулася, що можна було витлумачити як підморгування. — Я, як твій ко­мандир, наказую тобі сидіти на місці і не намагатися вдаватися в те, що відбувається, тим більше за допо­могою людини, тим більше за допомогою саме цієї людини. Ти мене чуєш?

— Чую вас чітко і ясно, Трабле,— відповіла Холлі, і Артеміс зрозумів, що Трабл Кельп не забороняє Холлі розбиратись у справі — просто намагається прикрити свій зад відеозаписом на випадок, якщо дії Холлі обернуться трибуналом, як це вже не раз бу­вало.

— Я теж чую тебе чітко і ясно, командире,— ска­зав Артеміс. — Якщо це, звичайно, має значення.

Трабл пирхнув.

— Пам’ятаєш блоху під пахвою, Фауле? Її точка зору має для мене більше значення, ніж твоя.

Він зник раніше, ніж Артеміс устиг промовити одну із заздалегідь заготовлених відповідей. І в май­бутньому, коли професор Дж. Аргон опублікує біо­графію Артеміса Фаула «Фаул та Ельфи», яка миттє­во стане бестселером, саме ця суперечка буде визнана такою, що має величезне значення, оскільки була од­нією з небагатьох, де останнє слово не залишилося за Артемісом Фаулом Другим.

Холлі верескнула, але не надто по-дівочому і рад­ше від розчарування.

— Що сталося? — спитав Фоулі. — Мені здалося, розмова закінчилася зовсім непогано. Здається, ко­мандувач Трабл Кельп, відомий як твій бойфренд, дав нам зелене світло на продовження розслідування.

Холлі розвернулася і прибила його поглядом різ­нобарвних очей.

— По-перше, він мені не бойфренд. Я сходила ра­зок на побачення і розповіла тобі про нього по се­крету, оскільки вважала тебе другом, який не плеска­тиме язиком про це при першій же нагоді.

— І зовсім не при першій. Коли ми пили той чу­довий чай, я мовчав.

— Це не стосується справи! — закричала Холлі, склавши долоні рупором.

— Не хвилюйся, Холлі, все залишиться в цій кімнаті,— запевнив Фоулі, вирішивши поки не зга­дувати про розміщення цієї чутки у себе на сайті www.igogo.gnom.

— І по-друге,— вела далі Холлі,— може, Трабл і віддав мені двозначний наказ, але що ми можемо зробити посеред Атлантики, сидячи в цій нікчемній залізній коробці?

Артеміс поглянув на небо.

— Розумієте, з цим я можу вам допомогти. Будь-якої секунди.

Минуло ще кілька коротких митей, але ситуація ніяк не змінилася.

Холлі підняла руки долонями вгору.

— Будь-якої секунди? Справді?

Артеміс дозволив собі трохи образитися.

Не в буквальному розумінні. Можливо, знадо­биться дві-три хвилини. Напевно, варто йому зате­лефонувати.

Через п’ятдесят дев’ять секунд щось стукнуло по люку рятувальної капсули.

— Ага,— промовив Артеміс таким тоном, що Холлі захотілося його вдарити.