Йон Колфер – Артеміс Фаул. Поклик Атлантиди (страница 35)

— Ой! — грайливо вигукнув Турнбол. — Пробач­те, що заговорив з вами!

Цей короткий обмін репліками дозволив Вішбі вивести шаттл із доку, а ще одному з пасажирів — зорієнтуватися і зрозуміти: старий ватажок починає діяти. Насправді десять із дванадцяти притиснутих до крісел страхувальними дугами запеклих злочин­ців у різний час працювали на Турнбола і здебіль­шого зовсім не бідували аж до самого арешту. Вішбі, повернувши собі штурманське свідоцтво, влаштував так, щоб усі вони сиділи поруч.

«Капітан порадіє, коли у критичний момент по­руч будуть друзі»,— міркував Вішбі.

Найважливішим другом був Юнікс Б’лоб, спрайт з припеченими ґулями на місці крил, його відділяв од Турнбола лише прохід з губчастої гуми. Колись Турнбол витягнув його з бійки з тролями, і відтоді спрайт став його правою рукою. Ідеальний заступ­ник, він завжди безвідмовно виконував усі накази. Юнікс не обговорював і не встановлював пріорите­тів, він однаково був готовий померти, роздобува­ючи Турнболу каву або крадучи ядерну боєголовку.

Турнбол підморгнув своєму підлеглому, даючи зрозуміти: час ікс настав. Юнікс ніяк не відреагував, оскільки практично до всього ставився з крижаною байдужістю.

«Юніксе, старий, вище носа! — хотілося гукнути Турнболу. — Скоро почнуться хаос і смерть!»

Але, зважаючи на обставини, довелося обмежи­тися лише підморгуванням.

Вішбі помітно нервував. Шаттл рушив уперед різ ­ким ривком, дряпаючи стіни стикувального доку.

— Чудова робота, Фрішбі! — прогарчав К-Макс. — Вирішив занапастити нас раніше, ніж це зробить зонд?

Вішбі почервонів і вчепився у штурвал так, що позеленіли кісточки пальців.

— Усе гаразд. Упораюся. Жодних проблем.

Шаттл вийшов із-під прикриття масивних ста­білізаторів, що відводили від купола найсильніші підводні течії, і Турнбол почав насолоджуватися краєвидом нової Атлантиди, що зникала вдалині. Міський ландшафт був похмурим нагромадженням традиційних шпилів та мінаретів разом із сучасні­шими пірамідами зі скла і криці. Сотні підвісних блоків з фільтрами розташовувалися по кутах гігант­ських п’ятикутників, з яких і складався захисний ку­пол над Атлантидою.

«Якщо зонд потрапить у фільтраційний блок, ку­пол розвалиться,— подумав Турнбол. — Ви лише по­гляньте, вони використали для прикраси хвилеломів дитячі малюнки. Як мило».

Вони пролетіли повз водяні гармати, що були приведені в готовність і чекали лише на координати цілі.

«Прощай, мій зонде! — подумав Турнбол. — Ти добре послужив, і мені тебе бракуватиме».

Від міста на всі боки розліталися підводні апара­ти: прогулянкові судна і муніципальні шаттли, вій­ськові кораблі і тюремний транспорт — усі намага­лися дістатися до десятимильної позначки, де, як запевняли найкрутіші фахівці, вибухова хвиля вже розійдеться до ледве помітних брижів. І хоча втеча могла здатися хаотичною, насправді це було не так. Кожному судну належало пришвартуватися до пев­ного пірса, розташованого в десятимильній зоні.

Вішбі уже впевненіше керував шаттлом і незаба­ром підвів його похмурими глибинами до потрібної позначки, але тут він виявив, що бакен обвив гігант­ський кальмар і намагається пробити миготливий ліхтар дзьобом.

Водяний ельф розвернув шаттл вихлопною тру­бою до тварини, і та поспішила забратися геть, від­чайдушно перебираючи щупальцями. Вішбі уві­мкнув команду автоматичного швартування, і судно опустилося прямісінько на магнітний причал.

K-Макс зневажливо засміявся.

— Що ж ти по родичах смалиш, Фішбі? Тебе пере­стануть запрошувати на родинні свята.

Вішбі луснув кулаком по приладовій панелі.

— Як ти мені остогид!

— Мені теж,— сказав Турнбол і непомітно зняв електрошоковий кийок у K-Макса з паска. Він міг би уразити здоровенного спрайта відразу, але хотів почекати, доки той усвідомить, що відбува­ється.

— Гей! — вигукнув К-Макс. — Ти що... Ти взяв мого... — Тут до нього нарешті дійшло. — На тобі не­має наручників!

— Тямущий хлопець.

На цих словах Турнбол ткнув K-Макса кийком у живіт, пронизавши тіло піксі розрядом у десять ти­сяч вольт. Наглядач затрясся, немов у танці святого Вітта, і осів безформною купою на підлогу.

— Ти вирубив мого напарника,— тупо сказав Вішбі, — це має засмутити мене, але мені байдуже, навіть більш ніж байдуже, хоча по моєму голосу цьо­го не скажеш.

Турнбол ще раз підморгнув Юніксу, немов кажу­чи: «Дивися, як працює твій геніальний бос».

— Тобі не треба нічого відчувати, містере Вішбі. Просто вимкни дуги номер три і шість.

— Тільки три і шість? Хіба ти не хочеш звільнити всіх своїх друзів? Ти так багато часу провів наодинці, Турнболе.

Дуги три і шість різко піднялися, Турнбол під­вівся і з насолодою розім’яв ноги, немов просидів прикутим цілу вічність.

— Не зараз, містере Вішбі. Деякі мої друзі, мож­ливо, забули мене.

Юнікс теж звільнився і негайно почав знімати з K-Макса черевики та пасок. Він скинув верхню час­тину роби і опустив її до пояса, щоб укриті шрамами ґулі на місці крил обвіювало свіже повітря.

Турнбол відчув легке занепокоєння. Юнікс за­вжди його тривожив, оскільки, незважаючи на без­межну вірність до гробу, був не просто дивним, а позамежно дивним. Він давно міг найняти пластичного хірурга і зрізати ці обрубки крил, але волів носити їх, немов трофеї.

«Якщо помічу бодай найменші ознаки зради, до­ведеться вбити його, як собаку. Без вагань».

— Юніксе, все гаразд?

Блідий спрайт уривчасто кивнув і продовжив об­шукувати К-Макса.

— Чудово. — Турнбол вийшов на середину, щоб ви­голосити свою коронну промову. — Панове, ми на по­розі події, яку у пресі, як правило, називають «зухва­лою втечею з в’язниці». Деякі з нас виживуть, деякі, на жаль, ні. Можу лише порадувати, що вибір — за вами.

— Я обираю життя,— сказав Чинг Майл, похмурий гоблін зі слідами укусів на черепі і м’язами аж до вух.

— Не так швидко, Майле. Треба вірити у власну правоту.

— Можеш розраховувати на мене, капітане.

Ці слова промовив Боб Регбі — гном, скутий не лише кайданами, а й кільцем на щелепах. Він за на­казом Турнбола брав участь у багатьох сутичках, включаючи і найфатальнішу, на острові Терн Мор, де Джуліус Рут і Холлі Шорт нарешті заарештували Турнбола.

Турнбол ляснув по кільцю Боба, і воно задзвеніло.

— Можу, містере Регбі, чи ти ослаб за довгі роки, проведені у в’язниці? У тебе ще лишилися сміливість і кмітливість?

— Зніми кільце — і узнаєш. Я проковтну цього наглядача цілком.

— Якого наглядача? — спитав Вішбі, відчувши за­непокоєння, незважаючи на пульсуючу на шиї руну поневолення.

— Не тебе, Вішбі,— заспокоїв його Турнбол. — Містер Регбі мав на увазі не тебе, чи не так, містере Регбі?

— Насправді якраз його.

Турнбол прикрив рота долонею.

— Яка прикрість! Виник конфлікт інтересів, міс­тере Вішбі. Ти зробив мені величезну послугу, але Боб Регбі хоче тебе з’їсти, а це може виявитися ку­медним, крім того, він стає дратівливим, якщо його не погодувати.

Вішбі хотів злякатися, зробити щось радикальне, але руна на його шиї забороняла будь-які емоції, крім легкого хвилювання.

— Прошу тебе, Турнболе, капітане... Я гадав, ми друзі.

Турнбол Рут на мить замислився.

— Ти зрадив власний народ, Вішбі. То хіба я можу вважати другом зрадника?

Навіть одурманений магією, водяний ельф уловив іронію. Врешті-решт, хіба не Турнбол Рут не раз зра­джував своїх подільників, навіть приносив у жертву членів злочинного братства заради здобуття необхід­них благ у камері?

— А як же частини для твоєї моделі... — слабо за­перечив він. — І комп’ютер... Ти назвав мені імена...

Турнболу не сподобався хід розмови, і він, сту­пивши два швидкі кроки, ткнув бідолаху кийком у зябра. Той повалився на бік у крісло пілота і обм’як

на пасках, руки у нього безвільно повисли, зябра дрібно затремтіли.

— Бла-бла-бла,— веселим тоном промовив Турн­бол. — Усі ці тюремники однакові. У них у всьому в’язні винні, еге ж, хлопці?

Юнікс розвернув крісло Вішбі і заходився ретель­но його обшукувати, забираючи все, що могло згоди­тися, навіть маленьку упаковку пігулок від нетрав­лення — про всяк випадок.

— Варіанти такі, панове,— звернувся Турнбол до своїх мимовільних слухачів. — Вийти зараз назовні разом зі мною або залишитися і чекати, доки до вже чинного вироку додасться звинувачення в нападі на охорону.

— Пробач, вийти назовні? — спитав Боб Регбі, здавлено хихикнувши.

На чарівно-диявольському обличчі Турнбола з’я­вилася легка посмішка.

— Так, хлопці, саме так. Ми просто вийдемо У воду.

— Я десь читав про тиск під водою.