Йон Колфер – Артеміс Фаул. Поклик Атлантиди (страница 12)

«Ці люди ображають мою сестру»,— подумав він, і гарячий струмінь люті зруйнував крижану оболон­ку професіоналізму.

Час братися до діла.

Заревівши, мов Скажений Ведмідь (що цілком було доречно для персонажа в такому костюмі), Бат­лер прослизнув під нижнім канатом, викотився на ринг, швидко перетнув майданчик і почав гамселити ніндзя демонстративно економними рухами. Він не виголошував загрозливих монологів, навіть не тупо­тів ногами, сповіщаючи про свою появу,— тобто по­водився вельми нелюб’язно. Він просто розкидав ніндзя, немов вежу «Дженґа»[4].

Протягом тридцяти секунд глядачі спостерігали на рингу мелькання рук і ніг. Лунали такі пронизли­ві крики, що зробили б честь істеричним підліткам на концерті рок-групи, і нарешті Джульєтта таки випручалася з малої кучі.

Батлер, переконавшись, що з сестрою нічого страш­ного не сталося, усміхнувся під маскою.

— Привіт. Я це зробив.

Замість дяки за врятоване життя Джульєтта уда­рила його чотирма прямими пальцями в сонячне сплетіння, миттєво збивши дихання.

— А-аррх! — прохрипів він. — Шробш?

Очевидно, це означало: «Що ти робиш?»

Двоє ніндзів тим часом оговталися і спробували завдати кілька стилізованих ударів по нападнику, але їм було віддячено кількома недбалими ляпа­сами.

— Угамуйтеся! — гаркнув Батлер, відновивши дихання, і злісно глипнув на них,— У нас тут родин­на розмова.

Краєм ока він уловив стрімкий рух у свій бік і ма­шинально викинув руку, зловивши вплетене у руся­вий хвіст сестри нефритовий обруч.

— Ух ти! — сказала Джульєтта. — Це ще нікому й ніколи не вдавалося.

— Та невже? — спитав Батлер, випустивши з до­лоні обруч. — Так таки й нікому?

Очі Джульєтти під маскою округлилися.

— Нікому, крім... Це ти, братику?

Батлер ще не встиг відповісти, як Джульєтта сту­пила вбік і передпліччям збила з ніг одного з ніндзя. Той, може, й підкрадався до них, та, найпевніше, просто хотів хутенько забратися з рингу, що пере­творився на арену реального болю, а не так перекон­ливо демонстрованих мук.

— Чи вам позакладало? Родичам треба поговорити.

Побиті ніндзя, скиглячи, притиснулися до кана­тів. Навіть Самсонетта, судячи з усього, дещо захви­лювалася.

— Брате, ти перебив мені матч-реванш. Що ти тут робиш? — запитала Джульєтта.

Багатьом людям знадобився б деякий час, можли­во, кілька хвилин, щоб відчути недобре, та тільки не Батлерові. Роки роботи охоронцем Артеміса навчи­ли його бути бистрим на розум.

— Ясно, ти не мене викликала. Ходімо, мені по­трібно спокійно все обмізкувати.

Джульєтта капризно одкопилила нижню губу, як і десять років тому, коли Батлер заборонив їй пого­лити голову.

— Я не можу піти. Мої шанувальники чекають, коли я нарешті пройду по рингу колесом і закінчу виступ, зваливши тебе фірмовим прийомом.

Вона казала правду: фанати Нефритової Принце­си нетерпляче підстрибували на сидіннях, прагнучи крові Скаженого Ведмедя.

— Якщо я просто злиняю, вони можуть учинити бунт.

Батлер звів погляд на гігантський екран, що висів під стелею, і побачив великим планом своє обличчя: не дивно, що його вигляд викликав напад головного болю у будь-кого з глядачів.

Зі старомодних конічних динаміків, прикріп­лених до ріжків екрана над головою, прогримів голос:

— Хлопці, хто це такий? Невже Скажений Вед­мідь з’явився, щоб розтрощити свого заклятого во­рога — Нефритову Принцесу?

Джульєтта випнула підборіддя.

— Це Макс. У всьому шукає вигоду.

— Джульєтто, у нас немає на це часу.

— Хто б він не був,— вів далі невидимий Макс,— ми не відпустимо його просто так з нашою Принце­сою, авжеж, amigos? [5]

Судячи з гучної й тривалої реакції зали, усім, хто заплатив за видовище, не сподобалася думка про те, що Скажений Ведмідь може зараз безперешкодно покинути ринг із Принцесою під пахвою. Висловів вони не добирали, і Батлер міг заприсягтися, що від їхніх вигуків аж стіни театру затрусилися.

Ступивши три швидкі кроки до канатів, Батлер погрозив пальцем якомусь курдупелеві з мікрофо­ном у руці.

На його подив, курдупель вихопився на стіл і по­чав топтати власний капелюх, надриваючись у мі­крофон:

— Ти посмів погрожувати мені, Скажений Ведме­дю? Після всього того, що я для тебе зробив? Коли лісники знайшли тебе у зграї грізлі, хто тоді тебе прихистив, га? Макс Шетлін, ось хто! А ти оце так віддячуєш мені?

Батлер вирішив не звертати уваги на його теревені.

— Гаразд, Джульєтто. Нам пора. Часу обмаль. Хтось зібрався нейтралізувати мене. Можливо, той, хто має зуб проти Артеміса.

— Твоєму припущенню, братику, вкрай бракує точності. Артеміс має значно більше ворогів, ніж ти, а в тебе їх нині чимало.

Вона мала рацію: натовп грізно ревів, здебільшого не всерйоз, проте зіркі очі Батлера помітили в пер­шому ряду кількох фанатів, уже готових брати ринг штурмом.

«Треба щось зробити,— подумав він. — Показати цим людям, хто тут хазяїн».

— Ану киш із рингу, Джулі. Негайно!

Джульєтта мовчки підкорилася: у Батлера було таке обличчя... Востаннє, коли вона бачила брата таким, він пробив кулаками борт викраденої сома­лійськими піратами яхти, потопивши судно в Аденській затоці.

— Самсонетту не чіпай,— сказала вона. — Ми по­други.

Батлер несхвально похитав головою.

— Подруги? Я знав, що ви прикидаєтеся.

Тим часом Самсонетта і ніндзя ревно махали ку­лаками в дальньому куту рингу. А ще вони тупотіли ногами і загрозливо жестикулювали, не завдаючи при тім нікому ані найменшої шкоди.

Коли Джульєтта залишила ринг і опинилася у відносній безпеці, Батлер повернувся у свій кут і стусо­нув плечем у прив’язану до стійки подушку. Від уда­ру стійка захиталася у гнізді.

— Скажений Ведмідь насправді збісився! — заво­лав Макс. — Вирішив відлупцювати ринг! Гей, нін­дзя, невже ви допустите це? Цей тип посмів осквер­нити сам символ наших спортивних традицій!

Загін ніндзя, схоже, зовсім не заперечував проти якогось там осквернення символу, аби тільки на них не накинувся цей велет-гора, що розкидав піраміду з їхніх тіл так само легко, як малюк руйнує карткову хатку.

Батлер ще раз ударив по стійці, далі вирвав її з гнізда. Піднявши металеву стійку, він пірнув під канати й заходився скручувати ринг.

Глядачі, сторопілі від його безпрецедентних дій, лише за кілька хвилин зрозуміли, що відбувається. У майбутньому цей трюк дістане назву «викрутка» і зробить Скаженого Ведмедя, що наразі валявся п’яний десь у темному провулку, справжньою супер-зіркою рингу.

Навіть красномовний Макс Шетлін примовк: його мозок гарячково намагався осмислити, що його в біса відбувається?

Батлер, скориставшись замішанням натовпу, обернув стійку разів із шість, вирвавши з основи ще дві.

«Виявляється, це не так уже й важко,— подумав він, поглядаючи на власне зображення на гігант­ському екрані. — Ринг схожий на перевернутий на­мет. Навіть дебелому підлітку до снаги».

Він зібрав усі три стійки в руках і почав їх вправ­но крутити, скручуючи ринг усе щільніше.

Двом ніндзям вистачило розуму ушитися, поки ще була така можливість, але більшість завмерла з відвислими щелепами, а ще двоє вирішили, що все це їм сниться, тому вони посідали і заплющили очі.

Батлер кивнув Самсонетті.

— Забирайтеся звідси, міс!

Самсонетта зробила реверанс, геть випавши з об­разу, і прошмигнула під канатами разом з одним ніндзя: той виявився досить тямущим і скористався короткою паузою.

Решту ж притискало одне до одного все щільніше, у міру того як Батлер скручував канати. При кожнім оберті чутно було стогони старих канатів і затиснутих між ними людей. Натовп нарешті оцінив при­йом і почав скандувати на кожний оберт. Деякі гля­дачі з радісними криками підбадьорювали Батлера і закликали вичавити повітря з легенів ніндзя, та охоронець лише хотів, щоб їх гарненько пом’яло, як пасажирів лондонської підземки в годину пік. Потім він повідтягував безпорадних ніндзя до краю рингу і вставив стійку знову в гніздо.

— Я йду,— повідомив він. — А вам усім раджу залишатися на місцях доти, доки я принаймні не покину країну, інакше ви можете мене дуже засму­тити.

Батлер не володів гіпнотичними чарами Народу, утім, його промова справила належне враження.

— Гаразд, Ведмедю, розслабся,— сказав єдиний ніндзя у білій бандані, мабуть, командир. — Ти дієш зовсім не за сценарієм. Макс озвіріє.