Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 45)

— Людина сама здається в полон. І він приніс ельфа.

— Підведіть їх до мене,— наказала вона.— Я хочу, щоб вони бачили те, що відбувається.

Артеміс Фаул волочив по землі фігуру в каптурі. Черевики цієї фігури раз у раз потрапляли в ямки і підскакували. Коли вони підійшли до кратера, вибитого під час прибуття Опал, один із піратів штовхнув ліктем Артеміса, і той покотився вниз по схилу, при кожному перевороті вдаряючись обличчям у бруд.

Друга фігура ковзала поруч. На дно кратера, до Брат берсерків, обидва вони скотилися водночас. Жалюгідна, вимазана брудом, побита пара. Друга фігура лежала горілиць. Це була Холлі Шорт. Усе свідчило про те, що сюди вона потрапила несамохіть.

— Тільки подумати,— сказала Опал, хіхікнувши в кулачок.— Бідні дітки. Як зворушливо.

Опал була горда собою, тому що, як їй здавалося, зуміла зберегти крапельку співчуття до інших.

«Мабуть, мені дійсно шкода їх,— подумала вона.— Дуже шляхетно з мого боку».

Але потім Опал згадала, що саме Артеміс Фаул і Холлі Шорт були головними винуватцями того, що вона довгі роки провела в суворому ув’язненні, і що саме вони змусили її придумати ризикований план свого звільнення, і її «благородне співчуття» випарувалося, як вранішня роса.

— Допоможи їм піднятися,— наказав Оро Джульєтті, що сиділа поруч з ним навпочіпки, поїдаючи закривавлену кролячу тушку.

— Ні! — істерично закричала Опал,— Обшукайте гидкого хлопчиська, щоб перевірити, чи немає при ньому зброї, а потім нехай він повзе до моїх ніг. Нехай молить за людство. Я хочу бачити кров у нього на колінах і сльози відчаю на його обличчі.

Душі чарівного народу відчували, що кінець близький і що скоро вони нарешті звільняться від своїх обов’язків і отримають у нагороду спокій, і тому зібралися у своїх крадених тілах-носіях біля підніжжя Врат, замкнувши собою магічне коло.

Вони спостерігали за тим, як Артеміс, болісно згинаючи спину, тягне Холлі вгору по щаблях.

«Я бажаю бачити його обличчя,— подумала Опал.— Хочу бачити, чого це йому варто».

Обм’якле тіло Холлі ударялося по сходах, одна її нога звісилась за край вежі. Холлі виглядала маленькою і крихкою, дихання її було нерівним. Опал дозволила собі помріяти про те, що повинен був зробити Фаул, щоб довести ельфа до такого стану.

«Я нацькувала їх один на одного,— подумала вона.— Повна перемога. Даремно старалися, дурники».

Артеміс підійнявся на вершину вежі й опустив Холлі, немов мішок з кістками. Це заділо Опал, і її зазвичай безпристрасне обличчя спотворила ненависть.

— Ось і ми, ваша величносте,— сказав Артеміс, зі злістю виплюнувши титул.— Я здався сам, як було наказано, і примусив Холлі зробити те ж саме.

— І я рада бачити тебе, Артемісе. Дуже рада. Це вельми спрощує всю справу.

Артеміс сперся ліктями на коліна, відновлюючи дихання. З його носа скрапувала кров.

— Холлі сказала, що ти ніколи не тримаєш слово, але я намагався переконати її в тому, що в нас як мінімум є хоч якийсь шанс, але немає вибору. Вона не погодилася зі мною, і мені довелося приспати свою кращу подругу.— Артеміс установив зоровий контакт із піксі, глянувши їй прямо в очі.— У нас є шанс, Опал?

Опал дзвінко розсміялася у відповідь.

— Шанс? О боги, звичайно, немає. І ніколи не було у вас жодного шансу. Ти мені подобаєшся, Артемісе. Ти такий кумедний.

Опал поворушила пальцями, і на їх кінчиках затанцювали іскри.

Обличчя Артеміса зблідло, його руки тремтіли від напруги і злоби.

— І тобі байдуже до життя, яке ти відбираєш?

— Я не хочу вбити когось конкретно. Або люди, або ельфи мають піти, а я, таким чином, очолю тих, хто залишився. Можу сказати, що там, під землею, у мене потужна підтримка. Існує закритий сайт, і ти здивувався б, дізнавшись імена тих, хто на ньому зареєстрований.

Решта берсерків дивилися в небо, злегка погойдуючись і бурмочучи молитви богині Дану. Двоє піратів несподівано звалилися на землю і перетворилися на купу кісток.

— Мої дітки ледве стоять на ногах,— вимовила Опал.— Матусі час відіслати їх на небо. Белліко, посунь цього гидкого геніального хлопчиська трохи назад. Малоймовірно, що Артеміс Фаул здатний почати психічну атаку, але у нього в запасі може виявитися який-небудь трюк, здатний перешкодити здійсненню моїх прекрасних планів.

Джульєтта жбурнула Артеміса спиною в бруд. Обличчя її не виражало жодних емоцій, вона просто не була здатна діяти інакше.

— Мені вбити гидкого хлопчиська? — безпристрасно запитала вона.

— Що ти, ні,— відповіла Опал.— Я хочу, щоб він бачив. І сама хочу бачити його безмежний розпач.

Артеміс перекотився на коліна.

— Люди не загрожують тобі, Опал. Більшість із них навіть не підозрюють про існування ельфів.

— Поки що. Порти наших шаттлів відкриті та позбавлені захисного поля. Я розкрила наше існування Людям Бруду, і тепер у мене немає іншого вибору, як тільки знищити всіх людей. Це проста логіка.

Джульєтта поставила ногу на спину Артеміса і притиснула його до землі.

— Він небезпечний, моя королево. А якщо прокинеться ельфійка-зрадниця, вона теж може заподіяти тобі шкоду.

Опал указала на теракотових китайців.

— Сторожіть ельфійку, а цим ходячим статуям накажи гримати хлопчиська. Матусі хочеться трохи пограти на публіку. Це банально, я знаю, але, врешті-решт, невже я не маю права набрати перед глядачами царственого вигляду і почуватися в безпеці?

Джульєтта схопила Холлі за комір і без зусиль підняла вгору. Два китайці затиснули Артеміса з обох боків, міцно утримуючи його своїми кам’яними долонями — у них рухалися тільки руки і ноги.

«Він безпорадний»,— задоволено подумала Опал.

— Підведіть їх ближче,— наказала вона.— Я хочу, щоб вони бачили, як я очищую Землю від людей.

Артеміс безпорадно борсався, а голова Холлі безвольно метлялася всередині каптура, і це трохи дратувало Опал, якій хотілося, щоб ельфійка прозріла і перелякалася.

Опал зійшла на поміст і пробіглася пальцями по каменю, як піаніст по клавішах. Заговоривши, вона почала працювати над Братами берсерків, занурюючи долоні в камінь, який розплавлявся там, де вона до нього торкалася.

— Колись люди володіли магією,— говорила вона. Можливо, варто було заклеїти Артемісу його прекрасний ротик на випадок, якщо він засмітив свої мізки цією нісенітницею. Втім, судячи з безглуздого погляду гидкого хлопчиська, цю нісенітницю, якщо вона і була, з нього вибило.

— Так, дійсно так,— продовжила Опал.— Люди колись володіли магією майже так само добре, як демони. Ось чому Брюн Фадей навів так багато чар на свій замок. Він уважав, що якщо люди стануть достатньо могутніми, щоб розчаклувати замок, то в нього, Брюна, не буде іншого вибору, окрім як тільки випустити ва свободу сили Дану. В ім’я і на благо свого народу. Опал ніжно посміхнулася Братам берсерків.

—- Зараз усе просто, як дитяча іграшка,— сказала вона.— Два зображення на кам’яній дошці. Але для цього мені довелося потрудитися. Фоулі ніколи не впорався б з таким завданням, можете мені повірити. Цей безглуздий кентавр і уявити не міг би, чого коштувало вирішити цю головоломку — зачаровані руни в декількох вимірах, квантова фізика, магічні обчислення. Я сумніваюся, щоб у всьому світі знайшовся хтось, кому вдалося б повернути до життя цього старого дурня Брюна. Я все це проробила подумки, без моніторів і навіть клаптика паперу. Деякі знання я отримувала від свого молодшого «я». Ви знаєте, я не втратила свою пам’ять, коли вона померла, а я думала, що і сама теж помру. Дивно, чи не так?

Артеміс не відповів. Він занурився в похмуре мовчання.

— Ось як це працює,— жваво промовила Опал, немов пояснювала арифметичну задачку в молодшій групі дитсадка. — Якщо я виберу перший символ, то закрию Врата повністю, і всі ельфійські душі, що містяться всередині магічного кола, знайдуть свободу, ясна річ, мене саму це не стосується, оскільки я захищена чорною магією.

Але якщо я виберу ось цей знак у вигляді жахливої багряної руки, сила Дану вийде на волю, але знищить тільки людей. Шкода, що звідси мало що можна побачити, але, принаймні, я спостерігатиму, як вмираєте ви, і зможу уявити, як це відбувається з іншими.

Артеміс вивільнив одну руку з кам’яної хватки китайця, розірвавши при цьому рукав і здерши шкіру. І, перш ніж хто-небудь устиг отямитися, поклав свою руку до першого замка Врат.

Зрозуміло, нічого не сталося, лише Опал вибухнула реготом.

— Ти не зрозумів, дурний хлопчисько. Обирати можу тільки я. Не ти, не твій жалюгідний кентавр Фоулі і не твоя маленька подружка. Тільки Опал Кобой. Ось у чому сіль. Тільки я можу відімкнути замок, керуючий Братами. Він закодований на мою особисту ДНК.— Маленьке личко Опал почервоніло від відчуття власної значущості, а її загострене підборіддя дрібно затремтіло.— Я — месія. І я пущу кров, щоб мій народ міг поклонятися мені. Я накажу побудувати храм навколо цих безглуздих Врат, які ведуть у нікуди, і назву його моїм ім’ям. Сюди стануть привозити школярів і розповідати їм про мене.

Артеміс відчував, що вся його сутність повстала.

— Я можу замкнути Врата,— заявив він. — Справа декількох хвилин.

Опал оторопіла.

— Ти можеш... Ти можеш замкнути Врата? Ти що, не слухав мене? Думаєш, це так просто? Ніхто не може їх замкнути, крім мене.

Артеміс залишив її слова без уваги.

— Я можу все вирахувати. За годину, може, навіть за десять хвилин. Ельфійка Холлі, вона з вашого народу. Я можу використовувати її руку і свої мізки. Я знаю, що зможу. Що тут складного, якщо навіть ти з цим упоралася? Адже тобі далеко навіть до Фоулі.