Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 44)

Усе, що Оро міг протиставити магічним чарам,— це насупитися і приготуватися перенести за це судоми в шлунку, але цього разу все обійшлося, оскільки Опал уже повернулась до замка, освітлюючи його магічною короною, що мерехтіла над її плечима.

Останнім захисним механізмом у чарівному замку Брюна Фаддея був сам чаклун. Брюн заточив свою власну душу в камені точно так само, як перед цим заховав у землі берсерків.

Коли Опал провела пальцями по поверхні каменя, на ньому проявилося обличчя друїда, грубо вирізане, але явно ельфійське.

— Хто збудив мене від сну? — запитав він деренчливим старечим голосом.— Хто покликав мене назад із безодні вічності?

«Ось тобі й маєш,— подумала Опал.— Хто покликав мене з безодні вічності. І ось із цим шматком стародавнього гною мені доведеться мати справу, щоб стерти з лиця землі людство?»

— Це я, Опал Кобой,— промовила вона урочистим голосом, підігруючи йому.— 3 клану Кобой. Beлика цариця ельфів.

— Вітаю тебе, Опал Кобой,— вимовив Брюн.— Як приємно бачити лик іншого ельфа. Це означає, що ми ще не зникли.

— Поки що ні, великий чарівнику, але в той час як ми розмовляємо з тобою, до Врат наближаються люди. Небесне місто у небезпеці. Ми повинні відімкнути другий замок.

Камінь затвердів, як жорно, коли Брюн спохмурнів.

— Другий замок? О, це доленосне побажання. Чи ти винесеш тягар провини за цю дію?

Опал зобразила на своєму обличчі каяття. Вона давно опанувала цей вираз, звертаючись із проханнями про дострокове звільнення з в’язниці.

— Я винесу цей тягар заради свого народу.

— Ти справді відважна, королево Опал. Піксі завжди були шляхетні, незважаючи на свій малий зріст.

Опал вирішила пропустити ремарку про свій малий зріст повз вуха. По-перше, її компенсували слова «королева Опал», а по-друге, вона марно витрачала час. Менше ніж за годину зійде сонце, а повний місяць сховається, і тоді шансів зберегти ще на цілий день цю маленьку армію — навіть якщо люди будуть ганятися за власним хвостом — практично не залишиться.

— Дякую тобі, могутній Брюне. Тепер настав час почути твою відповідь.

Чаклун насупився ще сильніше.

— Я повинен обдумати свою відповідь. Мої берсерки на твоєму боці?

Це питання було легко передбачуваним.

— Так. Капітан Оро — моя права рука. І він повністю згоден зі мною.

— Я повинен порадитися з ним,— сказало обличчя.

Характер Брюна починав виводити Опал із себе. Секунду назад цей старезний фокусник називав її королевою, а тепер, бач, хоче проконсультуватися у її слуги.

— Великий Брюне, я не думаю, що є необхідність радитися з твоїми воїнами. Часу обмаль.

— Я повинен порадитися з ним! — гримнув Брюн, і глибокі зморшки на його обличчі раптом налилися сяючою магічною силою, що потрясла Опал до самого серця.

«Немає проблем,— подумала вона.— Оро підвладний мені. Моє бажання — це його бажання».

Оро виступив уперед.

— Брюне, товаришу,— промовив він.— Я думав, ти давно пішов у наступне життя.

Кам’яне обличчя посміхнулося, і здалося, що в ньому блиснув сонячний промінь.

— Незабаром, Оре Шейдове. Твоє старе обличчя мені подобалося більше, ніж це, молоде, але я бачу під ним твою душу.

— Душу, яка жадає звільнення, Брюне. Нас усіх закликає до себе світло. Деякі з моїх воїнів уже втратили розум, інші близькі до цього. Ми не знали, що це таке стільки часу пролежати під землею.

— Час звільнення близько, мій старий друже. Наша робота майже завершена. Скажи мені, загроза все ще висить над нашим народом?

— Так. Королева Опал говорить правду.

— Однак ти зв’язаний магічними чарами, як я подивлюся,— примружився Брюн.

— Так, Брюне. Я раб королеви.

Кам’яні очі Брюна блиснули.

— Я звільняю тебе від цих чар, можеш говорити вільно.

«Кепські справи»,— подумала Опал.

Плечі Оро різко опустилися, а на його обличчі зараз, здавалося, закарбувалися всі прожиті воїном роки.

— Люди тепер володіють зброєю,— сказав Оро, і було дивно дивитися, як вилітають його слова з рота, повного молочних зубів.— Вони здаються мені дивовижними. У пам’яті цього хлопчика я бачив, що вони вбивають не нас, а один одного, мільйонами. Вони гублять Землю і вже знищили тисячі видів тварин.

Кам’яне обличчя стало тривожним.

— Так вони не змінилися?

— Вони стали більш майстерними, ніж ми пам’ятаємо, і це все.

— Чи повинен я відімкнути другий замок?

— На це питання я не можу тобі відповісти,— потер свої очі Оро. — Королева Опал дійсно поки що стримує їхні зусилля, але вони збільшують тиск на нас. Врата вже двічі піддавалися нападу, і серед атакуючих були двоє наших — ельфійка і гном, і обидва вони вправні суперники.

Кам’яне обличчя зітхнуло, і в нього з рота полився білий світ.

— Зрадники завжди знайдуться.

— Ми не спроможні більше триматися,— зауважив Оро.— Деякі з моїх воїнів уже покликані до Дану. Світ охоплений хаосом, і якщо люди завтра підуть атакою на Врата, їх уже нікому буде охороняти. Зі своєю новою зброєю люди, можливо, знайдуть спосіб відімкнути другий замок.

Опал мовчки раділа, і якби вона не вважала, що королеві не пристало аплодувати, то, напевно, заплескала у свої крихітні долоньки.

Оро переконував цього замшілого ідіота навіть краще, ніж зробила б це вона сама.

— Наш народ чахне і вмирає без сонячного світла,— кисло додала вона.— Незабаром ми зовсім зникнемо. Страждання — ось наша повсякденна доля. Ми маємо піднятися.

Оро не міг не погодитися з цим.

— Так. Ми маємо піднятися.

Брюн надовго задумався, і в міру того, як він роздумував, його кам’яні риси стиралися.

— Добре,— промовив він нарешті.— Я відімкну замок, але остаточний вибір за тобою, королево Опал. Раз кінець близький, ти маєш зробити вибір. Твоя душа візьме на себе тягар наслідків, як уже робить це моя душа.

— Так, так, так! — подумала Опал, ледь приховуючи своє нетерпіння.

— Я готова нести цю відповідальність,— похмуро сказала вона. Опал не бачила, як за її спиною Оро закотив очі, відчуваючи серцем, що Опал діє не в інтересах їхнього народу. Але її мотивація не мала значення, оскільки кінцевий результат — знищення людства — від цього не змінювався.

Обличчя Брюна несподівано занурилося в озерце вируючої магми, яка вихлюпнулася на камінь, відкриваючи дві вибиті на камені долоні. Перша — ключ Опал, і друга, нова, що світиться криваво-червоним світлом.

— Вибирай за покликом серця,— пролунав голос Брюна з глибини каменю.— Розсудливість закриє Врата повністю, звільнить душі і назавжди зруйнує цей шлях.

Нерозсудливість пробудить сили Дану і зітре людство з лиця нашої Землі. І ельфи знову ходитимуть по Землі.

«Відбиток В,— радісно подумала Опал.— Я завжди знаходила нерозсудливість дивовижним мотиватором».

Тепер, коли настав момент істини, Опал не поспішала, упиваючись ним.

— Тепер я просто не можу програти,— сказала вона Оро.— Матусю, натисни велику кнопку.

Оро сам натиснув би будь-яку кнопку, аби змусити Опал перестати називати себе матусею, але, на жаль, активувати другий замок міг тільки ельф, який відчинив Брата.

Опал поворушила пальцями.

— Уже час. Матуся готова.

І тут із краю кратера долинув крик: