Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 34)

— З твоїми подружками ми колись зробили знамениту зупинку часу в маєтку Фаулів.

Фоулі завмер. Зупинка часу!

Він може зупинити час і змусити все живе, що ви явиться всередині сфери, застигнути на місці. Але тільки якщо батарея іще працює. Щоправда, зупинка часу вимагає складних розрахунків і точного виставляння векторів. Без них час у передмісті не зупинити.

— У нормальних умовах — ні. Але ж теперішні умови не можна назвати нормальними.

Потрібно зосередитися. Діаметр сфери не повинен бути ширше за діаметр ділянки, на якій стоїть будинок. Майже чиста магія.

— Я бачу, що ти дивишся на цю магічну батарею,— заговорив навігатор. — Хочеш улаштувати зупинку часу, чи не так, чуваче? Але для цього потрібно отримати не менше дюжини дозволів з різних місць.

Фоулі синхронізував таймер батареї з комп’ютером навігатора — трюк, який Холлі не засвоїла б і за мільйон років.

— Ні,— сказав він.— Це зробиш ти.

Шкура Кабалліни вкрилася опіками, на її задніх ногах з’явилися позначки від зубів, але вона не здавалася. Тепер її оточувало не менше десятка гоблінів, що скреготали зубами, шалено обертали очі та явно чомусь божеволіли. На даху ще були гобліни, вони прогризалися всередину будинку, а всі вікна і двері були забиті купою тіл, що без упину ворушилися.

«Ніколи не думала казати “прощавай”»,— подумала Кабалліна і твердо вирішила знищити якомога більше цих ящірок до того, як виявиться похованою під купою їхніх тіл.

«Прощавай, Фоулі, я кохаю тебе»,— подумала вона, сподіваючись, що це уявне послання якимось чином досягне її чоловіка. А наступної секунди його фургон з тріском проломився крізь стіну будинку.

Навігатор моментально зрозумів усі інструкції Фоулі.

— План для божевільних,— безапеляційно заявив навігатор,— але я його виконаю.

— Чудово,— сказав Фоулі, перебираючись у крісло і пристібаючись. — І ти зробиш це.

— Я люблю тебе, чуваче, — вимовив навігатор, і по обличчю Фоулі на екрані скотилася віртуальна сльоза.

— Заспокойся, залізяко,— наказав Фоулі.— Побачимося через хвилину.

Усе, що відбувалося далі, Кабалліна сприймала як крізь серпанок, настільки швидко розгорталися події. Робочий фургон її чоловіка протаранив стіну будинку і влетів усередину нього, роздавивши при цьому із півдюжини гоблінів. Двері кабіни були відчинені, і з них звисала захисна збруя, але у Кабалліни не було часу на те, щоб усвідомити все це, вона відскочила назад і закрила обличчя долонями.

— Привіт, люба,— сказав Фоулі, намагаючись здаватися безтурботним, але його нервову напругу видавав піт, що виступив над бровами.

Від удару фургон розвалився навпіл, його задню частину заклинило, а передня, нахилившись, протаранила протилежну стіну.

— Мій будинок! — вигукнула Кабалліна, звертаючись до сидінь фургона. На його дверцята сипалася штукатурка зі стін, а по екрану на лобовому склі бігли іскри.

Фоулі хотів вручну відігнати передню частину фургона і зупинити її на безпечній відстані від будинку, але розбиті автомобілі часто поводяться найбільш непередбаченим чином. Цей фургон, наприклад, наполіг на тому, щоб проїхатися на боці по всьому двору, і уткнувся колесами в сімейний склеп, у якому спочивали останки кількох предків Фоулі.

На якийсь час гобліни зніяковіли, але потім їхні змучені органи чуття знову стали сприймати ненависне ультразвукове випромінювання, яке йшло від руки Кабалліни, і вони повернули голови в бік передньої частини фургона. Гоблінів тепер зібралося стільки, що вони нагадували одну гігантську тварину, укриту зеленими лусочками. І кожен гоблін при цьому роздував свої груди, готуючись видихнути із себе вогненні кулі.

— Чудовий порятунок. Шкода, що він не увінчався повним успіхом,— сказала Кабалліна.— Але я гідно оцінила твій учинок.

— Почекай трохи,— вимовив Фоулі, допомагаючи дружині підвестися.

І перш ніж ви летіла перша вогняна куля, із задньої частини фургона блиснув блакитний магічний промінь. Він піднявся на шість метрів заввишки, потім

сплюснувся, як шапинка гриба, у півсферу драглистої ектоплазми і накрив будинок і ділянку Фоулі.

— Беру свої слова назад,— промовила Кабалліна.— Це був уражаючий порятунок.

Фоулі ледь устиг помістити руку Кабалліни в захисну рукавичку і сказати сусідам, які збіглися, що небезпека минулася. Аж тут зупинка часу закінчилася, і перед їхніми очима постала велика група покірних гоблінів.

— Фоулі! — крикнула Кабалліна.— Блакитне силове поле погасло.

— Не хвилюйся,— заспокоїв її Фоулі.— Вони божеволіли від твоєї руки, але я заглушив сигнал. Тепер ми в безпеці.

Коли приголомшені гобліни стали вибиратися з руїн, які зовсім недавно були будинком Кабалліни, вона прикрила собою, як щитом, свого чоловіка.

— Вони як і раніше злочинці, Фоулі.

— Їхній час минув,— відповів він.— Це була концентрована зупинка часу. Майже стовідсотково чиста. П’ять секунд для нас були п’ятьма роками для них.

— І вони виправилися? — запитала Кабалліна.

Фоулі пробрався через вогники і купи щебеню, на які перетворився його будинок, до приголомшених гоблінів.

— Виправилися,— сказав він.— Наскільки можливо.

Прямуючи до стовпів, які донедавна були Братами, він звернувся до гоблінів:

— Ідіть геть. Додому, до своїх родин.

Від задньої частини фургона залишилося зовсім небагато, тільки обгорілий остов й понівечене шасі. Але коли Фоулі просунув голову у дверну раму, знайомий голос промовив:

— Чуваче, я за тобою скучив. Давно не бачилися. Як наші справи?

Фоулі посміхнувся і погладив коробку комунікатора.

— Справи нормально,— сказав він і додав після невеличкої паузи: — Чуваче.

ГЛАВА 15: ЦВІРКУНИ-ВБИВЦІ

ПІСЛЯ сутички з Гобдоу Майлс несподівано відчув себе дуже втомленим і лежав у ліжку зі своєю улюбленою ламінованою копією періодичної таблиці елементів, яку міцно притискав до грудей.

— Боротьба з бісами виснажує,— констатувала Холлі.— Повір, я знаю. Вранці він буде в повному порядку.

Вони втрьох сіли за столом Артеміса, немов зібралися на військову раду,— по суті, так воно і було.

Батлер почав з підрахунку.

— У нас двоє бійців,— сказав він,— і ніякої зброї.

— Якщо потрібно, я теж готовий битися,— нерішуче заперечив Артеміс.

— Слід припустити найгірше щодо Мульча,— продовжив Батлер, не звертаючи уваги на зауважен

ня Артеміса.— Хоча він не раз зумів ефектно симулювати свою смерть.

— Наша конкретна мета? — запитала Холлі.

Це питання адресувалося Артемісу, який був їхнім мозковим центром.

— Врата берсерків. Ми повинні зачинити їх.

— Яким чином? Напишемо ультиматум?

— Звичайна зброя не здатна пробити магічну силу Опал. Вона просто поглине всю енергію пострілу. От якби в нас був суперлазер, можна було б спробувати перезавантажити Врата енергією. Образно кажучи, погасити палаючий сірник вибуховою хвилею.

— Ти гадаєш,— демонстративно поплескала себе по кишенях Холлі,— що такий лазер міг завалятися у мене в кишені?

— Навіть тобі не побудувати суперлазер лише за годину,— сказав Батлер, дивуючись, навіщо Артеміс узагалі витрачає час на ці порожні балачки.

З якоїсь причини Артеміс винувато похнюпився.

— Я знаю, де є один такий лазер.

— І де ж він може бути, Артемісе?

— У сараї, на моєму сонячному глайдері «Марк Другий».

Тепер Батлеру стало зрозуміло збентеження Артеміса.

— У сараї, де ми влаштували тренажерний зал? Де ти збирався вивчати прийоми самооборони?

— Так. У тому сараї.