Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 31)

— Ні,— примружив очі Майлс.— Це не так... ні. Я бачив Врата в спогадах Гобдоу. Вони були звичайною брамою.

— Гобдоу Легковірний,— м’яко розсміявся Артеміс. — Трішки грубо, але це ж лічилочка.

— Лічилочка? — надзвичайно жорстко для чотирирічного хлопчика перепитав Майлс.

— Так, шкільна лічилочка. Ти що, не чув її?

Здавалося, що Майлс бореться з власним обличчям.

— Ні. Розкажи.

— Добре.— Артеміс театрально відкашлявся.— Слухай.

— Гобдоу, Гобдоу, закопаний у землі, лежить він тут і охороняє палички і камінчики, яких не знайдуть ніколи.

Артеміс прикрив рот долонею, щоб приховати посмішку.

— Діти такі жорстокі,— зауважив він.

Майлс лопнув двічі. По-перше, його терпець урвався, і стало ясно, що насправді він Гобдоу, а по-друге, тріснула ніжка келиха, і той перетворився на грізну зброю, стислу в тонких пальчиках.

— Смерть людям! — заверещав він по-гномськи, схоплюючись на стіл і кидаючись на Артеміса.

У бою Гобдоу любив уявити собі удар перед тим, як нанести його. Він уважав, що це допомагає йому зосередитися. Тому у своїй підсвідомості він уявив, що легко стрибає з краю столу, приземляється на груди Артеміса і встромляє тому в шию свій скляний стилет. Це давало подвійний ефект — можна було вбити гидкого хлопчиська і водночас омитися артеріальною кров’ю, що допоможе йому набути трохи більш грізного вигляду.

На ділі все вийшло трохи інакше. Батлер ступив уперед, збив Гобдоу з ніг під час стрибка, вибив уламок келиха з його пальців, а потім міцно обхопив своїми могутніми руками.

Артеміс нахилився вперед у своєму кріслі.

— У лічилки є і другий куплет,— сказав він.— Але, мабуть, зараз не час про нього згадувати.

Гобдоу люто чинив опір, але нічого не міг удіяти. Від безвиході він спробував гіпнотизувати Артеміса.

— Ти накажеш Батлерові відпустити мене,— співуче вимовив він.

— Сумніваюся,— здивовано підняв брову Артеміс.— У тебе ледь вистачає магічної сили навіть на те, щоб тримати під контролем Майлса.

— Тоді убий мене, і покінчимо з цим,— вимовив Гобдоу тремтячим голосом.

— Я не можу вбити свого брата, тому повинен витягти тебе, не заподіявши шкоди його тілу.

— Це неможливо, людисько,— глумливо посміхнувся Гобдоу.— Щоб дістати мене, ти повинен убити хлопчиська.

— Ти не в курсі справи,— повчально сказав Артеміс.— Є спосіб вигнати твою злющу душу без шкоди для Майлса.

— Цікаво подивитися, як тобі це вдасться,— самовдоволено сказав Гобдоу, але в його очах майнула тінь сумніву.

— Твоє бажання — закон для мене, і таке інше, і тому подібне,— спокійно промовив Артеміс, натискаючи кнопку настільного інтеркома.— Принеси це сюди, будь ласка, Холлі.

Двері кабінету відчинилися, і в кімнату вкотилась діжка. Здавалося, що діжка котиться сама собою, оскільки вона повністю закривала Холлі, що стояла позаду неї.

— Мені це не подобається, Артемісе,— сказала Холлі, зображуючи, як вони і домовлялися, доброго копа.— Це брудна справа. Душа ельфа ніколи не отримає безсмертя, якщо занурити її в цю гидоту.

— Зраднице,— вимовив Гобдоу, махаючи своїми маленькими ніжками.— Ти заодно з людиськами.

Холлі підкотила діжку на середину кімнати, рухаючи її по паркетній підлозі і намагаючись не зачепити чудесні афганські килими — на цьому наполягав Артеміс, коли в деталях планував появу Холлі в його кабінеті.

— Я на боці Землі,— промовила Холлі, дивлячись прямо в очі Гобдоу. — Ти пролежав у землі десять тисяч років, воїне. За цей час багато що змінилося.

— Я переглянув пам’ять цього хлопчиська,— похмуро відповів Гобдоу.— Людям за цей час удалося зруйнувати майже всю планету. Тому не так уже сильно все змінилося.

Артеміс підвівся з крісла і відвернув запори на кришці діжки.

— А ти бачив також космічний корабель, що стріляє пузирями зі своїх сопел?

Гобдоу швидко порився в мозку Майлса.

— Так. Він зроблений із золота, чи не так?

— Це один з придуманих Майлсом проектів,— повільно промовив Артеміс.— Просто фантазія. Корабель на пузирях. Якщо ти ще глибше залізеш в уяву мого брата, ти знайдеш там поні-робота, який виконує всі роботи по господарству, і мавпочку, яка вміє говорити. Хлопчик, в тілі якого ти сидиш, Гобдоу, дуже розвинений, але йому лише чотири роки. У цьому віці грань між реальністю і фантазією май -же невловима.

Випнуті груди Гобдоу опали, коли він справді виявив поні й мавпочку в пам’яті Майлса.

— Навіщо ти мені кажеш усе це, людино?

— Хочу, щоб ти зрозумів: тебе обдурили. Опал Кобой зовсім не рятівниця світу, якою намагається здаватися. Вона — засуджена злочинниця, яка втекла з в’язниці, убивця, і вона хоче покласти край десяти тисячоліттям мирного життя.

— Мирного життя! — грубо розреготався Гобдоу.— Миролюбні люди? Навіть там, під землею, ми відчували вашу злобу.

Він завозився в руках Батлера, уявивши себе маленькою копією Артеміса з темним волоссям і в чорному костюмчику.

— Це ви називаєте світом?

— Ні, і я прошу вибачення за те, як до тебе звертаються, але мені потрібен мій брат.

Артеміс кивнув Батлеру, і той підняв Гобдоу над відкритою діжкою. Маленький берсерк розсміявся.

— Я провів під землею тисячі років. Невже ти думаєш, що Гобдоу злякається, якщо його ув’язнять у діжці?

— Тебе не збираються ув’язнювати. Просто ти швидко потонеш, і нічого іншого не потрібно.

Гобдоу глянув униз, під свої ніжки, що бовталися в повітрі. Діжка була наповнена в’язкою білястою рідиною, що вкрилася зверху плівкою.

Холлі відвернулася.

— Не можу дивитися. Я знаю, що ти при цьому відчуваєш.

— Що це? — нервово запитав Гобдоу, відчуваючи п’ятами холодок, що йшов від рідини.

— Це подарунок від Опал,— пояснив Артеміс.— Кілька років тому за допомогою цієї самої діжки вона викрала у чаклуна демонічну силу. Я таємно гримав цю діжку в підвалі, тому ти про неї нічого і не знаєш, правильно?

— Що це? — повторив Гобдоу.

— Пара натуральних магічних інгібіторів,— пояснив Артеміс. — Сповільнювач зростання, розчинений у тваринному жирі. Мерзенна суміш, мушу зауважити. І мені дуже шкода, що доведеться занурити в неї мого брата, бо він так любить ці черевики. Ми зануримо його, і жир поглине твою душу. Майлс вирине неушкодженим, а ти довічно опинишся в пеклі. Не зовсім та нагорода, яку ти розраховував отримати за свою жертву.

У діжці щось зашипіло, і з неї вилетів сніп дрібних електричних іскор.

— Що це? — втретє запитав Гобдоу, і цього разу його голос від жаху піднявся на цілу октаву.

— А, це другий магічний інгібітор. Я попросив свого приятеля-гнома плюнути в бочку, для пікантності.

Гобдоу вдалося звільнити одну руку, і тепер він бив нею по біцепсу Батлера. З таким самим успіхом він міг бити по кругляку.

— Я нічого не скажу вам,— заявив Гобдоу, але його маленьке підборіддя тряслося від страху.

Артеміс ухопився за гомілки Гобдоу так, щоб вони без перешкод пролізли в діжку.

—-' Знаю. Мені про все розповість Майлс. Шкода, що доводиться зробити це, Гобдоу. Ти був хоробрим воїном.

— Значить, все-таки не Гобдоу легковірний?

— Ні,— визнав Артеміс.— Це я вигадав, щоб змусити тебе розкритися. Я хотів упевнитися.

Увесь цей час Холлі підштовхувала Артеміса ліктем.

— Берсерке, слухай мене,— сказала вона.— Я знаю, що ти пов’язаний з Опал чарами і не можеш зрадити її, але цього хлопчика ми в будь-якому разі зануримо в діжку. Так що звільняй його тіло і котися до свого посмертя. Більше тобі тут робити нічого. На такий кінець могутній берсерк не заслуговує.

Гобдоу обм’як у руках Батлера.