Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 29)

— Це везіння,— не замислюючись, випалив він.— Характерне для мене везіння.

Кабалліна, готова була здерти шкуру з ідіота, через якого потрапила за ґрати — і не тільки в переносному, але, мабуть, і в буквальному сенсі,— оторопіла і несподівано для самої себе вирішила дати цьому йолопу шанс вибратися з ями, яку він сам для себе викопав.

— Що ви вважаєте характерним для свого везіння? — гордовито спитала вона, даючи зрозуміти, що від його відповіді багато залежатиме.

Фоулі відповів, ретельно підбираючи слова.

— Характерним для мого везіння є те,— сказав він нарешті,— що я вперше зустрів таку красуню, як ви, і цій красуні понад усе на світі хочеться зробити з мене коржик.

Це була дуже вдала відповідь, а якщо додати страждання, що промайнуло в очах Фоулі, то ще й дуже правдива.

Кабалліна вирішила змилуватися над пригніченим кентавром і злегка пригасила свій гнів, але не збиралася так просто відпускати Фоулі з гачка.

— А чому ви вирішили, що мені хочеться зробити з вас коржик? Уважаєте, що я схожа на злочинницю?

— О ні. Так про вас я б ніколи не смів подумати.

— Справді? Однак програма, що ідентифікувала мене як гоблінську грабіжницю банків, була складена вами, за вашими мірками і уявленнями.

«Яка дотепна леді,— подумав Фоулі.— Дотепна і шикарна».

— Правильно,— визнав він,— Але я вважаю, що в усьому винні другорядні чинники.

— Які наприклад?

Фоулі вирішив іти напролом. Він відчував, що чим довше дивиться на цю леді-кентавра, тим сильніше переклинюють його мізки. Мабуть, найточніше це можна було описати як низьковольтний електричний шок, за допомогою якого він приводив до тями добровольців, що брали участь у його дослідах зі штучного безсоння.

— Які? Припустимо, що моя машина виявилася безпросвітною дурепою, оскільки ви — повна протилежність гоблінських грабіжників банків.

Кабалліна була задоволена, але ще не переможена.

— А саме?

— А саме що не належить до сімейства гоблінів власник банківського рахунку, який прийшов, щоб зробити внесок.

— Ким насправді я і була, пугало.

— Що? — здригнувся Фоулі.

— Пугало. Ваша машина — пугало.

— О так. Цілком згоден. Я негайно розберу її на частини і перероблю в тостер.

Кабалліна прикусила губу, щоб приховати посмішку.

— Це для початку. Але вам доведеться ще чимало попрацювати, щоб ми були квити.

— Розумію. Якщо у вашому роду були злочинці, я зітру цю інформацію з усіх баз даних. А якщо хочете, то можу зробити так, що ви взагалі для всіх зникнете, мені це під силу.— Фоулі заново продумав свою останню фразу,— Тільки не подумайте, що я збираюся вбити вас, у мене абсолютно немає подібних намірів. Найменше в житті я хотів би бачити вас убитою. Зовсім навпаки.

Кабалліна зняла зі спинки стільця сумку і перекинула її через плече, обтягнуте блузкою, оздобленою бахромою.

— Ви сказали «зовсім навпаки», містере Фоулі. Що ви мали на увазі?

Фоулі вперше за весь цей час глянув їй прямо в очі.

— Хочу, щоб ви були щасливі й жили вічно.

Кабалліна рушила до виходу, і Фоулі подумав: «Дурний осел. Ти все зіпсував».

Але вона зупинилася біля дверей і кинула Фоулі рятувальний круг.

— У мене є штрафний талон за паркування в недозволеному місці, який я сплатила, але ваші машини, схоже, мають зуб на мене і стверджують, що я цього не робила. Ви повинні перевірити.

— Жодних проблем,— сказав Фоулі.— Вважайте, що все вже залагоджено, а машина відправлена на злам.

— Я збираюся розповісти про все своїм друзям,— вимовила Кабалліна, вже виходячи за двері.— Я збираюся побачитися з ними на ланчі в галереї Гувр у цей уїк-енд. Ви любите живопис, містере Фоулі?

Після того як вона пішла, Фоулі простояв як прицвяхований ще цілу хвилину, дивлячись у ту точку, де перебувала голова Кабалліни в той момент, коли вона вимовляла свою останню фразу. Пізніше він сто разів прокрутив запис із камери спостереження, поки не переконався в тому, що Кабалліна справді недвозначно призначила йому побачення.

Тепер вони були одружені, і Фоулі вважав себе найщасливішим опудалом на світі, і хоча місто зараз занурилося в кризу, якої ще не було в його історії, кентавр без коливань викроїв би хвилинку, щоб поглянути на свою прекрасну дружину, яка, ймовірно, зараз сидить удома і турбується про свого коханого чоловіка.

«Кабалліно,— подумав він.— Незабаром побачимося».

Майже відразу після весілля між Фоулі та його дружиною встановився особливий ментальний зв’язок, який часто спостерігається між близнюками.

«Я знаю, що ти жива»,— думав Фоулі.

Але це було все, що він знав. Вона жива, але могла бути поранена, стривожена, вона могла ускочити в халепу, її могли схопити. Цього Фоулі не знав. Але мусив дізнатися.

АРК-лайтс, посланий Фоулі «провідати» Кабалліну, був вирощений саме для цієї мети і чітко знав своє завдання. ІЦе кілька місяців тому Фоулі пофарбував на кухні лазером кут стелі — ця пляма буде маяком для метелика, навіть якщо вона виявиться за сотні кілометрів від нього.

Решту АРК-лайтс Фоулі підключив до головного операційного залу, де за ними міг спостерігати Мейн, після чого зосередився на АРК-лайтс Кабалліни.

— Лети, моя хороша, лети.

Модифікована бабка прослизнула крізь вентиляційну систему поліцейського управління і помчала над містом, передаючи по дорозі картини хаосу, що панував у ньому. На площах і автострадах, як і раніше, палахкотіли вогні. Від рекламних щитів, що обрамляли кожну вулицю, залишилися одні обгорілі остови, а вода, яка витікала зі зруйнованого водосховища, заповнила укопаний у землю відкритий амфітеатр майже до верхнього ряду сидінь.

«Якихось п'ять хвилин Мейн протримається,— думав Фоулі.— Я поспішаю до тебе, Кабалліно».

АРК-лайтс пролетів осторонь від центральної площі до південного передмістя, який дійсно нагадував село. Тут невеликими гайками росли генетично модифіковані дерева, а в самих гайках навіть мешкали лісові звірі, поголів’я яких ретельно і постійно відстежувалося — як тільки тварин ставало більше, ніж потрібно, «зайвих» із них переправляли нагору, на поверхню Землі. Житла тут були скромними, менш сучасними з точки зору архітектури і розташовувалися за межами зони евакуації. Фоулі з Кабалліною жили в маленькому двоповерховому будиночку з цегляними стінами і заокругленими вікнами. Колірна палітра будинку була витримана в осінніх тонах, а декор, на думку Фоулі, був надто «натюрель», хоча він намагався ніколи не згадувати про це.

Фоулі підтягнув до себе клавіатуру і спритно управляв АРК-лайтс, вводячи цифрові координати. Це здавалося йому зручнішим, ніж керувати метеликом за допомогою джойстика або навіть голосових команд.

Смішно, але Фоулі, який прославився як технологічний геній, як і раніше, віддавав перевагу старезній клавіатурі, яку сам сконструював з віконної рами ще на першому курсі університету.

Верхня половина дверей була причинена, тому Фоулі невимушено провів свій АРК-лайтс у глиб холу. Плетені настінні гобелени зображали ключові моменти історії кентаврів, такі, як відкриття вогню королем Тургудом і випадкове відкриття пеніциліну прибиральницею стаєнь Шеммі Сод, чиє ім’я стало прозивним для щасливчиків, наприклад: «Він удруге поспіль виграв у лотерею, шеммі сод».

Метелик пролетів по коридору і знайшов Кабалліну. Вона сиділа на підстилці для занять йогою і дивилася на затиснутий у руці мобільний телефон. Кабалліна мала приголомшений, але неушкоджений вигляд і перегортала меню на екрані телефону в пошуках працюючої мережі.

«Тут тобі нічого не світить, любове моя»,— подумав Фоулі, а потім відправив текст на її телефон прямо з АРК-лайтс.

Текст свідчив: «Тут є бабка, яка спостерігає за тобою».

Кабалліна прочитала повідомлення і підняла голову, відшукуючи метелика очима. Щоб допомогти їй побачити АРК-лайтс, Фоулі змусив заблимати метелика зеленими вогниками-оченятами.

Кабалліна підняла руку, і метелик опустився їй на палець.

— Мій розумнику-чоловіче,— вимовила Кабалліна, посміхаючись.— Скажи, що трапилося з нашим містом?

Фоулі послав наступне повідомлення і відклав у думці, що в наступній версії АРК-лайтс потрібно передбачити двосторонній голосовий зв’язок.

— Будинку, ти в безпеці. У нас сталася серія великих вибухів, але все під контролем.

Кабалліна кивнула і запитала у метелика:

— Ти незабаром повернешся?

— Ні. Ніч обіцяє бути довгою.

— Не хвилюйся, милий. Я знаю, як ти їм потрібен. Із Холлі все гаразд?

— Не знаю. Ми втратили контакт, але якщо хтось і здатний подбати про себе, так це Холлі Шорт.

Кабалліна підняла палець, і метелик завис у неї перед обличчям.

— Ти теж повинен подбати про себе, містере технічний консультант.

«Я постараюся»,— написав у відповідь Фоулі.