Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 21)

Цілком очевидно, що ні.

А які вони вперті! Просто патологічно. Якщо троль запідозрить, що комусь хочеться, щоб він вийшов через двері А, він обов’язково вибере двері Б, можливо, зносячи дорогою з петель двері А.

Через це тролям важко інтегруватися під землю. У ЛЕП у наявності є цілий підрозділ спеціально підготовлених дресирувальників, які більшу частину вільного часу витрачають на відстеження тролів-утікачів, які збираються в передмістях Небесного. Будь -коли тут можна відшукати сотню з гаком тролів, що зжували і виплюнули свої контрольні чіпи та пробиралися крізь земну кору вгору, вперто прагнучи потрапити в магічні гарячі точки на поверхні планети.

Тролів притягують відходи магії так само, як гномів привертає все, що погано лежить. Тролі із задоволенням харчуються відходами магії. Це заспокоює їх і подовжує термін життя. З віком тролі стають більш умілими.

Найвідомішим довгожителем серед тролів уважався один, який змінив за своє життя чимало імен. Матінка назвала його Графф, можливо, так вона вимовляла слово «get off — відчепись». У ЛЕП троль уважався просто як «підозрюваний нуль», а люди називали його огидною сніговою людиною, єті, або Чупакабра,— залежно від тієї місцевості, де він їм зустрічався.

Графф уже прожив кілька століть та об’їздив усю планету в пошуках магічних відходів.

Не залишилося жодного континенту, який він не відвідав би під покровом темряви, а його сірувата шкура була суцільно вкрита шрамами і рубцями, що залишилися після бійок із ЛЕП і зустрічей із земними мисливцями. Якби Графф умів зв’язно говорити, він, напевно, сказав би:

— Може бути, я на вигляд і побитий, але подивилися б ви на інших хлопців.

Зараз Графф жив у печері на острові Далкі, біля південного узбережжя Дубліна, звідки міг доплисти до приватного елінгу на березі й украсти якусь живність із найближчих ферм. Кілька разів його бачив господар елінгу, ексцентричний ірландець, який ночами горланив для троля пісні через затоку.

Графф знав, що повинен або змінити місце, або в найближчі кілька днів зжерти цю людину, але сьогодні ввечері він схилявся до того, щоб подрімати, опустивши голову на овечу тушу, яка зараз слугувала йому подушкою, а пізніше стане сніданком.

Сон троля порушило ввімкнення шостого чуття, що займало в його мозку місце між смаком і нюхом. Десь поблизу спостерігалася магічна активність, троль відчував її, як лоскіт усередині черепа, немов у ньому вилупилися світлячки. А там, де магія, там неодмінно знайдуться і її відходи. У достатній кількості, щоб вилікувати біль у спині і залікувати рану, що кровоточить зі стегон, яку залишив йому своїм іклом морж.

Щоб підкріпитися перед подорожжю, Графф вигріб з туші вівці тельбухи і проковтнув їх.

Занурюючись у воду, щоб зробити короткий заплив через затоку, він відчував поклик магії, що посилювався, і це піднімало йому настрій.

Графф давно мріяв про солодкий нектар магічних покидьків, який вилікує всі його болячки. А коли троль щось задумав, мало що може перешкодити йому зробити це.

ГЛАВА 9: ВИКИД ГІРКОЇ ОТРУТИ

ОПАЛ стояла на краю тунелю, що обрушувався,— трохи засмучена, але не занепала духом. Зрештою, вона була справжньою динамо-машиною, що виробляє чорну магічну енергію, найпотужнішою машиною з усіх, що колись існували в цьому світі, а Артеміс Фаул був похований у тунелі під тонною щебеню, і якщо він навіть не мертвий, то напевно пошарпаний і безпорадний. Це мало найбільше дратувати гидкого хлопчиська.

Мертвий він або ні, план залишається колишнім.

Оро опустився на коліна і витягнув із розкришеної глини зброю Холлі.

— Що це, хазяйко?

Опал обхопила пістолет своїми тоненькими пальчиками і залишалася на зв’язку з його енергією доти, доки ця енергія не погодилася перелитися в її тіло. Зовні це мало не дуже цікавий вигляд: пістолет просто розрядився і знівечився.

— Я повинна відімкнути другий замок,— сказала вона Оро, освіжена припливом енергії.— Часу в мене до ранку. Потім моя магічна сила випарується з ранковою росою, і я стану беззахисною.

— Другий замок? — перепитав Оро, насилу вимовляючи голосовими зв’язками Беккета слова гномською.— Ви впевнені, хазяйко?

— Королево,— поправила його Опал.— Ти повинен називати мене королева Опал. Відімкнувши перший замок на Вратах берсерків, я підпорядкувала тебе собі. Але я хотіла б, щоб ти якомога рідше звертався до мене — твій дурний людський голос дратує мене. І припини хмуритися. Цей вираз по-ідіотському виглядає на твоєму обличчі маленького хлопчика. Матусі хочеться тебе відшмагати.

— Але другий замок? — не відставав Оро. — Він же звільнить сили Дану.

— По-перше, хіба я не сказала щойно, як до мене слід звертатися? А по-друге, покопайся в мозку у твоєї людини-носія. Маленька хвиля енергії Дану і є саме те, що потрібно цій планеті.

Оро мав спантеличений вигляд, але закляття не дозволяло йому вступати в суперечку, а Опал знала, що навіть якщо берсерк і почне заперечувати, то в помпезно-середньовічній манері з її примітивною логікою.

— Дай мені поговорити з людським хлопчиськом,— сказала Опал, уважаючи, що дитина з родини Фаулів, навіть маленька, зможе оцінити, що вона тут зробила. До того ж прикольно буде поспостерігати за тим, як стане корчитися цей чоловічок.

Оро зітхнув, подумки побажавши, щоб його старий друг Брюн Фадей залишив у ельфійських чарах хоча б маленьку лазівку, а потім здригнувся, давши на час свідомості Беккета Фаула замістити його свідомість.

Тінь століть залишила обличчя Оро, і воно знову стало обличчям Беккета, сяючим і усміхненим.

— Я спав,— промовив він.— Мені снилося, ніби я — це я, але в мене стало більше пальців.

Опал широко розкинула руки, між її долонями пульсували помаранчеві шнури магічної енергії.

— Ти не наляканий, хлопчику?

Беккет підскочив, як мавпочка, і набрав пози, яку вважав стійкою ніндзя.

— Ні. Це ти повинна боятися.

— Я? — розсміялася Опал.— Ти не можеш заподіяти мені шкоди. Цього не дозволять чари.

Беккет із розвороту ткнув Опал кулаком у живіт — точно так, як учив його Батлер.

— Так! Я дуже швидкий. Швидший за твої безглузді чари. Батлер каже, що я обдарований.

У Опал перехопило дух, і вона впала назад, ударившись ліктем об підставу Брат берсерків. На щастя для неї, чари все ж таки діяли, і Оро перехопив контроль над тілом, інакше чотирирічний Беккет Фаул міг покласти край планам Опал прямо тут, на місці.

Оро кинувся піднімати Опал.

— Моя королево, ви поранені?

Опал говорити не могла, вона лише змахнула рукою. Їй довелося пережити кілька ганебних секунд, поки Оро накачував, немов ковальські міхи, її торс, щоб відновити дихання.

— Відпусти мене, дурню,— сказала вона нарешті.— Хребет мені хочеш зламати?

Оро послухався.

— Який спритний хлопчисько. Розірвав чари. Небагатьом це вдається.

Опал потерла свій живіт і скривилася.

— А ти впевнений, що не допомагав хлопчиськові? — підозріло примружилася вона.

— Звичайно, ні, моя королево,— відповів Оро.— Берсерки ніколи не допомагають людям. Хочете знову поговорити з тим хлопчиськом?

— Ні! — злякано зойкнула Опал, а потім повторила, намагаючись набрати величного вигляду, як личить королеві: — Ні. Хлопчисько виконав свою місію. Продовжуємо виробляти план.

Оро опустився на коліно та набрав пригорщу землі.

— Ми повинні хоча б пуститися навздогін за нападниками. Ельфійка — майстерний боєць, та й велика людина теж грізний воїн. Вони цілком можуть улаштувати якусь диверсію.

Опал була готова погодитися з Оро.

— Добре, нудний ельфе. Пошли свого кращого лейтенанта з декількома воїнами. Додай до цієї групи другого хлопчиська. Артеміс, можливо, не вирішиться вбити свого молодшого брата.

Опал видихнула крізь губи, і це показало, що вона сама, не замислюючись, убила б будь-якого родича, якби опинилася на місці Артеміса Фаула. На її думку, небажання вбити родича можна розглядати тільки як саботаж і невиконання наказу.

— До того ж,— подумала вона,— хіба я сама не вбила вже своє друге «я», щоб утекти з в’язниці?

Але ельфи слабкі, а люди ще слабкіші. Можливо, Артеміс на секунду забариться, і цього вистачить, щоб молодший братик засадив йому в бік свій кинджал.

— Не витрачай занадто багато часу або ресурсів. Я хочу, щоб мене за спиною оточували берсерки, поки я працюватиму над другим замком. Там є в чому покопатися.

Оро на секунду примружив очі, насолоджуючись дотиком вітерця до свого обличчя. Здалеку доносився тріск бурхливого полум’я, а, розплющивши очі, він побачив і дим пожежі, який високо здіймався у вечірнє небо.

— Ми рвемося в бій, моя королево. Але ворогів замало. Нові вороги будуть?

— Не раніше ранку.— Опал видала звук, схожий на кудкудакання.— Мої вороги зіткнулися з певними труднощами. Матуся подбала про це.

Частина свідомості Оро раніше належала йому самому і не була поневолена сяючими чарами піксі. Ось ця частина і подумала: «Вона говорить про себе як про нашу матусю. Знущається над нами».

Але все ж пута геасси, або чар, були настільки сильні, що навіть ця бунтівна думка заподіяла капітану берсерків фізичний біль.

Опал помітила, як скривився Оро, і запитала:

— Про що ти думаєш, капітане? Нічого кримінального, я сподіваюся?

— Ні, моя королево,— відповів Оро.— Просто це тільце не здатне вмістити всю мою жагу крові.

Ця брехня обернулася новим нападом болю, але Оро вже був готовий до цього і переніс його, не змигнувши оком.