Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 19)

— Як тобі мій барліг? — запитав гном.

— Е-е...— Артеміс обвів довкола рукою.— Прикольно. І ти сам усе це викопав? Ти давно тут?

— Кілька років,— знизав плечима гном.— З’являюся час від часу, ти знаєш. У мене тут десяток таких маленьких барлогів. Я втомився бути законослухняним громадянином, тому краду у вас трохи енергії — підключився до кабелю.

— А чому ти взагалі тут живеш?

— Не живу. Я ж сказав, що час від часу тут відсиджуюся. Коли починає припікати. Я тільки-но провернув одне гарненьке маленьке дільце, і мені потрібно було ненадовго сховатися.

— Гарненьке маленьке дільце, кажеш? — Артеміс озирнувся навсібіч.— А де ж здобич?

Мульч похитав пальцем, що мерехтів, як світна указка.

— Настав момент, коли, як сказав би мій кузен Норд, моя імпровізована брехня розлетілася на шматки.

Артеміс склав два і два, і вийшла дуже неприваблива четвірка.

— Ти був тут, щоб пограбувати мене!

— Ні, ну як ти можеш?

— Ти хотів прослизнути до Фаулів. Знову.

— Прослизнути — негарне слово. Нагадує мені морську змію. Краще сказати: «Я сховався у затінку. Кльово і нагадує кота».

— А кішок, між іншим, ти жреш, Мульче!

— Гаразд,— підняв долоні гном.— Визнаю. Так, я збирався навідатися до вашої підвальної скарбниці. Але поглянь на це з іншого боку. Обікрасти знаменитого злочинця — це ж прикольно. Ти, розумнику, вмієш цінувати гумор?

— Хіба тут можна зберігати цінності? Сирість, бруд, — жахнувся Артеміс.

— Фараони зберігали, і нічого, — заперечив Мульч.

Холлі, що лежала на землі поруч із ними, розплющила очі, закашлялась, а потім насилу підвелася.

На гнома це справило враження, але тільки доти, аж поки Холлі не спробувала задушити Мульча його ж власною бородою. Тут він перестав бути враженим і почав задихатися.

Із пробудженням після магічного зцілення часто виникають проблеми: мозок, як правило, буває неушкодженим, але свідомість залишається спутаною. Це дивне відчуття — водночас бути в тверезому розумі й обкуреним. Додайте до цієї суміші тимчасовий провал у пам'яті, і ви зрозумієте, як важко перейти з примарного стану в реальний світ. Таких пацієнтів лікарі рекомендують тримати в ліжку, створювати їм спокійну обстановку, можливо, навіть покласти біля подушки кілька м’яких іграшок. На нещастя для Холлі, вона знепритомніла в той момент, коли боролася не на життя, а на смерть, а

прокинувшись, побачила прямо над собою монстра, що світився. Її реакція на це була відповідною.

Знадобилося секунд п’ять, аби вона зрозуміла, що перед нею Мульч.

— Ох,— винувато пробурмотіла вона.— Це ти.

— Так,— підтвердив Мульч, відхаркнувши щось пискливе і намагаючись відповзти подалі.— Будь так люб’язна, відпусти мою бороду, я щойно з перукарні.

— Справді?

— Жарт. Я живу в печері. Їм усяку гидоту. А ти як думала?

Холлі злегка розчесала бороду Мульча своїми пальцями, а потім відпустила плечі гнома.

— Я все ще сиджу в канаві? — запитала вона, скривившись.

— Не зовсім,— уточнив Артеміс.

— Добре, Артемісе,— вимовила вона, потираючи бліду червону плямку на лобі.— Які в нас плани?

— Ласкаво просимо,— сказав Мульч.— І не треба мені дякувати. Знову врятувати тобі життя було мені на втіху. Просто ще одна з багатьох послуг, пропонованих «Діггумс Ейрлайнс».

Холлі сердито подивилася на Мульча.

— У мене є ордер на тебе.

— Тоді чому б тобі мене не заарештувати?

— Служби безпеки наразі не працюють.

Мульч обробив у мозку цю інформацію, і вічна бравада зійшла з його обличчя, оголюючи на ньому

одну за одною жорсткі зморшки. Навіть світитися, здавалося, він став помітно слабкіше.

— Ох, святий владико Вертексе, — сказав він, відчуваючи, як від лихого передчуття у нього роздуваються кишки в животі. — Що зараз робить Опал?

Холлі присіла на горбок, потикала в наручний комп’ютер і переконалася, що той не працює.

— Вона відшукала і відчинила Врата берсерків.

— І це ще не найгірше, — додав Артеміс. — Опал вбила своє молодше «я», від чого вибухнуло все, що вона винайшла або до чого мала відношення протягом останніх років. Небесне місто зруйноване, а люди відкинуті в кам’яний вік.

У світлі флуоресцентного слизу обличчя Холлі здавалося ще більш похмурим.

— Насправді, Артемісе, найгірше те, що вона знайшла Врата берсерків, оскільки там два замки. Перший звільняє берсерків...

— А другий? — підстрибнув від нетерпіння Мульч.— Ну ж бо, Холлі, зараз не час витримувати театральні паузи.

Холлі обхопила коліна, як дитина, що загубилася.

— Другий випускає Армагеддон. Якщо Опал удасться відімкнути його, всі люди на поверхні Землі будуть убиті.

У Артеміса голова пішла обертом, коли йому став зрозумілим розмах плану Опал.

У цей момент отямився Батлер.

— Джульєтта на поверхні разом з містером Беккетом і містером Майлсом, тому, як я вважаю, ми не можемо допустити цього.

Вони сіли рядком навколо багаття зі світного слизу, і Холлі переказала всім те, що раніше вважалося легендою, але тепер перетворилося на абсолютно точний історичний факт.

— Більшу частину із цього ви вже самі дізналися від духів, які намагалися проникнути всередину вас.

— Тільки не я,— сказав Батлер, потираючи свою обпалену шию.— Я вирубався. Все, що запам’ятав, це неясні картинки. Ду-у-уже потужне вариво, навіть для мене. Відрізані ноги-руки, люди, поховані заживо. Гноми, що їдуть на бій верхи на тролях. Це насправді було?

— Це все було,— підтвердила Холлі. — Був корпус гномів верхи на тролях.

— Угу,— кивнув Мульч. — Вони називали себе наїзниками тролів. Прикольна назва, еге ж? І там був один ескадрон, він виїжджав ночами, так вони називали себе нічними наїзниками тролів.

Артеміс не стримався, щоб не поцікавитися:

— А ті, денні, як називалися?

— Ті гаучо називали себе денними наїзниками тролів,— безтурботно відгукнувся Мульч. — Із ніг до голови у шкірі, Смерділо від них, як від тухлого сечового міхура, але справу свою вони знали добре.

Холлі могла б прийти від цього базікання у відчай, але за той короткий час, що вона була приватним сищиком, а Мульч — її партнером, вона встигла дізнатися, що цей гном заткнеться, тільки коли сам того забажає. Артемісові, у свою чергу, це мало бути відомим ще краще.

— Артемісе,— різко сказала вона. — Не заводь його. Час.

Артеміс у мерехтливому світлі здавався майже безпорадним.

— Так, звичайно,— погодився він. — Більше жодних коментарів. Правду сказати, я відчуваю себе трохи втомленим. Продовжуй, Холлі, прошу тебе.

І Холлі, що сиділа в ореолі незвичайного світла, яке йшло знизу, продовжила свою розповідь. Батлеру мимоволі згадалися страшилки, які розповідав йому та іншим скаутам майстер Прунс під час їхніх тижневих походів у печеру Дан-ір-Огоф, в Уельсі. У порівнянні з тими барвистими історіями розповідь Холлі звучала як сухий звіт, але від її слів спиною пробігли сироти.

«Адже мене не так просто налякати»,— думав гігант, соваючись на незручному брудному корені, що слугував йому за стілець.

— Коли я була маленькою, мій батько розповідав мені історію про Тайллте майже щовечора, тому я ніколи не забуду про жертву, яку принесли наші предки.

— Багато хто віддав своє життя, але деякі пішли ще далі й відстрочили своє післясмерття.— Холлі заплющила очі, намагаючись розповісти історію слово в слово так, як чула її колись.— Десять тисяч років тому люди задумали стерти сім’ї ельфів з лиця землі. У них не було ніяких причин робити це. Ельфи здебільшого миролюбний народець, що володіє талантом до цілительства та особливим зв’язком із ґрунтом. Здавалося б, це вигідно всім, але серед людей знайшлися такі, хто хотів підім’яти під себе все, що бачать їхні очі, і кого лякало те, чого вони не розуміють.