Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 18)

ГЛАВА 7: У ПІДЗЕМЕЛЛІ

АРТЕМІС падав усе нижче і нижче, ударяючись ліктями і колінами об коріння і гострі краї каменів, що стирчали із землі, немов закопані в неї книги. Грудки мокрої землі сипалися звідусіль, забруднивши його футболку і штани. З боків було темно, але нагорі ясно виднілося світло. Але і внизу теж. Як це може бути?

Артеміс зніяковів і від удару деревинкою по вуху, і від того, що бачив унизу світло. Світло дійсно йде знизу, хіба ні?

— Я відчуваю себе Алісою, яка падає в Країну чудес.

Йому пригадалася фраза із цієї книги: «Як добре буває для різноманітності розібратися в чому-небудь».

Якщо діє гравітація, жодне падіння не буває безкінечним, і падіння Артеміса поступово сповільнилося, оскільки далі кратер звужувався, як пляшкова шийка, в якій бездушні тіла Батлера і Холлі спочатку застрягли, а потім провалилися в отвір. Шорсткі грубі долоні вхопили Артеміса і потягнули вниз.

Артеміс приземлився на купу тіл і змахнув з вій прилиплу до них глину. Перед ним стояла оголена фігура когось або чогось, і світилася з голови до п'ят неземним світлом. Фігура простягнула блискучу руку і сказала низьким знайомим голосом:

— Потягни мене за палець.

Артеміс розслабив напружені м’язи шиї.

— Мульч.

— Єдиний і неповторний. Учергове рятую знаменитого розумника. Підкажи мені, кого тут слід назвати генієм?

— Мульче,— повторив Артеміс.

Мульч виставив пістолетом свій палець.

— Ага. Ти повторюєшся. Одного разу ти сказав мені, що повторюватися — це вправлятися в надмірностях. Ну, так хто з нас вправляється в надмірностях, гидкий хлопчисько? Чи допоміг тобі твій геній упоратися з тими фріками нагорі?

— Ні,— погодився Артеміс.— Може, поговоримо пізніше?

— Бо тобі нема чим заперечити, — посміхнувся Мульч.

— Ні, тому що ці фріки сидять у нас на хвості. Нам потрібно відступити і перегрупуватися.

— Про це не турбуйся,— сказав Мульч, засовуючи руку в отвір стіни і висмикуючи товстий корінь.— Ніхто сюди не проникне, коли я завалю гирло тунелю. Ти не міг би пересунутися вперед на метр-другий?

Земля над ними гуркотіла, як грім над вершиною низької гори, і Артеміс став побоюватися, що їх справді завалить. Він поспішно посунувся вперед і притулився до холодної глиняної стіни, наче була якась різниця, де бути.

Але тунель Мульча встояв, а заваленим виявився тільки той п’ятачок, на якому раніше стояв Артеміс.

Мульч ухопив Батлера за кісточку і потягнув непритомного охоронця по підлозі тунелю.

— Ти неси Холлі. Обережно. Судячи по твоїй руці, Холлі відігнала духів геть і врятувала тобі життя. До того, як я врятував усіх вас. Бачиш, Артемісе, з’являється візерунок? Ти розумієш, хто з вас справжній герой?

Артеміс подивився на свою руку. Там, куди влучив постріл Холлі, проявилася спіральна руна. Останні крупиці ектоплазми берсерка злетіли з волосся Артеміса, і він пересмикнувся, побачивши їх.

Захисна руна.

Холлі затаврувала їх із Батлером, щоб урятувати. Подумати тільки, а він засумнівався в ній!

Артеміс підхопив Холлі і пішов за гномом, що продовжував світитися, обережно обмацуючи дорогу підошвами черевиків.

— Повільніше,— попросив він.— Тут темно.

Голос Мульча луною відбився від стін тунелю.

— Стеж за шарами, Арті. Я вкрив їх додатковим шаром магічної суміші, вона змушує їх світитися в темряві та відганяє всяку нечисть. Стеж за шарами.

Артеміс покосився на світіння, що віддалялося, і дійсно згодом розгледів у темряві дві плямочки, які світилися яскравіше за інші.

Зрозумівши, де містяться шари, Артеміс вирішив не дуже наближатися до них. Він уже бачив такі штуки в дії, після чого вони й досі відвідували його час від часу в кошмарних снах.

Тунель був горбистий і раз у раз повертав, отже незабаром внутрішній компас Артеміса відмовив — тепер він не мав уявлення про те, в якому напрямку рухається. Він тягнувся за спиною Мульча, що світилася, поглядаючи час від часу на Холлі, яка лежала у гнома на руках непритомна. Вона здавалася зараз такою маленькою, навіть крихітною, хоча одного разу Артеміс на власні очі бачив, як вона, захищаючи його, впоралася з цілою ордою тролів.

— Обставини поки що проти нас, якщо з нами так часто трапляються неприємності, подруго, — шепотів він скоріше для себе, ніж для Холлі.

Він спеціально виконав підрахунки, обмірковуючи відчайдушні ситуації, в яких вони побували за останні кілька років, обчислив відносний коефіцієнт розумового розвитку Опал Кобой і приблизну кількість суперників, яких він бачив на поверхні.

— Я би сказав, що наші шанси вижити менші п’ятнадцяти відсотків. Але, з іншого боку, ми поки що гідно вийшли з положення, навіть проти переважаючих сил. Правда, тільки один раз.

Очевидно, шепіт Артеміса розносився по тунелю, бо у відповідь пролунав голос Мульча.

— Перестань мучити свою голову, гидкий хлопчисько, і почни думати своїм серцем.

Артеміс зітхнув. Серце — це орган для перекачування насиченої киснем крові до клітин. Воно здатне думати не більше, ніж яблуко — відбивати чечітку. Він уже збирався пояснити це гномові, але тут тунель відкрився в печеру, і в Артеміса перехопило дух.

Печера була розміром з невеликий сарай зі скошеними догори стінами. Тут були повітряні, розташовані на різній висоті, тунелі і грудки якогось світного слизу, розкладеного на голому камінні — цей слиз освітлював печеру. Артемісу вже доводилося зустрічати такі світильники.

— Гномський слиз,— сказав він, киваючи на купку грудок, кожна розміром з тенісний м’яч.— Твердий, коли його сплющити, і світиться за рахунок незвичайно сильної люмінесценції.

— Це не тільки слиз,— загадково вимовив гном, але Артеміс не відчув бажання наблизитися до розгадки

таємниці Мульча, оскільки у його таємниць було не одне дно.

Артеміс обережно поклав Холлі на ліжко зі штучних шкір і на одній з них навіть розгледів лейбл виробника.

— Це шкури з будинку моєї матері.

— Угу,— Мульч поплескав Батлера по нозі. — Хочеш забрати їх і віднести нагору, а заодно поговорити про незаконне присвоєння мною твого майна з істотою, яка називає себе Опал Кобой?

Це був хороший постріл. Артеміс не відчував ні найменшого бажання вилазити із цього притулку.

— Тут, унизу, ми в безпеці? Вони за нами не сунуться?

— Можуть спробувати,— сказав Мульч, випльовуючи грудку світного слизу, на згасаючий світильник.— Але на це їм знадобиться кілька днів, промислові бури і Сонар. Але й тоді я зможу все обрушити за допомогою добре розрахованого вибуху гномського газу.

— Серйозно? — Артемісу важко було в це повірити.— Один вибух, і вся ця споруда впаде?

Мульч набрав героїчної пози — одна нога на камені, руки на поясі.

— За моїми розрахунками, ви вже готові рухатися далі. Відходити.

Артеміс не віддав належне героїчній позі гнома.

— Мульче, будь ласка. Благаю тебе. Одягни якісь штани.

Мульч із бурчанням погодився і натягнув на свої м’ясисті стегна якісь вилинялі робочі штани. На більше він був не згоден, тому його зарослі шерстю груди і величезний живіт залишилися голими і світились у темряві.

— Штани я натягнув тільки заради Холлі,— пояснив він.— А взагалі-то тут ви в гостях, а я вдома, і тому ходжу як хочу.

Краплі води стікали зі сталактитів у маленьку мерехтливу калюжку. Артеміс занурив у неї руку, а потім приклав долоню до чола Холлі. Вона все ще залишалася без тями після своєї другої фізичної травми, і тільки одна остання іскра магічної сили трималася на її пораненій голові та дзижчала, немов працьовита золота бджола. Ця бджола, здавалося, помітила наближення долоні Артеміса і кинулася на магічну руну, яка залишалася в нього на руці, заспокоюючи його шкіру, але залишаючи при цьому опуклий шрам. Коли ця робота була закінчена, магічна сила повернулася до Холлі і розтеклася, немов цілюща мазь, на її лобі. Дихання Холлі стало глибоким і рівним, тепер здавалось, що вона не втратила свідомість, а просто заснула.

— Як давно ти тут, Мульче?

— Навіщо це тобі? Хочеш стягнути з мене орендну плату?

— Ні, просто мені потрібна інформація. Будь-яка. Чим більше я знаю, тим більше можу планувати.

Мульч відчинив дверцята переносного холодильника, в якому Артеміс упізнав давно зниклого старого знайомого, який не раз слугував на пікніках, що їх часто улаштовувала їхня сім’я, і витяг із нього паличку криваво-червоної салямі.

— Ти щось говорив про всебічне планування і таке інше, а тим часом ми аж по вуха сидимо в дупі троля без ресор.

Артеміс уже давно зарікся просити Мульча пояснювати його метафори. Зараз він відчайдушно погребував будь-якої інформації, яка дасть поштовх його думкам і допоможе йому взяти під контроль цю безвихідну ситуацію.

«Зосередься, — наказав він собі. — Ставка дуже висока. Вища, ніж будь-коли».

Артемісу було моторошно. Його груди стискало від недавніх травм і напруги. А найголовніше, він зовсім не знав, що робити, крім того, щоб чекати, коли прокинуться його друзі. Він підтягнувся до Батлера перевірити його зіниці на ознаки мозкової травми. Холлі вистрілила Батлеру в шию, а потім він ще летів униз. Артеміс з полегшенням виявив, що обидві зіниці Батлера однакові за розміром.

Мульч сидів поруч із ним навшпиньках, мерехтячи, немов напівбог-коротун — це може злегка дратувати, якщо ви уявляєте, який насправді вигляд має гном. Мульч Діггумс був схожий на бога не більше, ніж їжак на Колобка.