Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 37)

— Від цього вітру багато вологи,— видохнув гном.— Я довго не протримаюся.

Джульєтта простягнула руку, намацала стіну. Та бу­ла вкрита дрібнісінькими краплинами роси. По фоль­зі час від часу проскакували блакитні іскри — коротке замикання в мікросенсорах. Деякі частини фольги уже відмовляли. Створювалося враження, що в ніч­ному повітрі висіло кілька мотків дроту. Навіть сама будівля гойдалася, іще трохи — і вона струсить із себе втомленого гнома і його напарницю.

Нарешті пальці гнома вчепилися в карниз вісім­десят п’ятого поверху. Мульч вдерся на вузький да­шок, спрямував свій візор усередину будівлі.

— Ця кімната не годиться,— сказав він.— Візор помітив два детектори руху і лазерний сенсор. По­трібно пройти далі.

Він вправно пробіг по дашку, немов гірський ко­зел. Урешті-решт, цим він заробляв собі на життя. Гноми не падають. Хіба хтось їх зіштовхне. Джульєт­та обережно пішла за ним. Навіть в Академії мадам Ко до такого не готували.

Нарешті Мульч знайшов вікно, яке його задо­вольнило.

— Так,— сказав він, і голос у нього був напруже­ний.— Маємо сенсор із дохлою батарейкою.

Його борода потягнулася до вікна.

— Не відчуваю ніяких вібрацій, отже там не пра­цює нічого електричного, і ніхто не розмовляє. Зда­ється, все добре.

Мульч капнув на шибку кілька краплинок гномського поліролю для скелі. Рідина одразу ж розчини­ла скло, лишивши на килимі калюжу щільної рідини. Якщо пощастить, дірку іще довго не помітять.

— Ой,— затиснула носа Джульєтта.— Смердить так само, як і ти.

Мульч навіть не звернув уваги на таку образу і за­ліз усередину.

Перевірив місяцеметр на візорі.

— Чотири двадцять. Людський час. Запізнюємо­ся. Ходімо.

Джульєтта зістрибнула в кімнату.

— Типова Людина Бруду,— пробурчав Мульч.— Спіро витрачає мільйони на систему безпеки, і все собаці під хвіст через одну-єдину непрацюючу бата­рейку.

Джульєтта витягла «Нейтрино-2000». Вона відсу­нула захисний ковпачок і натиснула кнопку живлен­ня. Вогник змінився із зеленого на червоний.

— Ми ще не дісталися цілі,— сказала вона і по­вернулася до дверей.

— Стривай! — засичав Мульч, хапаючи її за руку.— Камера!

Джульєтта завмерла. Про камеру вона зовсім забу­ла. І хвилини не минуло, як вони опинилися всереди­ні, а вона вже зробила кілька помилок. Зосередься, дівчино, зосередься!

Мульч навів візор на камеру спостереження. Іон­ний фільтр висвітлив промені камери сяючим золо­том. Повз камеру не пройти.

— Сліпої плями немає,— сказав гном,— А кабель камери прихований за коробкою.

— Можемо притиснутися якомога ближче одне до одного і обгорнутися фольгою,— запропонувала Джульєтта.

На комп’ютерному екрані на зап’ястку з’явилося зображення Фоулі.

— Можете. Але, на жаль, із приборами каму­фляжна фольга не спрацює.

— Чому?

— Камери ліпші за людське око. Ти бачила кар­тинку на телевізорі? Камера розрізняє пікселі. Якщо ви пройдете перед камерою у фользі, то матимете точнісінько такий вигляд, як дві людини за захис­ним екраном.

Джульєтта витріщилася на монітор.

— Щось іще, Фоулі? Може, підлога перетвориться на калюжу кислоти?

— Сумніваюся. Спіро розумний, але він не я.

— Хіба ти не можеш підключити відео, хлопчик-поні? — не витримала Джульєтта,— Просто увімкни на хвильку фальшивий сигнал.

Фоулі вишкірив конячі зуби.

— Ох, недооцінюють мене! Ні, я не можу органі­зувати трансляцію, якщо я не на місці. Під час блока­ди маєтку Фаулів мені довелося виїхати. Саме для цього і потрібне оте оптичне волокно.

— Ну, тоді я шарахну по ній бластером.

— Не можна. «Нейтрино», звісно, виведе камеру з ладу, але можливе утворення ланцюгової реакції. З таким же успіхом можна танцювати джиґу перед Арно Блантом.

Джульєтта в розпачі штовхнула плінтус. Вона не подолала навіть першої перешкоди. Брат знав би, що робити, але він на іншому боці Атлантичного оке­ану. Від камери їх відділяло лише шість метрів кори­дора, але так само то міг бути цілий кілометр битого скла.

Вона помітила, що Мульч розстебнув задній кла­пан на штанях.

— От дідько! Тепер цей малий на горщок зібрав­ся. Знайшов час!

— Не звертатиму на твій сарказм уваги,— сказав Мульч, лягаючи на підлогу,— бо знаю, що робить Спіро з тими, хто йому не подобається.

Джульєтта опустилася навколішки поруч із ним. Але не дуже близько.

— Сподіваюся, наступна твоя фраза — «Я маю план».

Гном прицілився задом.

— Власне...

— Ти ж не серйозно.

— Дуже серйозно. У мене тут непогана зброя.

Джульєтта не втримала посмішки. Гном припав їй до серця. Метафорично. Він адаптувався до ситу­ації саме так, як це зробила б і вона.

— Усе, що нам потрібно,— розвернути камеру на двадцять градусів, і маємо вільний шлях до кабелю.

— І ти збираєшся це зробити своєю... повітря­ною зброєю?

— Саме так.

— А шум?

Мульч підморгнув.

— Ані звуку. Невже ти забула — я ж професіонал. Тобі тільки треба за моїм наказом натиснути на мій мізинець.

Попри всі свої тренування у найвіддаленіших ку­точках світу, Джульєтта не була готова до участі в та­кій операції.

— Хіба я мушу допомагати? Здається, ти і сам упораєшся.

Мульч примружився на ціль і ще трохи посунув свою п’яту точку.

— Тут потрібна точність, отже, має бути той, хто натисне на курок, а я сконцентруюся на цілі. Для гномів рефлексологія — найточніша наука. Кожна частина стопи пов’язана з якоюсь частиною тіла. І так уже трапилося, що мій лівий мізинець пов’яза­ний з моїм...

— Гаразд,— квапливо погодилася Джульєтта.— Я зрозуміла.

— Ну тоді до діла.

Дівчина стягнула Мульчів чобіт. На шкарпетках були дірки, і п’ять волохатих пальців на гномовій нозі ворушилися так, що людям і не снилося.

— Іншого способу немає?

— Хіба що ти придумала щось краще.

Джульєтта обережно взялася за палець, і чорні волосинки розсунулися, аби забезпечити їй доступ до суглоба.

— Зараз?

— Стривай.— Гном лизнув указівний палець і підніс його вгору.— Немає вітру.

— Таки ще немає,— пробурмотіла Джульєтта.