Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 24)

Холлі не відповіла. Що вона могла сказати?

—      Більше того. Нам довелося вивести з ладу од­ного із найманців Спіро. Не дуже чиста робота.

—      Він тебе побачив?

—      Ні. Але чув, як Мульч назвав себе гномом.

Жодних проблем,— сказав Фоулі.— Частково зі тремо пам’ять і відправимо його додому.

— Не все так просто. Цей чоловік — найманий убивця. Його можуть послати знову, аби він закінчив роботу. Думаю, потрібно його перемістити. По­вірте. Тут за ним не сумуватимуть.

— Гаразд,— погодився Фоулі,— Дай йому заспо­кійливе, зітри пам’ять і позбудься всього, що може визвати спогади. А тоді відішли кудись, де він не за­вдасть шкоди.

Щоб заспокоїтись, командир зробив кілька затя­жок.

— Так, тепер розказуйте мені про пеленг. Якщо в цьому винен Фаул, то можна вважати, що загроза минула?

— Ні. Ельфійські технології вкрав у Артеміса біз­несмен Йон Спіро.

А Артеміс украв їх у нас,— додав Фоулі.

Цей Спіро рішуче налаштований розкрити таємниці технологій, і байдуже, за яку ціну,— продо­вжила Холлі.

І кому ці таємниці відомі? — запитав Рут.

— Єдиний, хто знає, як користуватися Сі-Кубом,— це Артеміс.

— Може, варто мені розказати, що таке Сі-Куб?

Слово взяв Фоулі.

— Артеміс використав ЛЕПівські технології, щоб сконструювати мікрокомп’ютер. Більшість розробок під землею уже застарілі, але за людськими стандар­тами до них іще років із п’ятдесят.

— Саме тому вони варті цілого статку,— підсуму­вав командир.

— Саме тому вони варті цілого статку,— погодив­ся Фоулі.

Мульч раптом зацікавився.

— Цілого статку? А якого саме статку?

Рутові аж від серця відлягло: нарешті можна на когось накричати.

— Стули пельку, заарештований! Тебе це не сто­сується. Насолоджуйся останніми ковтками вільно­го повітря. Завтра в цей самий час ти будеш тиснути руки своїм співкамерникам, сподіваюся, то будуть тролі.

Але гнома його слова не вразили.

— Розкажи мені щось новеньке, Джуліусе. Щоразу, коли справа стосується Фаула, мені доводиться при­кривати твій жалюгідний зад. Не сумніваюся, що який би план не придумав Артеміс, мене до справи теж за­лучать. І відведуть мені якусь дуже небезпечну роль.

Обличчя Рута із рожевого стало темно-червоним.

— Ну, Артемісе? Чи плануєш ти якось задіяти за­арештованого?

— Усе залежить від вас.

— Як так?

— Дасте ви мені Холлі чи ні.

Голова Рута зникла в хмарі сигарного диму. Ви­дно було тільки червоний розжарений кінчик, і ко­мандир до болю нагадував паротяг, що вискочив із тунелю. Частина диму переповзла навіть на моні­тор Фоулі.

— Мені це не подобається,— заявив кентавр.

Нарешті Рут достатньо заспокоївся, щоб говорити.

— Дати тобі Холлі? Боже, пошли мені терпіння. Ти собі уявляєш, скільки правил я порушив лише за­ради цієї конференції?

— Думаю, багато.

— Силу-силенну, Артемісе. Безліч. Я б узагалі з тобою не розмовляв, якби не справа з Б’ва Келл. Якщо це спливе, я чиститиму туалети на підводних човнах в Атлантиці.

Рот Мульча розтягнувся аж до вух.

— Не варто мені було цього чути.

Але командир не звернув на нього уваги.

— У тебе тридцять секунд, Артемісе. Говори.

Артеміс підвівся і став перед екраном.

— Спіро заволодів ельфійськими технологіями. Навряд чи він зможе ними скористатися, але вони наштовхнуть учених на іонні розробки. Цей чоло­вік — справжній маніяк, він не поважає ані життя, ані навколишнє середовище. Хто знає, які жахливі машини він сконструює за допомогою ельфійських технологій? Існує також дуже велика вірогідність, що ці нові технології призведуть до того, що він від­криє Небесне місто, і якщо це станеться, життя кож­ної істоти на землі чи під нею буде в небезпеці.

Рут відкотився на своєму стільці від камери і з’явився на моніторі Фоулі. Він нахилився до вуха кентавра і щось зашепотів.

— Нічого доброго це не обіцяє,— завважила Холлі.— Полечу додому наступним транспортером.　

Артеміс постукав пальцями по столу. Без допомоги ельфів зі Спіро він не справиться.　

Через кілька хвилин командир повернувся на свій монітор.　

— Ситуація дуже серйозна. Ми не можемо ризикувати. Будь-якої миті Спіро здатен активувати пошук. Якою б малою не була ця ймовірність, вона існує. Доведеться скликати команду. Потрібна повністю укомплектована група захвату.　

— Повністю укомплектована? — запротестувала Холлі.— У місті? Командире, ви ж знаєте, що таке група захвату. Справа може скінчитися катастрофою. Дозвольте мені виконати це завдання.　

Рут замислився.　

— Групі на операцію відводиться сорок вісім годин. Отже, стільки ж отримаєш і ти. На кілька днів я тебе прикрию. Фоулі вам не дам. Він уже і так достатньо зробив, коли організував цю конференцію. Але Діггумс може допомагати, якщо схоче. Це його вибір. Я можу заплющити очі на кілька пограбувань, але все одно йому світить від п’яти до десяти за викрадення мільярдів. Це все, що я можу зробити. Якщо ти не впораєшся, відправлю групу захвату.　

Настала черга Артеміса задуматися.　

— Дуже добре.　

Рут звів дух.　

— Але є одна умова.　

— Так я і думав,— сказав Артеміс.— Хочете стерти пам’ять? Угадав?　

— Так, Артемісе. Ти стаєш для Народу неабиякою загрозою. Якщо ми допоможемо вам у цій справі, ви погодитеся на процедуру стирання пам’яті.　

— А якщо ні?　

— Тоді перейдемо до плану Б, а пам’ять вам усе одно зітруть.　

— Без образ, командире, але це технічне питання...— втрутився Фоулі.— Існують два види стирання пам’яті. Блочне стирання стосовно обраного періоду. Його може виконати і Холлі з тими інструментами, що в неї є. І вдосконалене стирання, що видаляє певні спогади. Ця процедура більш складна, але ризик зниження IQ після неї не такий великий. Усі ви пройдете вдосконалене стирання. Я запущу в твою комп’ютерну систему програму, що автоматично зітре всі файли, пов’язані з ельфами. Також мені потрібна буде твоя згода на обстеження будинку, щоб прибрати всі ельфійські сувеніри. Наступного дня після закінчення операції ти прокинешся без будь-яких спогадів про Народ.　

— Ви позбавите мене майже двох років спогадів.　

— Ти за ними не сумуватимеш. Твій мозок щось вигадає замість них.　

Прийняти рішення було дуже непросто. З одного боку, знання про існування Народу дуже вплинуло на становлення особистості Артеміса. З іншого, не можна більше ставити життя ельфів під загрозу.

— Гаразд,— сказав підліток.— Я погоджуюся на ваші умови.

Рут кинув сигару до найближчого сміттєспалю­вача.

— ОК. Домовилися. Капітане Шорт, увесь час ли­шайтеся на зв’язку.