Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 23)

— Не силуй себе,— перервав його Мокасин.— Мікрофон увімкнений. Я все чув, Мо. Чи варто на­зивати тебе Мульчем-гномом?

Мульч разом проковтнув усе, що було в роті. Раз язик знову довів його до біди, може, він допоможе і ви­плутатись? Може, розтулити щелепи ширше і просто проковтнути цього куцого хлопця? Він і більшу кіль­кість речовини перетравлював. Невеличке виділення газу — і він перелетить на інший бік кімнати. Лишаєть­ся сподіватися, що пістолет не вистрілить раніше.

Мокасин спіймав Мульчів погляд.

— Саме так, карлику,— помахав він пістолетом.— Іди до мене. Побачимо, скільки тобі вдасться про­йти.

Артеміс також думав. Він знав, що на якусь мить він у безпеці. Незнайомець не завдасть йому шкоди, бо не було такого наказу. Але Мульчів час збігав, і ніхто не міг його врятувати. Батлер був заслабким, аби втручатися, навіть якби він і був поруч. Холлі да­леко звідси виконувала Ритуал. А самого Артеміса можна було не враховувати, якщо мова заходила про фізичні дії. Лишалися переговори.

— Я знаю, навіщо ти тут,— почав він.— Таємниці Куба. Я все тобі розкажу, тільки не чіпай мого друга.

Мокасин похитав стволом.

— Робитимеш усе, що я тобі накажу, коли я тобі накажу. Можеш навіть плакати, як дівчисько. Іноді таке трапляється.

— Добре, добре. Я розкажу все, що захочеш. Тіль­ки ні в кого не стріляй.

Мокасин ледь утримався від посмішки.

— Гаразд. Домовилися. Просто поїдеш зі мною, тихо і спокійно, і я нікого не скривджу. Даю слово.

До кухні увійшов Батлер. Обличчя в нього блища­ло від поту, він важко дихав.

— Я перевірив монітори,— сказав він.— Машина порожня, той чоловік має бути...

— Тут,— закінчив за нього Мокасин.— Це вже ні для кого, крім тебе, не новина, дідусю. А тепер ні­яких різких рухів, або в тебе станеться серцевий напад.

Артеміс побачив, як очі Батлера метнулися по кімнаті. Шукали схованку. Якийсь шанс на поряту­нок. Може, учорашній Батлер і знайшов би вихід, але сьогоднішній був на п’ятнадцять років старшим і ще не відійшов від магічної хірургії. Ситуація без­надійна.

— Ти можеш зв’язати інших,— запропонував Ар­теміс.— Тоді ми зможемо піти разом.

Мокасин почухав потилицю..

— Слушна думка! А тоді я погоджуся на таке, що затримає нас на довше. Звісно, якщо вважати мене повним новачком у справі.

Мокасин відчув, як на спину впала чиясь тінь. Він обернувся і побачив на порозі дівчинку. Іще один свідок. Карла Фрацетті отримає кругленький раху­ночок за всі ці незручності. Завдання виявилося зо­всім не таким, як йому розповідали.

— Прошу приєднуватися до інших, міс,— наказав Мокасин.— І не роби нічого дурного.

Дівчина біля дверей перекинула волосся через плече і блиснула на нього своїми яскравими зелени­ми повіками.

— Я не роблю дурниць,— заявила вона.

У повітрі блиснула її рука і миттю вибила пістоле­та. Дівчина підхопила зброю на льоту і спритно ви­крутила ложе. Тепер пістолет ні на що не здатний, хіба цвяхи забивати.

Мокасин відсахнувся.

— Гей, гей. Обережніше. Не хочу тебе поранити. Пістолет може випадково вистрілити.

Так він думав.

Мокасин міцно тримав шматок нешкідливого металу.

— Відійди, дівчинко. Двічі не повторюватиму.

Джульєтта піднесла йому до носа ложе.

— А то що? Підстрелиш мене ось цим?

Мокасин скосив очі на металеву деталь.

— Гей, це ж схоже на...

Джульєтта так сильно ударила його в груди, що він зламав столик для сніданків.

Мульч витріщився на непритомного гангстера, потім перевів очі на дівчину.

— Гей, Батлере. Ризикую попасти пальцем у небо, але я б сказав, що це твоя сестра.

— Ти не помиляєшся,— міцно обійняв охоронець сестричку. — Як ти здогадався?

ГЛАВА 7: НАЙКРАЩІ ПЛАНИ

Маєток Фаулів

ЧАС провести нараду. Тієї ночі члени групи розсілися за столом у кімнаті для консультацій перед моніторами, які Джульєтта принесла із кімнати охорони.

Фоулі налаштувався на частоту моніторів, і вони отримали пряму трансляцію із самим командиром Рутом.

Незважаючи на незадоволення Мульча, йому теж довелося бути присутнім. Він намагався вкрасти в Артеміса деякі нагороди, коли повернулася Холлі і прикувала його наручниками до стільця.

Від диму Рутової сигари майже нічого не було видно.

— Здається, уся банда зібралася,— він говорив англійською, бо ельфи мали неабиякий хист до іно­земних мов.— А банди мені не подобаються.

Холлі поклала шолома на середину столу, щоб ко­мандир міг побачити всіх.

— Я можу пояснити, командире.

— Не сумніваюся, що можеш. Але, як не дивно, у мене таке відчуття, що твоє пояснення не допомо­же і твій значок лежатиме в моїй шухляді ще до того, як твоя зміна скінчиться.

Артеміс спробував утрутитися.

— Справді, командире. Холлі... Капітан Шорт тут лише тому, що я її надурив.

— Хіба? А якщо так і сталося, благаю, поясни, чому вона досі там? Вечерю готує, чи що?

— Зараз не час для сарказму, командире. Ситу­ація дуже серйозна. Майже катастрофічна.

Рут видихнув хмару зеленуватого диму.

— Що ви, люди, робите там одне одному, нас не обходить. Ми не твоя приватна поліція, Фауле.

Фоулі відкашлявся.

— Нас це також стосується, хочемо ми того чи ні: саме Артеміс нас запеленгував. І це ще не найгірша новина, Джуліусе.

Рут глянув на кентавра. Фоулі назвав його на ім’я. Справа дуже серйозна.

— Гаразд, капітане,— сказав він.— Продовжуй.

Холлі відкрила рапорт на кишеньковому ком­п’ютері.

— Учора я відреагувала на сигнал системи охорони «Сентинель». Сигнал послав Артеміс Фаул, Людина Бруду, добре відома ЛЕП за участь у ліквідації заколо­чу Б’ва Келл. Помічника Фаула Батлера було смер­тельно поранено за наказом іншої Людини Бруду, Йона Спіро, і потрібна була моя допомога у зціленні.

І ти відмовила і звернулася до команди наших техніків із проханням стерти пам’ять, як того вима­гають наші правила.

Холлі могла заприсягнутися, що монітор став га­рячим.

Ні. Враховуючи, що Батлер надав нам значну допомогу під час гоблінської революції, я провела процедуру зцілення і транспортувала Батлера з Фаулом до їхнього дому.

— Тільки не кажи, що ви летіли...

— Вибору не було. Я загорнула їх у фольгу.

Рут потер скроні.

— Нога. Якби хоча б одна нога висунулася з фоль­ги, назавтра світлини були б в Інтернеті. Холлі, чому ти так мене не любиш?