Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 20)

Що ж тепер із зустріччю з чиказьким Йоном Спі­ро? Я вирішив її не. відміняти. Остання пригода — і Фаула зможуть стати справжньою родиною. Врешті-решт, я ж буду з Батлером. Що зі мною ста­неться?

Маєток Фаулів

Батлер розплющив очі. Він удома. У кріслі поряд із ліжком спить Артеміс. На вигляд хлопцеві всі сто років. І не дивно — після всього, що трапилося. Те життя вже скінчилося. Остаточно.

— Чи є хтось удома? — спитав охоронець.

Артеміс миттю схаменувся.

— Батлере, ти повернувся!

Батлер піднявся на лікті. Далося це не дуже легко.

— Дуже дивно. Я не сподівався тебе побачити. Та й узагалі нікого.

Артеміс налив у склянку води із глечика на столи­ку поряд.

— Ось, друже. Відпочивай.

Батлер повільно випив. Він почувався втомленим. Але не тільки це. Він і раніше відчував утому після бійки, але цього разу було гірше.

— Артемісе, що сталося? Я не мав лишатися жи­вим. А коли припустити, що лишився, мав би відчу­вати страшенний біль.

Артеміс підійшов до вікна, виглянув на двір.

— Блант тебе підстрелив. Рана була смертельною, і поруч не було Холлі, щоб допомогти, тож я тебе за­морозив, доки вона не прилетіла.

Батлер потрусив головою.

— Кріогеніка? Цілком у стилі Артеміса Фаула. Морозильник для риби, чи не так?

Артеміс кивнув.

— Сподіваюся, частина мене не перетворилася на прісноводну форель, еге ж?

Коли хлопець повернувся, усмішки на його об­личчі не було.

— Виникли деякі ускладнення.

— Ускладнення?

Артеміс зітхнув.

— Зцілення було дуже складним, і не можна було передбачити наслідків. Фоулі попереджав, що твій організм може не витримати, але я наполягав, щоб воно все одно відбулося.

Батлер сів.

— Артемісе. Все гаразд. Я живий. А це набагато краще, ніж усі інші варіанти.

Хлопця ці слова не втішили. Він узяв з комода люстерко з перламутровою ручкою.

— Приготуйся і подивись на себе.

Батлер набрав повні легені повітря і глянув. Він порухав щелепою і помацав мішки під очима.

— Скільки ж я був непритомним? — запитав він.

Трансатлантичний Боїнг 747

Мульч вирішив, що найкращий спосіб завалити опе­рацію,— це чіплятися до Мокасина, аж доки той не вибухне. А доводити людей до сказу гном умів. І до­кладати багато зусиль йому не доводилося.

Двоє невисоких чоловіків сиділи пліч-о-пліч у Боїнгу 747 і дивилися на хмари під літаком. Пер­ший клас — одна з переваг роботи на Антонеллі.

Мульч відпив трохи шампанського з високого келиха.

— Отже, Лаптє...

— Мокасин...

— Ага, Мокасине. Яка історія прихована за кож­ним тату?

Мокасин закатав рукава і відкрив бірюзову змію з краплинами крові замість очей. Теж сам вигадав.

— Роблю тату після кожної справи.

— О! — здивувався Мульч. — Отже, кухню по­фарбував — і в салон?

— Не гака справа, дурню.

— А яка ж тоді?

Мокасин скрипнув зубами.

— Тобі по буквах продиктувати?

Мульч прихопив горішки з візка стюардеси.

— Та ні. Я ж до школи не ходив. Просто скажи.

— Не можна ж бути таким дурним! Спац Анто­неллі не бере на роботу кретинів.

Мульч хитро підморгнув:

— Ти точно знаєш?

Мокасин похлопав себе по боках, сподіваючись знайти хоч якусь зброю.

— Постривай, доки все скінчиться, розумнику. Отоді ми з тобою з’ясуємо, що до чого.

— Сам себе втішаєш, Чоботе?

— Мокасин!

— Та яка різниця!

Мульч сховався за журналом. Не дуже складно. Бандюк уже майже втратив голову. Іще кілька годин у компанії Мульча, і в Мокасина Мак-Гіра пара з вух піде.

Дублінський аеропорт, Ірландія

Мульч і Мокасин без жодних проблем пройшли че­рез митницю. Врешті-решт, вони ж просто звичайні громадяни, що повертаються додому після відпуст­ки. Хіба вони схожі на мафіозі, які задумали щось недобре? Чи таке можливо? Хто чув про карликів на службі в організованої злочинності? Ніхто. Та, може, це тому, що маленькі люди дуже вправні.

Під час паспортного контролю Мульчеві випала ще одна можливість подратувати напарника.

Офіцер дуже намагався не помічати Мульчевого зросту чи ліпше його відсутності.

— Отже, містере Дігенсе, додому, побачитися з родичами?

Мульч кивнув.

— Саме так. Мамина родина з Кілларні.

— Хіба?

— їхнє прізвище О’Райлі. Але поля вони не орали.

— Дуже дотепно. Вам би на сцені виступати.

— Дотепний жарт...