Януш Пшимановский – Чотири танкісти і пес – 2 (страница 34)

– Вечеряти будемо вдень, бо нам час на Берлін, – сказав Єлень і, побачивши, що механік мовчки підводиться, додав: – Я замотав, бо навіщо знати тому, кому не треба…

«Рудий» з баштою, завиненою в брезент, скидався на пацієнта, що побував у руках хірурга, але Григорій зрадів.

– Якби хто спитав, можна сказати: нова зброя і тому замаскована…

Попоїли, зібрали пожитки, і тільки почало смеркати, 'рушили на південь'. Перший Віхура з Лідкою в кабіні, за ним – танк. Саакашвілі гнав машину щодуху. Кос не стримував його, і грузинові навіть вдалось кілька, разів просигналити Віхурі, чому він їде так повільно. Вони раніше за інших дісталися до шосе, що пролягло паралельно до Одеру. Хто мав іти на Берлін, той уже, видно, став на вихідні позиції, бо дорога була майже пуста; тому мчали щодуху вперед, тільки трохи гальмуючи на поворотах.

Незадовго до півночі справа блиснула широка водяна площина.

– Це вже Одер? – запитав Густлік.

– Ні. Озеро Медве, – відповів Янек, який з картою в руках безнастанно стежив за дорогою.

Перед світанком на перехресті доріг зустріли двох зв'язківців. За дорученням генерала один сів у ваговоза й поїхав ним разом з рацією до штабу армії, а другий повів танк до річки. Показав глибокий окоп з бруствером, обкладеним дерном.

– Це ваш. Влаштовуйтесь, а я біжу по техніка.

Механік, видно, був недалеко, бо не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як з'явився. Мабуть, генерал завчасу сказав йому, про що йдеться, бо нічого не запитував і, швидко потиснувши руки танкістам, заліз у башту, обстукав, мов дятел, гармату й взявся до роботи.

Розвиднювалось щораз більше, туман танув, і незабаром видно вже було густі крони сосон, що росли в лісі над Одером. Поки снідали хлібом з консервами, зовсім розвиднілось, і за поодинокими стовбурами й густими кущами, що росли на березі, засияло блакиттю небо, помез режане ріденькими хмаринками. Досить ступити кілька кроків, розгорнути гілки розквітлої ліщини й вільхи – і внизу побачиш рійку.

Проте Кос, сидячи ззаду на танку, бачив тільки небо, де патрулювали наші винищувачі. Часом дзявкали з землі чотириствольні зенітні гармати. Інколи чи з цього, чи з другого боку фронту обзивався кулемет, охкав міномет, але все це не порушувало фронтового спокою – тиші перед бурею.

Біля Коса на брезенті сидів Шарик, лежали частини розібраної гармати і ключі. Щохвилини з лазу висовувалась темна від мастила, гола по плече рука й чути було голос Саакашвілі.

– Підкладка… – другий гвинт… Банка з суриком, з тим червоним… гайка… плоский двадцять один… вісімнадцятий…

– Можна стріляти? – запитав Кос.

– Механізму порядку, – відповів літній, коротко підстрижений повновидий чоловік з широким обличчям і спокійними рухами заводського майстра. – Але є ще один клопіт… – Підійшовши до гармати, зняв з неї брезента і показав на кінець ствола. – Бачите вигин – треба обрівати.

– Що обрізати?

– Ствола.

– Як то?

– Просто трохи вкоротити, – пояснив технік, зіскакуючи з танка на бруствер.

Григорій поставив на ящиках від боєприпасів бляшанки з нафтою, щоб помити руки, а поряд – відро з водою, мило й рушник.

– Але ж це погіршить прицільність, зменшить силу снарядів, й взагалі так не можна, – заперечив Янек.

– Можна, – говорив технік, миючи руки і ледь посміхаючись, дивився па командира машини.

– Екіпаж, на обід! – гукав Густлік з-за танка.

Кос повернув голову й дивився, як Єлень, поставивши в траву два казанки з вареною яловичиною, скинувши рюкзака з хлібом і консервами, голосно тарабанив по термосу.

– Янеку, давай краще на брезент.

Кос прибрав інструмент, струсив брезент, прикрашений посередині чітким білим знаком, що застерігав од радіоактивності, й простелив його в холодку під соснами. Томаш розставив миски, нарізав грубі скиби хліба і розклав на чистому лляному рушнику. Пес ліг трохи осторонь під деревом, приглядався, вдаючи, що не голодний: хай спочатку поїсть екіпаж, а вія потім вже, що залишиться.

– Але густо в цьому лісії – Єлень нахилився до Янека, відкриваючи термоса. – Більше стволів, ніж стовбурів. У кущі й то не підеш: під кожним як не танк, то гармата, як не міномет, то штаб. Казали біля кухні, що армія не буде переправлятися водою і солдати ніг не замочать, бо руські нас по дружбі через міст на свій плацдарм пустять.

И щоб показати, як битимуть противника з цього плацдарму, так ударив по термосу, що мало не перекинув.

– Обережніше, – буркнув Кос.

– З флангу на фрица! – подмухавши на побиті пальці, Густлік сердито додав: – Приніс обід, про стратегічні Плани йому розповідаю, а він як пень.

– Нема чого радіти.

– А що, голову тобі хто знімає?

– «Рудому» гармату різатимуть, – показав очима на хорунжого, який саме підходив з Григорієм.

– Гармату?

– Навіщо гармату? – перепитав Густлік з жахом і обуренням. – Та я того жартуна… – затиснув кулаки.

– Не смій! – Кос поклав йому руку на плече.

– Це обов'язково? – запитав Єлень і відразу ж сам додав: – Почекай-но. Спробуємо по-хорошому. Є ж у нас ця сулія з вином у плетеному кошику.

Тим часом технік зупинився біля брезента, усміхнувся і запитав:

– Почастуєте?

– А ви як думали, пане хорунжий? – підскочив до нього Єлень, посадив на почесне місце, подав казанок з юшкою. – Горохова, на салі, пахуча, а густа, як перед атакою. Томеку, подай, швидше хліба.

– Ще тепла, – подякував технік.

Хотів піднести ложку до рота, але Густлік притримав його на руку.

– Хвилиночку! Механіку, де склянки? – Побачивши здивований погляд офіцера, додав: – Айн момент, як сказала ворожка Гітлерові, коли її запитував, чи довго житиме.

Побіг до танка, пірнув усередину, повернувся з замшілою сулією, що забрав її з погреба в палаці Чорний ліс, і наповнив дві склянки, принесені Саакашвілі.

– Вам на тому березі дам випити, – відповів на питальні погляди приятелів. – Щоб ви нам здорові були, товаришу хорунжий, так само, як і «Рудий».

– Ваше здоров'я, – технік роздивився склянку на світло, зі смаком вихилив вино і сказав: – Старіше, ніж увесь ваш екіпаж.

– Ви б, певно… – почав Густлік, витираючи долонею губи, – ви б, певно, не хотіли, аби вам щось відрізали? – докинув, хитро заглядаючи офіцерові у вічі.

Технік мовчки уминав горохову юшку і заїдав хлібам, байдужий до запитливих поглядів усього екіпажу. Крім звичайного, нервовішого як завжди перед атакою гуркоту, що долинав з передової, чути було густі удари сокир – то сапери готувалися до переправи через ріку.

Янек свиснув. Шарик побіг до танка, повернувся з мискою і дістав свою пайку.

Гостро цросвистівши, в лісі вибухнув важкий снаряд. Відійшли ближче до дерев, Томагл поклав гармошку під сосну. Чималий осколок, ослаблений польотом, уцав на середину брезенту й розірвав його. Черепшяк швидко вхопив осколок, але ще швидше пустив і, лаючись, хукав на попечені пальці.

– Хай йому чорт! Зіпсували брезент, протікатиме.

– Саперів, як дятлів, – сказав технік, набираючи собі в миску м'яса й каші. – Щодня можна чекати переа прави.

– Громадянине хорунжий. – Янек повернувся до справи, про яку думав весь час. – Ми на «Рудому» від самого початку. Не кинули його, хоч полковник хотів дати новий, з вісімдесятип'ятиміліметровою гарматою.

– Мотора поміняли, – докинув Григорій.

– Кожна подряпина на броні – наче на власному тілі, – додав Єлень.

Технік відсунув миску й простяг руку до сусіда.

– Автомат!

Узяв від Густліка зброю, встромив у дуло кістку і віддав, сказавши:

– Стріляй!

– Але ж розірве, – обурився Єлень, витягнув кістку і, добувши з кишені хусточку, почав старанно чистити дуло.

– А того, що вам гармату розірве, не хочете второпати? Мені зрозумілі ваші почуття, бо змалку на заводі працюю. Коли починав, мусив ставати на ящик, аби сягнути до токарного верстата. Коли машину любиш, доглядаєш її, не даєш скривдити – вона ніколи не підведе. Але вашому «Рудому» нічим іншим, як пилкою, не допоможеш. Нема ні часу, ані запасних частин. За кілька днів на передмостному укріпленні дістанете нового ствола…

З-за дерев вибіг захеканий Віхура у кашкеті, зсунутому на потилицю, в розстебнутому мундирі.

– Ой лишенько, хлопці! – гукав здалека. – Не дають до вас жандарми під'їхати, мусив коробку залишити на півкілометра звідси. Привіт! Ага, ви обідаєте, то і я щось до рота вкину, – зрадів, побачивши розставлені миски й термос.

Тільки тепер помітив офіцера.