Ян Флеминг – Шпигун, який мене кохав (страница 5)

«Роялті Кінема» міститься на Фаркар-стріт — вуличці, що веде від замку до Ескот-роуд. Кінотеатр виглядав убого, тут крутили два вестерни, мультфільм і так звані «новини» про тс, що робила королева місяць тому. Я зрозуміла, чому Дсрск вибрав саме його, коли заплатив дванадцять шилінгів за ложу. Таких було дві, затемнені, по обидва боки залу для глядачів, кожна площею шість квадратних футів з двома стільцями, і як тільки ми зайшли усередину, Дерек підсунув свій стілець і почав цілувати й тискати мене. Спочатку я подумала «О Боже, ось куди він їх водить», а потім якось розслабилась, і його руки почали вивчати моє тіло; вони були ніжними і здавалися вправними, а коли дісталися туди, я сховала обличчя у нього на плечі й закусила губу від приємної дрожі, а коли все закінчилося, мене поглинула хвиля теплоти, і сльози ринули з очей, намочивши комір його сорочки.

Він ніжно поцілував мене і прошепотів, що любить та що я — найчарівніша дівчина у світі. Я випрямилась і відсунулася, витерла сльози та спробувала зосередитися на фільмі, розмірковуючи, що втратила цноту чи щось типу того, і віднині він мене більше не поважатиме. Але потім настав антракт, і він купив мені морозиво, відтак поклав руку на спинку стільця та прошепотів, що це найкращий у його житті день, і ми маємо повторювати його знову й знову. Я сказала собі не бути дурепою, що це лише пестощі, їх усі роблять, і, до речі, відчуття були страшенно приємними, та що дітей від цього не буває. Хлопці завжди хочуть когось потискати, і якщо я противитимуся, він знайде іншу дівчину, яка погодиться.

Отже, коли світло знову погасили, його руки повернулися до мене, і мені вже здавалося цілком природним, що вони пестять мої груди, й це мене розворушило. Коли він прошепотів, що я маю для нього дещо зробити, я дозволила йому взяти мою руку і покласти куди він хотів. Але я не знала, як це робиться, і була незграбною, а ще мені було страшенно соромно, і йому довелося мені допомагати. Коли він важко задихав мені в шию і простогнав «О люба!», а потім зітхнув, я відчула таке ж гостре збудження, в яке він щойно увів мене, і тепер, коли ми обоє зробили це, між нами немов упала перепона, й у мене виникло якесь відчуття, схоже на материнське. Я його поцілувала, і з цього моменту між нами встановилися зовсім інші дружні стосунки.

Він мене відвіз на вокзал, щоб я встигла на останній поїзд до Лондона, і ми домовилися зустрітися наступної суботи у той самий час. Дерек стояв на платформі й махав рукою, і я ще довго бачила його в жовтому світлі ліхтарів на такій милій серцю станції. Ось так розпочався наш справжній роман. Надалі усе відбувалось, як першого разу, хіба що на ланч і чай ми їздили в різні місця, а річка, грамофон та маленька ложа в кінотеатрі залишалися незмінними. Але тепер ми гостріше сприймали задоволення від пестощів, що в міру того, як нескінченне літо рухалось у напрямку вересня, ставали тривалішими та вмілішими.

У моїх спогадах завжди впродовж тих днів сяяло сонце, а верби схилялися до води, такої ж прозорої, як небо. Лебеді ковзали по водній гладі в тіні тополь, ластівки кидалися вниз і знову злітали в небо, а Темза повільно несла води від Королівського острова, повз шлюз Бовені та греблю Куку, де ми зазвичай купались, і далі через Брокаські луки в напрямку Віндзорського мосту. Напевне, бували й дощі, напевне, уздовж ріки збирався натовп відпочивальників, та й у наших стосунках не все тривало гладко, але я нічого такого не пам’ятаю. Тижні тягнулись один за одним, як вода у річці — яскраві, блискучі та повні зачарування.

І ось підійшла остання субота вересня, й хоча цей факт досі ігнорували, ми мусили відкрити в наших стосунках новий розділ. У понеділок поверталася Сьюзан, мені усміхнулася перспектива роботи, а Дерек мав повертатися до Оксфорда. Ми робили вигляд, що в наших стосунках не зміниться нічого. Я усе розповім Сьюзан і по вихідних або зможу приїжджати до Оксфорда я, або Дерек зможе навідуватися до Лондона. Ми це навіть не обговорювали, бо само собою розумілося, що наш роман триватиме. Дерек якось невиразно натякав, що я маю зустрітися з його батьками, але ніколи не наполягав, і по суботах у нас було багато інших, значно приємніших справ. У мене, можливо, і виникало питання, чому Дерек не знаходить часу зустрітися впродовж тижня, але він багато грав у крикет, теніс і мав купу друзів, за його словами — усі страшенні зануди. Я не мала наміру втручатись у цей бік його життя, принаймні до слушної пори. Була абсолютно щаслива, що він належав тільки мені один день щотижня. Не хотіла ділити його з іншими людьми, в присутності яких, напевне, соромилася б. Отже, у повітрі висіла невизначеність, і я не заглядала далі чергової суботи.

Того дня Дерек був особливо ніжним, а ввечері запросив мене до готелю «Бридж», де ми пропустили по три джини з тоніком, хоча зазвичай майже не пили. А потім він наполіг на шампанському на обід, і коли добралися до нашого кінотеатру, обоє були добряче напідпитку. Я була не проти — так простіше забути, що завтра доведеться перегорнути новий аркуш, який покладе кінець нашим милим зустрічам. Коли ми потрапили до ложі, Дерек раптом похмурнішав. Він не обняв мене, як уже звично робив, а трохи відсунувся і запалив, дивлячись фільм. Пригорнувшись до нього, я взяла його за руку, але він сидів, як бовван, і дивився прямо перед собою. Я спитала, що сталося. Після паузи він злобливо мовив: «Хочу спати з тобою. По-справжньому, як годиться».

Я була шокована. Особливо мене вразив його грубий тон. Звісно, ми розмовляли «про це», але за обопільною згодою більш-менш домовилися, що це станеться «пізніше». Тепер я намагалася використати старі аргументи, але була засмучена і нервувалася. Навіщо псувати останній вечір? Дерек завзято сперечався. На його думку, я була безсердечною дівчиною, яка обороняла свою цноту. Це погано для здоров’я. До того ж ми все-таки коханці, то чому б не поводитись як справжні коханці? Я відповіла, що боюся завагітніти. Він відповів, що цю проблему легко розв’язати. Є така штукенція, якою він може скористатися. Але чому саме зараз — я не могла зрозуміти. Ми ж не можемо робити це тут. Звісно, можемо. Тут достатньо місця. І він хотів учинити це до того, як вирушить ув Оксфорд. Це немовби зробить нас подружньою парою.

Боязко я поміркувала над його доводами. Може, він мав слушність. Може, це і справді зміцнить наше кохання. Але я була налякана. Нерішуче спитала, чи є у нього та штукенція? Він відповів, що ні, але знає цілодобову аптеку, де можна її придбати. Він поцілував мене, підвівся і рішуче вийшов з ложі.

Я сиділа, втупившись у екран. Тепер відступати було вже нікуди. Зараз він повернеться, і це станеться саме тут, в огидній будочці у брудному заштатному кінотеатрі, мені буде боляче, а потім він зневажатиме мене за те, що я не встояла. У мене виникло бажання піднятися й утекти на станцію, а там першим поїздом повернутися до Лондона. Але такий вчинок його розлютить і уразить гордість. Я перестану бути для нього «своєю в дошку», а ритм нашої дружби, який ґрунтується здебільшого на отриманні чуйного задоволення, зазнає краху. Хіба, врешті-решт, чесно змушувати його чекати так довго? Може, стримання насправді погано для здоров’я? Раніше чи пізніше це все одно станеться, а хіба для такого вибирають слушний момент? До того ж я не чула, щоб хоч якась дівчина отримала задоволення з першого разу. Може, навіть краще покінчити з цим якомога швидше. Усе, що завгодно, тільки б він не розсердився! Що б не сталося, це краще, ніж зруйнувати нашу любов!

Двері відчинились, у кабінку на мить упало світло з коридору. Ось Дерек знову поруч зі мною — збуджений і захеканий. «Роздобув, — прошепотів. — Було страшенно незручно. За прилавком — дівчина. Я не знав, як його назвати. Нарешті кажу: «Мені потрібна та штука, щоб не було дітей. Розумієте?» Дівчина — незворушна, мов огірок. Питає, якої мені якості. Відповідаю — звісно, найкращої. Я вже подумав, що зараз поцікавиться, якого розміру, — Дерек хихикнув і міцно обняв мене. Я мляво хихикнула у відповідь — треба бути своєю в дошку і не робити драми через дурниці. Сьогодні це неактуально. Інакше я поставлю нас обох у незручне становище, особливо його.

Прелюдія була дуже поверховою, і я ледь не розплакалася. Потім він посунув стілець назад, зняв піджак і поклав його на дерев’яну підлогу. Звелів мені лягати на піджак, сам став на коліна поруч і стягнув з мене трусики. Сказав упертися ногами в стінку ложі, але мені було настільки незручно в такій незграбній позі, що я почала благати: «Ні, Дереку, прошу! Не тут!» Коли він якось видерся зверху, обнімаючи мене, я інстинктивно намагалася йому допомогти, щоби хоча він отримав задоволення і не злився на мене опісля.

Але раптом увесь світ перевернувся!

Кабінка сповнилася жовтого світла, а злобний голос угорі обурено вигукнув: «Що це ви робите в моєму кінотеатрі? Ану піднімайся, брудна свинюко!»

Не розумію, як я не знепритомніла. Дерек підвівся, обличчя біле, як папір, і заходився застібати штани. Я теж піднялася, опираючись на стінку будки, й заклякла, чекаючи, що мене зараз поставлять до ганебного стовпа і стратять.