Ян Флеминг – Шпигун, який мене кохав (страница 24)
Не чекаючи команди Джеймса, я вибігла на дорогу і почала стріляти услід машині. Судячи зі звуку, деякі з куль влучили у метал. Потім ударник заклацав ухолосту, тож я тільки стояла і лаялася, розуміючи, що вони щезають. Але тут із дальнього кінця лужка почувся рівномірний гуркіт пістолета Джеймса, з переднього вікна автівки пролунав вогонь у відповідь. І несподівано чорний седан немов збожеволів: він зробив широкий розворот та помчав по лужку просто на Джеймса. На мить фари освітили його постать — на грудях блищав піт, а Бонд продовжував стріляти з класичної стійки дуелянта, немов цілився у звіра, який атакує. Я злякалася, що його зараз зіб’ють, і побігла по траві, але машина вильнула й повернула прямо до озера — двигун ревів на вищій передачі.
Зупинившись, я дивилася, немов зачарована. Лужок на краю ставка для рибалок різко обривався невисоким стрімчаком футів двадцяти заввишки. Там були грубо збиті лавки та столи для пікніка. Машина рухалася далі й тепер, незалежно від того, влучить вона в лавку чи ні, на такій швидкості неминуче мала впасти в озеро. Але вона промчала повз і того моменту, коли я від жаху затиснула рот рукою, злетіла у повітря й плазом, з гуркотом потрощеного скла та металу, бухнулась у воду, піднявши купу бризок. Потім, носом донизу, почала занурюватися в озеро у хмаринці бульбочок та вихлопних газів, поки на поверхні не залишилося нічого, окрім багажника, частини даху із заднім склом, що втупилось у небо.
Джеймс дивився на озеро, коли я підбігла й обійняла його.
— З тобою все нормально? Ти не поранений?
Приголомшений, він повернувся до мене, обняв за талію, притиснув і якось невпевнено відповів:
— Ні, все нормально, — озирнувся на озеро. — Напевно, влучив у водія, того худорлявого. А він натиснув акселератор. — Бонд потроху отямлювався. Силувано посміхнувся: — Проте це значно спрощує ситуацію — не доведеться прибирати сміття. Померли й одразу поховані. Каяття не відчуваю. Це була парочка завзятих головорізів. — Джеймс відпустив мене і засунув пістолет у кобуру. Від нього пахло кордитом і потом. Це було просто чудово. Ставши навшпиньки, я поцілувала його.
Ми повернулись і повільно почвалали по траві. Вогонь тепер горів спорадично, і поле бою залишалось у майже цілковитій темряві. Годинник показував пів на четверту. Раптом я відчула себе абсолютно виснаженою.
Немов прочитавши мої думки, Джеймс мовив:
— Дія бензедрину закінчилася. Можемо трохи поспати. Котеджів із п’ять вціліло. Що скажеш про номери 2 та 3? Там затишно?
Я відчула, як моє обличчя почервоніло, але вперто заявила:
— Мені начхати, Джеймсе, що ти можеш про мене подумати, але більше я тебе сьогодні не відпущу. Вибирай другий чи третій — мені байдуже. Я посплю на підлозі.
Він розсміявся, обняв мене і притиснув до себе.
— Якщо спатимеш на підлозі, то я теж. Але безглуздо давати чудовому двоспальному ліжку простоювати. Давай скористуємося номером третім, — він зупинився, поглянув мені в очі й, немов згадавши про чемність, запитав:
— Чи, може, ти віддаєш перевагу номеру 2?
— Ні, Номер 3 — чудовий вибір.
БІМБО
У третьому номері від спертого повітря можна було задихнутися. Поки Джеймс Бонд збирав наш «багаж» серед дерев, я відчинила скляні кватирки на вікнах і застелила ліжко. Я мала би відчувати збентеження, але чомусь не відчувала. Мені подобалося поратися для нього при місячному світлі. Потім я перевірили душ і несподівано з’ясувала, що якимось дивом тиск у трубах залишився, хоча далі по лінії вони мали взагалі розплавитися. Ці котеджі були ближче по магістралі. Я скинула зі себе одяг, склала його акуратною купкою й пішла під душ, розпечатавши новий «Камей»[64] («Побалуйте своїх гостей рожевим Камей — з ароматом дорогого французького парфума... у поєднанні з витонченим освіжаючим кремом» — пригадала я напис на упаковці, який звучав вельми спокусливо) і почала обережно намилюватись, особливо в місцях зі синцями.
Через шум води я не почула, як він увійшов до ванної. Раптом ще дві руки почали намилювати мене, а його оголене тіло притиснулося до мого,
Коли повітря в легенях закінчилося, він витягнув мене з-під душу і знову цілував, повільніше, поки його руки пестили моє тіло, а бажання ринуло хвилями аж до запаморочення. Більше я не могла цього витерпіти і почала благати:
— Будь ласка, Джеймсе! Будь ласка, не треба! Я ледь на ногах стою. Будь ніжнішим. Ти робиш мені боляче.
У напівмороці ванної кімнати, тьмаво підсвіченої місячним сяйвом, його очі, що досі мали вигляд палких щілин, раптом розслабились і стали ніжними й насмішкуватими.
Вибач, Вів. Я не винний. Це все мої руки. Вони не можуть від тебе відліпитись, а їм ще треба вимити і мене. Я брудний. Може, допоможеш, а то вони мене не слухаються.
Я розсміялась і втягнула його під душ.
— Гаразд, але ніжності не чекай. Останнім, коли я кого купала, був мій поні, й тоді мені було років дванадцять! До того ж майже не бачу, які частини тіла у тебе брудні, а які ні! — Взяла мило. — Нахили голову, спробую не перестаратися, щоб в очі не попало.
— Якщо попаде, я... — мої руки перервали його на півфразі, я взялася намилювати обличчя та голову Джеймса, потім перейшла на руки та груди, поки він стояв, нахилившись, і тримався за водопровідну трубу.
Я зупинилася.
— Решту домиєш сам.
— Ще чого! Це твоя справа — і виконуй її ретельно. Хтозна — може, завтра вибухне війна, і тебе візьмуть медсестрою. Треба вміти мити чоловіка. До речі, що це за мило таке? Від мене вже дме, як від Клеопатри.
— От і добре. У цьому милі — дорогий французький парфум. Так написано на упаковці. І ти пахнеш чудово. Набагато краще, ніж порохом.
Він розсміявся.
— Гаразд, продовжуй. Але поквапся.
Я нахилилась і продовжила, ну, і звісно, за хвилину ми знову опинилися в обіймах одне одного під душем, а наші тіла були слизькими від води та мила. Тоді він вимкнув воду, виніс мене з душової кабінки і почав неквапво витирати великим рушником, а я обіперлася на його вільну руку і просто насолоджувалася моментом. Потім я забрала рушник і витерла насухо його, ну, а далі відтерміновувати було вже нікуди, він підняв мене на руки, поніс до спальні й поклав на ліжко, а я через напівзаплющені вії спостерігала за його блідим силуетом, який запинав занавіски і замикав двері.
Потім Джеймс ліг поруч.
Його руки та губи рухалися повільно і здавалися немов наелектризованими, а тіло в моїх обіймах було ніжно-пристрасним.
Згодом він сказав, що коли настав той момент, я закричала. Але я цього не пригадую. Пам’ятаю лише, як раптом відкрилася безодня гострої насолоди і поглинула мене. Я вп’ялася нігтями в стегна Джеймса, щоб, напевне, прихопити його зі собою. Він сонним голосом шепотів мені ніжні слова й цілував, а потім його тіло зісковзнуло і затихло, а я лежала на спині, витріщаючись у червонясту пітьму та прислухаючись до його рівного дихання.
Ніколи раніше не я займалася коханням по-справжньому, коли в акті задіяне не тільки тіло, а й усі почуття. З Дереком було приємно, з Куртом — відсторонено, але задовільно. А тут — дещо зовсім інше. Нарешті я второпала, як багато в житті може означати секс.
Гадаю, розумію, чому я настільки цілковито віддалася цьому чоловікові, з яким познайомилась якихось шість годин тому. Якщо навіть не брати до уваги його зовнішню привабливість, владність, мужність, треба все-таки визнати, що він з’явився нізвідки, немов казковий принц, і врятував мене від дракона. Якби не Бонд, я була би трупом, але тільки Богу відомо, яких страждань зазнала б перед смертю. Джеймс міг запросто поміняти колесо на машині й поїхати собі далі або, коли запахло смаженим, рятувати себе. Але він бився за є життя так, немов за своє власне. А наприкінці, коли дракон був уже повержений, отримав мене як нагороду. Я знала, що через кілька годин Бонд поїде, незважаючи на всі заперечення та освідчення в коханні, поїде без пробачень чи виправдань.
Жінки полюбляють, коли їх беруть силоміць. Саме його солодка брутальність стосовно мого забитого синцями тіла надала акту кохання особливої привабливості. Коли напруження та небезпека розвіялися, наші нерви повністю розслабились, і мене охопило тепле відчуття вдячності, яке жінка природно виказує своєму героєві. Жодного розкаяння чи сорому, хоча для мене наше кохання могло спричинити купу небажаних наслідків, серед яких не тільки відчуття ймовірності того, що з іншими чоловіками я не зазнаю такої насолоди. Проте, хоч з якими проблемами я б не зіткнулася, він про це не дізнається. Не переслідуватиму його і не намагатимуся повторити те, що між нами сталося. Триматимуся на відстані й дозволю йому йти своїм шляхом, на якому він зустріне інших жінок, і їх буде безліч, і вони, можливо, подарують йому таку саму фізичну насолоду, яку отримав од мене. Мені буде байдуже, чи принаймні я переконувала себе в цьому, оскільки жодна з них не зможе оволодіти ним так, як це вдалося мені. І я все своє життя буду йому вдячна. Збережу його в пам’яті як втілення уяви про ідеального чоловіка.