Ян Флеминг – Шпигун, який мене кохав (страница 23)
Я зробила, як велів Бонд: зайшла за спину худорлявому і приставила пістолет йому до спини. Простягнувши ліву руку, засунула її під його праву пахву. Від Хорора йшов огидний смердючий запах, і раптом мене знудило від того, що я стою так близько від нього, та ще й інтимно обмацую.
Я зрозуміла, що моя рука здригнулася, бо він побачив у цьому шанс, і несподівано швидким рухом відпустив телевізор, вивернувся, наче змія, відкритою долонею вибив пістолет з руки і притиснув мене до себе.
Пістолет Бонда гаркнув, я відчула рух повітря від кулі, а потім почала брикатися, немов у мене вселився демон, дряпатись та кусатись. Але з таким самим успіхом могла битися з кам’яним бовваном. Хорор лише міцніше, до болю, притиснув мене до себе, і я почула його сухий голос:
— Добре, лаймі, що далі? Хочеш грохнути дамочку?
Я відчула, як хватка трохи ослабла, коли він потягнувся за своїм пістолетом, і з новою силою взялася пручатися.
— Вів, ноги ширше! — пролунала різка команда.
Я машинально зробила, як сказав Бонд, і його пістолет знову гаркнув. Худорлявий вилаявся і відпустив мене, але тієї самої миті позаду почувся гуркіт, я обернулася. Коли пролунав постріл, Слагсі приловчився і з усієї сили жбурнув телевізор у Джеймса Бонда, попав тому в голову та збив з ніг.
Слагсі загорлав:
— Хороре, втікаймо!
А я пірнула за пістолетом, розтягнулася на траві й незграбно вистрелила у Слагсі. Звісно, промазала, але той уже підхопився і мчав по лужку між котеджами, кидаючись з боку в бік, як центрофорвард у американському футболі. Худорлявий біг слідом. Я ще раз вистрелила, однак ствол підкинуло догори; за секунду вони опинилися за межами досяжності й Слагсі зник за котеджом № 1 праворуч.
Піднявшись, я побігла до Джеймса. Він стояв на колінах у траві, приклавши руку до голови. Коли я наблизилася, Бонд відняв руку, подививсь і вилаявся. Трохи нижче волосся зачервонів глибокий поріз. Я нічого не сказала, але кинулася до найближчого вікна рецепції і рукояткою револьвера розбила скло. Війнуло жаром, одначе вогню всередині не було, а під вікном, куди я могла дотягнутися, стояв стіл, за яким недавно сиділи гангстери, а на ньому, посеред решток згорілого даху, стояла аптечка першої допомоги. Бонд щось прокричав, але я вже перестрибнула через підвіконня. Затримавши дихання, схопила коробку і видерлася назовні. Від диму сльозились очі.
Ретельно — наскільки можливо — я промила поранення, витягнула мертіолят[63] та лейкопластир. Рана була неглибокою, але скоро на цьому місці утвориться здоровецький синець.
— Вибач, Вів, — мовив Джеймс. — У цьому раунді я напартолив.
Я була такої самої думки.
— А чому ти просто не пристрелив їх? — запитала. — З цими телевізорами в руках вони були легкою мішенню.
Він різко кинув:
— Ніколи не міг холоднокровно пристрелити людину. Але принаймні мав вистрелити у його чортову ногу. Напевне, лише подряпав її, і він залишився у грі.
Я в’їдливо зауважила:
— Тобі страшенно пощастило, що ти сам залишився у грі. Цікаво, чому Слагсі тебе не пристрелив?
— Можемо лише гадати. Думаю, в першому котеджі вони влаштували свою базу. Може, він залишив там зброю, поки вони займалися підпалом, бо не хотів ризикувати, перебуваючи так близько до відкритого вогню. В будь-якому разі, війну оголошено, і тепер на нас чекає неабияка робота. Головне — не випускати з поля зору їхню машину. Вони за будь-яку ціну спробують утекти. Але спершу їм треба якось позбутися нас. Вони вскочили у халепу і тепер битимуться, мов чорти.
Я закінчила обробляти рану. Бонд спостерігав за першим котеджем.
— Нам краще пошукати прикриття. В них там у запасі може бути припасена важка артилерія, і вони вже закінчили перев’язувати ногу Хорору, — Джеймс підвівся, раптом схопив мене за руку і крикнув: — Хутчіш! — Тієї ж миті праворуч почувся дзенькіт розбитого скла, а потім щось оглушливо заторохкотіло. Напевне, так цокоче кулемет. Кулі посікли стіну адміністративної будівлі біля наших ніг.
Джеймс Бонд хмикнув.
— Ще раз вибач, Вів! Я знову ледь не напартолив. Більше цього не повториться. — Він помовчав. — Треба хвильку подумати.
Хвилька виявилася довгою, а з мене тим часом градом котився піт од стінки, що розпеклась, як піч. Цілою залишилися тільки північна стіна та ще частина до центрального входу, за яким ми ховалися. Решта була охоплена вогнем. Проте вітер відганяв полум’я на південний бік, і мені здалося, що ця кам’яна кладка протримається довго. Більша частина котеджів догоріла майже до фундаменту, і на тому боці галявини полум'я пригасло й іскор поменшало. Мені сяйнула думка, що заграву має бути видно на великій відстані, може, на віть у Лейк-Джордж чи Гленз-Фоллс, але поки що ніхто не поспішав на допомогу. Напевне, у дорожніх патрульних та пожежників було багатенько роботи після урагану. Щодо їх улюблених лісів, то напевне вони вважають, що вогонь після такої зливи далеко не пошириться.
Джеймс Бонд сказав:
— Ось що ми з тобою зробимо. По-перше, хочу, щоб ти сховалася там, звідки могла б мені допомогти, але так, щоб я за тебе не переживав. Інакше, наскільки розумію, бандити зосередяться на тобі, покладаючись на те, що я зроблю все, навіть дозволю їм поїхати звідси, заради того, щоб ти не постраждала.
— Це правда?
— Не кажи дурниць. Під прикриттям цієї стіни ти маєш перетнути дорогу і, тримаючись так, щоб вони не помітили, пробратися назад, поки не опинишся напроти їхньої машини. Сиди тихо, і навіть якщо хтось із них чи вони обидва наблизяться до неї, не відкривай вогонь без моєї команди. Зрозуміла?
— А де будеш ти?
— Якщо вважати машини їхньою ціллю, ми створимо те, що називається внутрішнім периметром захисту. Я залишуся неподалік і дам їм змогу атакувати мене. Це їм потрібні наші голови, щоб скоріше забратися звідси. Хай спробують. Час грає проти них, — він поглянув на годинник. — Майже третя. Коли тут починає розвиднюватися?
— Десь о п’ятій. Але їх двоє, а ти один. А якщо вони спробують захопити тебе у «кліщі»?
— Один краб уже втратив клешню. У всякому разі, це найкраще, що можу запропонувати. А тепер — дуй через дорогу, поки вони що-небудь не придумали. А я відволікатиму їх.
Він підійшов до краю будівлі, висунувся і зробив два швидких постріли в бік їхнього котеджу. Почувся віддалений дзвін розбитого скла, у відповідь злобно заторохкотів автомат. Кулі шльопали по стінці, з верещанням перелітали через дорогу і зникали у деревах. Бонд відсахнувся й підбадьорливо посміхнувся:
— Давай!
Я побігла вправо через дорогу так, щоби будиночок рецепції залишався між мною та останнім котеджем, і швидко занурилась у ліс. Гілля знову вчепилося у мене, рвало та дряпало, але цього разу мала нормальне взуття, та й тканина комбінезона була міцною. Я далеченько заглибилась у ліс і тільки потім почала продиратися вліво. Коли вирішила, що пройшла достатньо, стала рухатись у напрямку світла від пожежі. Врешті-решт вийшла на точку, яку запланувала, — позаду першої лінії дерев, від яких до чорного седана, що стояв на іншому боці дороги, залишалось ярдів двадцять. Звідси добре проглядалося підсвічене світлом згарища поле бою.
Увесь цей час місяць то виринав, яскраво освітлюючи місцевість, то знову ховався за рвані хмари, залишаючи мерехтливі вогники, що сконцентрувалися довкола лівої частини адміністративної будівлі. Коли місяць у черговий раз вийшов з-за хмар, я побачила те, що змусило мене зойкнути. Худорлявий, звиваючись, немов черв’як, повз на животі в напрямку північного боку офісу. Місячне сяйво виблискувало на стволі пістолета в його руці.
Джеймс був там, де я його залишила, і, щоб тримати Бонда на місці, Слагсі вів регулярний вогонь одиночними пострілами, які кожні кілька секунд спалахували вогниками на залишках стіни, до котрої повз худорлявий. Сподіваюся, Джеймс Бонд розумів важливість такого регулярного обстрілу, здійснюваного, аби притиснути його до землі, бо почав пересуватися вліво до краю палаючого будинку, а тоді побіг, пригинаючись, по обгорілій траві через густий дим та іскри в напрямку обвуглених задимлених руїн лівого ряду будиночків. Я мигцем помітила, як він пірнув під один з навісів для автомобіля довкола номера п’ятнадцятого і зник, мабуть, за деревами позаду. Вирішила, що Джеймс, найімовірніше, спробує зайти Слагсі у тил.
Я спостерігала за Хорором. Він доповз майже до самого будинку. Так і є. Постріли припинилися. Не цілячись, тримаючи пістолет у лівій руці, Хорор висунув його за ріг і навмання випустив усю обойму в бік передньої стінки, за якою ще недавно ховались ми з Джеймсом.
Не почувши вогню у відповідь, він висунув за ріг голову, наче змія, й одразу втягнув, потім підвівся і махнув рукою, показуючи, що нас там нема.
Тієї ж миті біля першого котеджу пролунали два коротких постріли, за ними — моторошний зойк, від якого захололо серце, і Слагсі вискочив на галявину, обличчям до будинку Він стріляв з правої від стегна, а ліва рука висіла вздовж тіла. Слагсі продовжував швидко задкувати, майже біг, волаючи від болю, але не переставав стріляти з автомата короткими чергами. А потім я помітила якийсь рух під одним з навісів, звідки пролунав гучний постріл з автоматичного пістолета. Слагсі перевів вогонь туди, і зброя Бонда замовкла. За мить стрільба поновилася з іншого місця, й одна з куль, напевне, влучила в автомат, бо Слагсі раптом кинув його і щодуху побіг до чорного седана, де Хорор, припавши до землі, відстрілювався, прикриваючи товариша вогнем із двох пістолетів. Куля Джеймса Бонда, напевне, заклинила спусковий механізм, оскільки автомат продовжував стріляти, обертаючись у траві, немов феєрверк на ярмарку, і сипав кулями в усі боки. Худорлявий шмигнув на водійське сидіння, завів двигун, вихлопна труба виплюнула чорний дим: Хорор розчинив бокові дверцята, Слагсі пірнув усередину, і від різкого ривка двері затріснулися.