Ян Флеминг – Шпигун, який мене кохав (страница 14)

Хорор поглянув на мене. Вираз обличчя був холодним, незацікавленим.

— Дарма ви Слагсі ображаєте, дамочко. Цей хлопець крутий і не полюбляє, коли дівчата не виконують його накази. Може, це через його хлебтальник. Став таким, як вийшов з одиночки Сан-Кью.[52] Нервове захворювання. Як айболити його там кличуть, Слагсі?

Слагсі з гордістю старанно промовив латинські слова:

— Alopecia totalis. Означає — нема волосся. Зовсім. — Він рукою показав на тіло. Тобто, взагалі ніде. Коли-небудь таке бачила, бімбо?

— Тобто Слагсі легко заводиться з півоберта. Вважає, що волосся його позбавила система. Якби ти пережила таке, як він, можливо, і твоє волосся повипадало. Отже, тепер він став, як ми називаємо у Трої, інфорсером[53]. Його наймають, коли треба змусити когось щось зробити, якщо розумієш, про що я. Башляє йому містер Сангвінетті, й він вирішив, що нам краще приглянути за цією ничкою, поки не приїдуть вантажівки. І він прислав нас скласти тобі компанію. Чи не так, Слагсі?

— Прямо в точку. Саме так, — він хихикнув. — Тільки щоб скласти тобі компанію, красуне. Ну, і вовків відганяти. За статистикою, трапляються випадки, коли такий захист конче потрібний. Правильно?

Я опустила стілець на кришку столу.

— То як ваші прізвища? Де ваші посвідчення?

На полиці над барною стійкою стояла одинока банка кави «Максвел Хаус». Слагсі раптом розвернувся і правою рукою — я навіть не помітила, коли він устиг вихопити пістолет — вистрелив. Банка відскочила вбік і почала падати. Коли вона була ще в повітрі, Слагсі влучив у неї вдруге, кава вибухнула. Потім запала оглушлива тиша, тільки бляшанка покотилася підлогою. Слагсі повернувся до мене, пістолет зник. Очі світилися від майстерності, яку він щойно продемонстрував.

— Цим можна замінити наші посвідчення, любонько?

Хмаринка сизого диму дісталася мене, я відчула запах кордиту. Ноги тремтіли. Я мовила, сподіваюся, глузливо:

— Скільки кави задарма пропало. Але ви так і не назвали свої прізвища.

— Леді права, — сказав худорлявий, — не треба було розсипати каву, Слагсі. Бачите, леді, тому його і прозвали Слагсі[54] — через те, що він вправний зі зброєю. Слагсі Моран. А я — Сол Хоровіц. Але усі звуть мене Хорор[55]. Сам не знаю, чому. Може, ти знаєш, Слагсі?

Слагсі знову хихикнув:

— Може, це тому, Хороре, що ти налякав когось до усрачки? А може, й кількох. Принаймні так мені розповідали.

Хорор пропустив це повз вуха і змінив тему:

— Гаразд, Слагсі. Сходи оглянь котеджі. А леді тим часом нам щось приготує. Не суньте носа не в свої справи, а допомагайте — і ніхто не постраждає. Домовилися?

Слагсі окинув мене хтивим поглядом і мовив:

— Це не так уже й багато, а, кралечко? — підійшовши до полиці з ключами, зняв усі ключі й вийшов через задній хід. Я поставила стілець на підлогу настільки спокійно, наскільки вдалось, але, не забуваючи, що на мені тореадорські штани, перетнула кімнату і зайшла за стійку.

Чоловік на прізвисько Хорор неквапливо віддрейфував до найдальшого від мене столика, відсунув стілець, покрутив його в руці й усівся верхи. Поклав на спинку руки, підборіддя — на руки і втупився в мене незмигним байдужим поглядом. Потім тихо промовив — так тихо, що я ледь розчула:

— Мені теж омлет, леді. Й побільше хрусткого бекону. І тостів з маслом. Що там у нас із кавою?

— Подивлюся, що залишилось, — я опустилася за стійкою накарачки. В банці було чотири наскрізних дірки. На дні лишилося на дюйм кави, решта розсипалася по підлозі. Я відставила банку, зібрала, що змогла, на тарілку, і байдуже, що туди потрапило порохно. Залишки кави в банці прибережу для себе.

Провела на підлозі добрих п’ять хвилин, відчайдушно намагаючись усе обмізкувати, скласти якийсь план. Отже, ці люди — гангстери. Вони працюють на містера Сангвінетті. Вони не брехали, оскільки моє ім’я могли дізнатись або від нього, або від Фенсі. Брехнею було усе інше. їх надіслали сюди, посеред урагану, з певною метою. Але з якою? їм відомо, що я з Канади, іноземка й можу наступного ж дня звернутися до поліції, і тоді у них будуть неприємності. Той, кого називають Слагсі, сидів у Сан-Квентині. А інший? Ну звісно! Ось чому він увесь сірий, як мертвяк! Щойно вийшов із в’язниці! Від нього так і тхне в’язницею. Отже, я насправді можу завдати їм купу клопоту, якщо розкажу поліції, що я журналістка і збираюся написати про те, що може статися зі самотніми дівчатами у Штатах. Але чи мені повірять? Те кляте табло про вільні місця! Я лишалася сама в мотелі, одначе запалила табло. Чи це не через те, що я прагнула компанії? І навіщо вирядилася так, якщо нікого не чекала? Я намагалася не думати про це, але все одно поверталася. Що цим бандитам тут треба? Машина у них звичайна. Якби вони хотіли обчистити це місце, то пригнали б вантажівку. Може, їх насправді надіслали охороняти мотель, а зі мною вони поводяться так, як прийнято у гангстерів. Але що тоді мені загрожує? Що чекає на мене вночі?

Підвівшись, я почала поратися на кухні. Краще дати їм те, чого вони хочуть. І не створювати додатковий привід образити мене.

Пожмаканий фартух Джеда був кинутий у закутку. Я підняла його і пов’язала довкола талії. Зброя? В шухляді для столових приборів лежали плішня для криги та довгий гострий ніж. Узявши плішню, я засунула її держаком униз за пояс штанів під фартух. Ніж сховала під рушник для посуду поруч з раковиною. Шухляду залишила відчиненою, а поруч поставила ряд бокалів та горняток, щоб у разі чого використовувати їх як метальне знаряддя. По-дитячому? Але це все, що я мала.

Час од часу поглядала через кімнату. І щоразу стикалася з очами худорлявого — закоренілого злочинця, котрий дуже добре розумів хід моїх думок та які засоби захисту можу використати. Я відчувала це, але продовжила готуватися до захисту, як робила це в англійській школі. Знала, що коли вони зроблять мені боляче — а цього не минути — я маю відплатити їм тим самим. І коли вони схоплять мене, почнуть ґвалтувати та вбивати, легко не відкараскаються.

Ґвалтувати? Вбивати? А на що можу розраховувати? Я не знала. Розуміла тільки, що вскочила у шалену халепу. Про це свідчили обличчя чоловіків — одне байдуже, інше — хтиве. 1 від обох очікувала неприємностей. Чому — не можу сказати, але була в цьому абсолютно впевнена.

Я розбила у миску вісім яєць і обережно збовтала їх виделкою. Чималий шмат масла танув у каструлі. На сковорідці над вогнем почав шипіти бекон. Я вилила збовтані яйця у каструлю і почала помішувати. Поки руки були зайняті, голова безперервно працювала над варіантами втечі. Усе залежало від того, чи замкне задні двері чоловік на прізвисько Слагсі, коли повернеться після огляду. Якщо не замкне, я можу вибігти. Про те, щоб скористатися «Веспою», не йшлось. Я не заводила її тиждень. Навіть якщо припустити, що карбюратор у порядку, а трьох товчків досить, щоби двигун схопився на холоді — все одно це займе надто багато часу. Доведеться кинути усі речі, дорогоцінні гроші й бігти, як той заєць, петляючи та кидаючись із боку в бік, обминути котеджі та прямцем до лісу. Я подумала, що праворуч бігти не слід. Побіжу ліворуч, бо там — нічого, крім лісу, на багато миль. Звісно, просякну до нитки вже за кілька ярдів, та й тремтітиму від дикого холоду всю ніч. А ноги, в цих клятих сандалях, пошматую. Та на додачу ще заблукаю. Але з цими проблемами якось упораюся. Головне — утекти від головорізів. Усе решта зараз не має значення.

Омлет підсмажився, і я вивалила його — ніжний та духмяний — на пласке блюдо, а по краях виклала бекон. Поклала на інше блюдо купу тостів і разом зі шматком масла в паперовій обгортці поставила усе на тацю. Я зраділа, побачивши, як піднімається пилюка, коли залила каву окропом — хай подавляться. Потім винесла тацю з-за стійки та, відчуваючи себе впевненіше в фартуху, віднесла до столика, де сидів бандит.

Тільки-но я поставила тацю на стіл, як відчинилися та стукнули задні двері. Звуку повернутого ключа не почула. Я озирнулася — в руках у Слагсі не було нічого. Серце шалено закалатало. Слагсі підійшов до столу. Я зняла блюдо з таці. Він поглянув на їжу, обійшов мене ззаду, охопив за талію й уткнувся потворним обличчям мені в шию.

— Саме так готувала омлет моя мама, любонько. Як щодо того, аби нам з тобою скоротати нічку разом? Якщо ти і в ліжку така, як на кухні, то, значить, дівчина моєї мрії. Що скажеш, крихітко? Домовилися?

Я тримала руку на кавнику, а Слагсі підставив через моє плече горнятко для киплячої кави. Хорор прочитав мої думки і різко втрутився:

— Залиш її! Я сказав — згодом. — Його слова прозвучали, як удар батога, і Слагсі одразу відпустив мене. Худорлявий додав: — Тобі ледь баньки не підсмажили. Приглядай за цією бімбою. Харе дурника клеїти, сідай. Ми тут на роботі.

На обличчі Слагсі з’явився вираз одночасно бравади та слухняності.

— Май совість, брателло! Я тільки хотів шматочок цієї лялечки, — він відсунув стілець і сів, а я, скориставшись моментом, швидко відійшла вбік.

Великий радіоприймач і телевізор стояли на тумбі біля задніх дверей. Радіо не переставало тихенько грати, хоча мені було не до того. Я підійшла до апарата, покрутила ручки і додала гучності. Двоє чоловіків вели тиху бесіду, дзвякали столові прибори. Зараз або ніколи! Вимірявши на око відстань до дверної ручки, я кинулася вліво.