Ян Флеминг – Шпигун, який мене кохав (страница 12)
Наприкінці другого тижня опинилася в Лейк-Джорджі — жахливому туристичному центрі Адірондаку, де якимось дивом зуміли перетворити історію, ліси та живність на суцільний кабак. Окрім солідної огорожі форту і пароплавчиків, що курсували до форту Тікондерога[50] й назад, усе інше становило справжній кошмар з армії бетонних ґномів, оленят Бамбі, грибів-поганок, низькосортних кіосків, що торгували гамбургерами індіанського вождя та цукерками Міннехахи[51], а також атракціонів на кшталт «Землі звірів» («відвідувачі можуть сфотографуватися в костюмі шимпанзе»), «Слободи газових ліхтарів» («зі справними ліхтарями 1890 року») і парку атракціонів, який немов виринув з дитячих кошмарів. Саме звідси я здриснула і звернула зі жахливого шосе № 9 на вкриту пилом другорядну дорогу через ліс, котра привела мене до «Дрімі Пайнз Моторкорту» та крісла, в якому я зараз сиджу і пригадую, як тут опинилася.
Частина друга: ВОНИ
«ЗАВІТАЙ ДО МЕНЕ В ГОСТІ...»
Дощ барабанив з тією ж силою, одноманітний фон створювали і булькотливі потоки води, що ринули з чотирьох боків будинкового даху. Захотілося спати. Як же міцно я спатиму на чистих простирадлах у бездоганно прибраному котеджі — такі перкалеві простирадла по-особливому згадані в рекламі цього мотелю! Разом з розкішними ліжками «Еліот Фрей», килимовим покриттям фірми «Maгi», телевізором та кондиціонером «Філко», машиною з виробництва льоду «Айсмеджик», ковдрами «Акрилан» і меблями «Сіммонс Вівант». («На наших меблях з феноловим ламінатним покриттям не залишиться слідів од сигарет та мокрого посуду»). Усі ці зручності сучасного мотельного шику, разом із акриловою душовою кабінкою, сидіннями для унітаза «Олсонайт Перлсент», найніжнішим туалетним папером «Делсі» («у сучасних кольорах, що гармонійно вписуються в інтер’єр») сьогодні будуть моїми і тільки моїми!
Виявилося, що, незважаючи на розкішне оздоблення та чудове місце розташування, «Дрімі Пайнз» зовсім не користувався попитом, і коли я потрапила сюди два тижні тому, тут мешкали тільки два постояльці й не було жодного бронювання на останні два тижні сезону.
Місіс Фенсі — жінка зі сивизною у волоссі, недовірливим поглядом ув очах та похмурою щілиною замість рота — сиділа за конторкою, коли я того вечора завітала до мотелю. Вона уважно оглянула мене — самотню дівчину з худими сідельними сумками, і коли я поставила «Веспу» біля дев’ятого номера, пройшла зі заповненою карткою в руці за мною, щоб перевірити, чи не записала я, часом, фальшивий номерний знак. Її чоловік — Джед — був привітнішим, і згодом я зрозуміла, чому саме. В кафетерії він поставив каву на столик і тильним боком долоні, немов ненавмисне, торкнувся моїх грудей. Вочевидь, він виконував тут функції майстра на всі руки та приносив замовлення з кухні, й поки скаржився на те, як багато треба зробити з мотелем перед закриттям сезону, а його постійно відривають, наприклад, щоб підсмажити яєчню для випадкових відвідувачів, його світло-карі очі повзали по мені, немов слимаки.
Я зрозуміла, що обоє Фенсі керували мотелем, власником якого був такий собі містер Сангвінетті, котрий мешкав у Трої. «Велика шишка. Має багато нерухомості вздовж Кохос-роуд, на першій лінії. Та ще «Троянський кінь» — придорожній ресторан обіч шосе № 9 на виїзді з Олбані. Ви, напевне, бачили те місце». Коли я відповіла, що не бачила, містер Фенсі з хитрою посмішкою пояснив: «Якщо забажаєш розважитися, прямуй до «Коня». Хоча самій туди краще не заходити. Таку красуню можуть скривдити. Після п’ятнадцятого, коли я завершу тут справи, зателефонуй мені. Прізвище Фенсі. Я є в телефонній книзі. З радістю супроводжу тебе туди, буде весело». Я подякувала, додавши, що тут лише проїздом у напрямку на південь, і попросила приготувати мені яєчню з беконом.
Але містер Фенсі й не думав давати мені спокій. Поки я їла, він усівся за мій маленький столик і почав розповідати нудну історію свого життя, а в проміжках встромляв питання про мене та мої плани — хто мої батьки, чи не страшно перебувати так далеко від дому, чи є у мене друзі в Штатах? — і тому подібне, невинні питання, поставлені, як мені здалося, через природну цікавість. Йому було сорок п’ять, він годився мені у батьки. Врешті-решт, це був ніццький тип, а таких — хоч греблю гати, та й місіс Фенсі не спускала з нього погляду, зиркаючи з-поза конторки в дальньому кінці зали.
Нарешті містер Фенсі залишив мене й пішов до дружини, а я, тим часом, за другим горнятком кави («Безплатно, міс. За рахунок закладу») запалила сигарету. Я чула, як вони розмовляють приглушеними голосами, а, судячи з того, що час од часу хмикали, предмет розмови був приємним. Місіс Фенсі наблизилася, та, кудкудакаючи, як турботлива квочка, стосовно моїх планів («Це правда? Ох, чого ці сучасні дівчата тільки не придумають!») присіла і, задіявши усе зачарування, на яке була спроможна, запитала, а чому б мені не зупинитися тут на кілька днів, відпочити й заробити трохи грошей. їхній адміністратор несподівано пішов від них день тому, і тепер перед закриттям мотелю нікому прибирати та підтримувати порядок. Може, я візьмуся за цю роботу на останні два тижні — за повний пансіон і тридцять доларів на тиждень?
Було б непогано, подумала я, заробити шістдесят доларів, безплатну їжу та нічліг, бо на свої туристичні розваги я потринькала не менше п’ятдесяти доларів, а ця сума поповнить мої фінанси. Подружжя Фенсі мені не подобалось, але я сказала собі, що вони не гірші за тих, кого зустрічала під час подорожі. До того ж це перша робота, яку мені запропонували, і було цікаво, як я з нею впораюсь. А може, після закінчення вони дадуть мені рекомендації, і це надалі допоможе мені з роботою в інших мотелях. Отже, ввічливо порозпитувати що та як, я погодилася. Фенсі виглядали задоволеними, а Міллисент, як вона відрекомендувалася, показала мені реєстраційну систему, звеліла приділяти особливу увагу тим, хто подорожує без речей і на автівках-фургонах, та провела коротку екскурсію мотелем.
Згадування про автомобілі-фургони відкрило мені очі на зворотний бік мотельного бізнесу. Виявляється, є мотельні шахраї, і цим особливо промишляють молоді подружжя, які щойно побрались і бажають надбати майно. Вони вибирають якийсь віддалений мотель, куди заселяються з однією валізою як своєрідною «перепусткою». А насправді у валізі — інструменти й набір фальшивих номерних знаків для їхньої просторої машини, яку припарковують поруч із котеджем. Вони зачиняються всередині й чекають, коли згасне світло в офісі, а тоді беруться до роботи, починаючи з малопомітного — ослаблюють шурупи й сантехнічні фітинги, пробують, наскільки міцно прикріплений телевізор та інше. Щойно службовці мотелю йдуть спати, шахраї по-справжньому чинять чорні справи: акуратно складають постільну білизну, рушники, занавіски, викручують освітлювальні прилади, розгвинчують ліжка, знімають сидіння унітаза, іноді навіть сам унітаз, якщо хоч трохи розуміються на сантехніці. Звісно, вони працюють у темряві, підсвітлюючи собі точковими ліхтариками, а коли усе знято та складено — о другій ночі — тихенько відчиняють двері котеджу і переносять речі у фургон. Наостанок згортають килимове покриття, але навиворіт — щоби прикрити, як брезентом, вміст фургона. Тоді змінюють номерні знаки і тихенько від’їжджають із повним набором речей для своєї поки що порожньої спальні, яка за багато миль звідси, можливо, в іншому штаті.
Два-три подібних набіги — й можна умеблювати вітальню та ще одну спальню і забезпечити себе на все життя. А якщо у них є сад чи веранда, кілька нічних рейдів до заможних заміських резиденцій з басейнами дадуть змогу завести садові меблі, дитячі майданчики, а може, навіть газонокосарку та дощувальну установку.
Місіс Фенсі сказала, що мотелі не мають захисту проти подібних набігів. Усе, що можна прикрутити, прикручують; де можна — позначають назву мотелю. Єдиний спосіб — вичислити мародерів при заселенні й тоді — або відмовити їм, або чатувати усю ніч з рушницею. В містах у власників мотелів інші проблеми — проститутки, які відкривають приймальні в номерах, убивці, котрі залишають трупи у ваннах, іноді — озброєні пограбування каси. Але не треба хвилюватись. Якщо почую щось нечисте, маю просто зателефонувати Джеду. Він — міцний горішок, і у нього є рушниця. Заспокоївши таким чином, мене залишили міркувати над темним боком мотельної індустрії.
Звісно, нічого страшного не трапилось, а сама робота не становила проблеми. Насправді її було настільки мало, що я навіть здивувалася, навіщо Фенсі взагалі мене найняли. Але вони були ледарями і платили мені не зі своєї кишені, а ще я підозрюю, що Джед сподівався отримати собі в моїй особі сексуальну партнерку. Але це також не становило проблеми. Доводилось ухилятися від його рук та різко ставити його на місце приблизно раз на день, а ще блокувати стільцем дверну ручку, як я зробила на другу ніч після прибуття, щоб він не зміг скористатися майстер-ключем.
Упродовж першого тижня у нас було кілька жильців, які зупинялися на ніч, і я зрозуміла, що маю допомагати по господарству, але це мене не збентежило. До того ж потік відвідувачів послабшав, допоки десятого жовтня зовсім не припинився.