Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 8)

Джеймс Бонд був правий. Єдиним результатом цього дитячого протистояння сил з боку двох жорстоких та безжалісних чоловіків, що розгорталося на підмостках клініки природного лікування в Суссексі, став лише (хоча і короткочасний) збій у точно вибудованій змові, яка мала на меті струсонути підвалини західного світу.

СПЕКТР

Бульвар Осман[25], що пролягає через VIII та ІХ округи, тягнеться від Рю-дю-Фобур-Сент-Оноре[26] до Опери. Вулиця ця довжезна і скучна. Може, це найреспектабельніша вулиця Парижа, однак вона не найдорожча. Авеню д’Ієна їй не переплюнути, але багатії не обов’язково люди респектабельні, до того ж прізвища багатьох власників житла та мешканців орендованих квартир закінчуються на -еску, -ович, -ський, і -штайн, а такі закінчення часто-густо не є показником благородного походження. Більше того, авеню д’Ієна майже цілком житлова, а рідкісні скромні мідні таблички з назвами холдингових компаній з Ліхтенштейну, Багам чи швейцарського кантону Во розміщені тут лише з податкового резону; вони приховують родинні капітали, що намагаються послабити каральний тягар з доходу, іншими словами, задля ухилення від сплати податків.

Бульвар Осман — інша річ. Масивні будинки кінця ХІХ сторіччя, такі собі бастарди часів Другої Імперії[27], багато прикрашені різьбою по каменю, є «sieges» або штаб-квартирами великих компаній. Тут розташовані головні офіси промислових компаній з Лілля, Ліона, Бордо, Клермон-Феррану, значних сільськогосподарських та інших компаній, що торгують бавовною, штучним шовком, вугіллям, вином, сталлю. Якщо ж серед них і знайдуться несумлінні компанії, які не мають за душею солідного капіталу — des fonds sérieux — а лише респектабельну адресу, то такі компанії, що існують лише на папері, ховаються найчастіше і за не менш вражаючими фасадами на Ломбард-стріт[28] чи Уолл-стріт.

Цілком закономірно, що серед цієї респектабельної компанії орендонаймачів, достатньо вдало розбавленої парочкою церков, невеличким музеєм і французьким шекспірівським товариством, знайшлося місце для штаб-квартир кількох благодійних організацій. Так, до речі, у номері 136-біс розташувалась, як зазначено на скромно виблискуючій мідній табличці, «М.Т.П.П.» — «Міжнародне Товариство Протидії Пригніченню». Якщо ви зацікавилися цією організацією — хтозна, може, ви невиправний ідеаліст або торговець конторськими меблями — і натиснете чистеньку порцелянову кнопку дзвінка, двері вам незабаром відчинить типовий французький консьєрж. Якщо справа насправді важлива або характерна тільки добрими намірами, консьєрж проведе запиленим холом до високих подвійних дверей у стилі Директорії[29], поруч з переобтяженою декором клітиною хитливого ліфта. За дверима побачите саме те, що й очікували — величезну вицвілу залу, котра давно потребує нового шару фарби кольору кави з молоком; тут пів дюжини чоловіків за дешевими столами діловито друкують та пишуть, обкладені з усіх боків реквізитом будь-якої бюрократичної організації — лотками із вхідною та вихідною документацією, телефонами — у нашому випадку старомодними, як прийнято в конторах у цій частині Парижа, темно-зеленими металевими шафами, деякі шухляди в яких висунуті. Якщо ви людина спостережлива і помічаєте дрібні деталі, то відзначите: усі працівники тут — люди одного віку, від тридцяти до сорока років, а також те, що жінок, які зазвичай виконують переважну частину секретарської роботи, в цій залі нема.

Вас зустрінуть трохи насторожено, що притаманно клопітливим організаціям, у котрих звикли до різного роду диваків та нероб, які лише гають їхній дорогоцінний час; але якщо причина вашого візиту серйозна, обличчя чоловіка за стійкою біля дверей проясниться і стане обачливо люб’язним. Мета нашого Товариства? Організація, месьє, створена задля збереження ідеалів, які почали пропаґувати під час останньої війни члени Супротиву. Ні, месьє, ми поза політикою. На які кошти існуємо? На посильні внески наших членів та деяких приватних осіб, котрі поділяють наші ідеали. А, ви розшукуєте свого родича, члена Супротиву? Звісно пошукаємо, месьє. Його ім’я? Грегор Карлскі, якого востаннє бачили з Михайловичем улітку 1943. Жюль! (А може і просто підійти до одного зі службовців). Карлскі, Грегор. Михайлович, 1943. Жюль пориється в картотеці й після нетривалого пошуку повернеться назад. Помер. Убитий під час бомбардування Центрального штабу 21 жовтня 1943 року. Мої співчуття, месьє. Чим іще можемо допомогти? Візьміть нашу брошуру? Вибачте, що не маю змоги розповісти вам більше про нашу організацію. Але всю інформацію про «М.Т.П.П.» ви знайдете у брошурі. У нас сьогодні просто шалений день. Цей рік оголошено міжнародним роком біженців, і такі запити, як ваш, ми отримуємо з усього світу. Усього найкращого, месьє. Нема за що. Так або майже так закінчиться ваш візит, і на бульвар вийдете повністю задоволеним, навіть під приємним враженням від організації, яка займається благородною справою з такою відданістю та віддачею.

Наступного дня після завершення оздоровлення силами природи Джеймс Бонд відбув до Лондона після того, як отримав максимальне задоволення від спагеті «болоньєзе» з пляшкою «кьянті» в ресторані Люсьєна у Брайтоні, а також насолодився принадами міс Патриції Фіринг на задньому сидінні її малолітражки з чудовим видом на Даунс. Позачергове зібрання членів опікунської ради «М.Т.П.П.» призначили на сьому годину вечора. Чоловіки, а в правлінні засідали тільки чоловіки, які зібралися з усієї Європи — поїздом, автомобілем чи літаком, — заходили у будинок 136-біс поодинці або парами, хтось через передні двері, деякі з чорного ходу — весь день та ранній вечір. Кожному членові правління виділили певний час для прибуття — тривалістю дві години, та вхід — через парадні чи задні двері. Тепер біля дверей стояли по два «консьєржі», а також були вжиті менш помітні заходи безпеки — сигналізація, замкнуті системи телемоніторингу обох входів та повний набір фальшивих протоколів засідання «М.Т.П.П.», що сповна відповідали сфері діяльності організації на першому поверсі. Таким чином, за необхідності зустріч «опікунів» за частку секунди можна було перетворити з таємної на відкриту, таку ж відкриту, як будь-яке інше засідання голів компанії на бульварі Османа.

Рівно о сьомій годині двадцять чоловіків, які становили верхівку організації, хто — широко крокуючи, хто лінивою ходою, хто крадькома — залежно від особистості та складу характеру, — заповнили вишукану залу для засідань на четвертому поверсі. Голова правління був уже на місці. Обійшлися без привітань. Голова вважав привітання зайвим стрясанням повітря, а в організації такого роду — взагалі лицемірством. Чоловіки зайняли місця за столом згідно з номерами, від першого до двадцять першого, які й були їхніми єдиними іменами задля додаткової секретної перестороги, і цифри ці пересувалися на дві позиції по колу першого числа кожного місяця. Ніхто не пив — алкоголь був табу, а на курців дивилися з осудою. Ніхто не потурбувався заглянути у фальшивий порядок денний засідання, розкладений на столі перед кожним. Усі сиділи безмовно і дивилися через стіл на голову з виразом шанобливої уваги, а не улесливої пошани, як заведено у дрібних підлеглих.

Будь-хто, хто побачив би номера Другого вперше, а саме такий у цьому місяці був номер голови, дивився би на нього з подібним виразом зацікавленості, оскільки той належав до когорти людей, яких за все життя зустрінеш раз чи два; такі люди легко притягують погляди. Ці рідкісні персонажі мають три базових якості — неординарну зовнішність, внутрішню упевненість та випромінюють потужний тваринний магнетизм. Стадо одразу відзначає «потойбічність» такого феномена, і в первісних племенах людину, обдарованою цією рисою, зазвичай обирали вождем. Поодинокі видатні постаті в історії — Чингісхан, Олександр Великий, Наполеон та деякі інші політики мали подібні якості. Ймовірно, цим (а чим ще?) можна пояснити гіпнотичний вплив такої абсолютно мізерної особистості, як Адольф Гітлер, на вісімдесятимільйонну найобдарованішу європейську націю. Безсумнівно, Другий мав ці якості, що їх визнав би будь-який перехожий, не кажучи про двадцятьох відібраних соратників. Для них, попри цинічне ставлення та безжалісність до усього роду людського, зрощені їхнім ремеслом, цей чоловік, як не крути, був Верховним командувачем, тобто майже богом.

Звали цю людину Ернст Ставро Блофельд, і народився він у Ґдині від батька-поляка й матері-гречанки 28 травня 1908 року. Після закінчення факультету економіки та політичної історії у Варшавському технічному інституті він двадцятип’ятирічним отримав скромну посаду в міністерстві пошти і телеграфу. Такий вибір для безумовно обдарованої молодої людини здавався дивним, проте Блофельд мав власні уявлення стосовно майбутнього світоладу. Був упевнений, що влада в недалекому майбутньому ґрунтуватиметься на точних та швидких каналах зв’язку. Від отримання інформації раніше за інших — під час війни чи в мирний час — залежить прийняття правильного історичного рішення, і саме інформація є підґрунтям ділової репутації. Відповідно до своєї теорії він продивлявся каблограми і радіограми, що проходили через його руки на центральному поштамті — й час од часу використовував інформацію для гри на Варшавській біржі, але дуже обережно, тільки коли був упевнений на сто відсотків.