Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 33)

— І правильно, — рішуче відгукнувся Лейтер. — Я перешлю твій рапорт у ЦРУ і теж підпишу його. Більше того, хай надсилають свою чортову «Манту».

— Та невже? — Бонда вразила зміна — раптова! — настрою друга. — Що це на тебе найшло?

— Я повештався по казино, роздивлявся типів, які, на мій погляд, могли виявитися тими клятими пайовиками чи шукачами пригод. Вони стояли здебільшого групками, з усіх сил удаючи, що розважаються. Курорт, сонце — усі діла. Ось тільки актори з них поганенькі. Лише Ларго гарно грав роль — веселився та веселив. Інші змахували на шпиків, а решта — взагалі на членів банди Торріо[117]після бійні у день Святого Валентина[118]. Я ніколи в житті не бачив стільки бандитів одночасно — усі в смокінгах із сигарами, бокалами зі шампанським. Проте пили вони мало — бокал-другий — і все, тільки щоб відповідати духу вечірки. Явно отримали наказ. Але геть від усіх дме запашком, що добре відомий у вашій Конторі, чи з яким ми стикалися в агенції Пінкертона. Усі геть обережні, спокійні, думками далеко — справжнісінькі профі. Жодного знайомого обличчя, аж раптом натикаюся на лобастого кренделя з густими бровами, в окулярах з лінзами на палець завтовшки — викапаний мормон, котрий помилково завітав до публічного будинку. Лякливо озирається по боках і щоразу, коли до нього звертається один з тих чудил, червоніє і торочить про те, яке це чудове місце і як йому тут подобається. Я підібрався достатньо близько, щоби почути, як він відповідає те саме двом різним хлопцям. Решту часу він безпорадно швендяв по залі, не знаючи, куди приткнутися.

Але пика його спокою не дає — я впевнений, що бачив її раніше. Сам знаєш, як буває. Поламав я трохи голову, а потім пішов на рецепцію і наплів менеджерові, що, мовляв, зустрів давнього знайомця, котрий подався до Європи, але, щоб я здох, — не можу пригадати його ім’я. Дуже незручна ситуація, тим паче, що він, здається, мене впізнав. Чи може менеджер допомогти мені? Спустилися ми з тим хлопцем у залу, я йому показав того кренделя, менеджер повернувся до стійки, продивився членські картки і виніс ту, що треба. Наче того йолопа кличуть Траут — Еміль Траут. Паспорт швейцарський. Так, він один з гостей містера Ларго, — Лейтер зробив паузу. — Думаю, саме цей швейцарський паспорт і змусив мене пригадати. — Він повернувся до Бонда. — Пам’ятаєш такого собі Котце, фізика зі Східної Німеччини? Той, який утік на Захід років п’ять тому і розказав усі секрети нашій об’єднаній розвідці? Потім він зник і, завдяки щедрій винагороді, осів десь у Швейцарії... Клянуся, Джеймсе, це той самий хлопець. Я читав його досьє ще в ЦРУ, коли займався паперовою роботою. Свого часу його втеча спричинила багато галасу. Я пригадав пику з досьє — жодних сумнівів. Це точно Котце. Ось тільки, що в біса фізик-ядерник робить на борту «Диско»? Усе сходиться, чи не так?

Вони доїхали до будівлі поліції. Світло горіло лише на першому поверсі. Бонд зачекав, поки черговий сержант, який провів їх до виділеної кімнати, пішов, тоді відповів.

— Отже, маємо переконливі докази, Феліксе. Що робитимемо?

— Із тим, що недавно сталося з тобою, ми можемо арештувати всіх за підозрою. Без питань.

— А які маємо докази? Ларго покличе свого адвоката, усіх їх звільнять за п’ять хвилин. Демократична судова система і все таке інше. Єдиний факт, який Ларго не зможе спростувати, це те, що Траут — насправді Котце. Але ж, джентльмени, ми шукаємо скарби, і нам потрібен досвідчений мінералог, а він запропонував свої послуги і назвався Траутом. Нічого дивного, що ховається під чужим ім’ям, адже росіяни все ще полюють на нього. Є питання? Так, на яхті є підводний відсік — адже ми вирушаємо за підводними скарбами. Бажаєте оглянути? Будь ласка, якщо потрібно. У нас там підводне спорядження, санчата, може, навіть невеличкий батискаф. Підводний вартовий? А що ви хотіли — допитливих інакше не відженеш, пів року рознюхують, отже, довелося. Ми серйозно підійшли до справи, джентльмени, мусимо дотримуватися таємниці. До речі, а що містер Бонд, який приїхав до Нассау купувати нерухомість, посеред ночі робив під моєю яхтою? Петаччі, кажете? Ніколи не чув. Я й гадки не мав, яке справжнє прізвище міс Ві-талі... — Бонд безнадійно махнув рукою. — Бачиш, що виходить? Пошук скарбів — ідеальне прикриття. Ним усе можна пояснити. І з чим ми залишилися? Врешті-решт Ларго підведеться і скаже: «Дякую, джентльмени, я можу йти, чи не так? За годину залишу гавань і пошукаю собі інше місце для бази, а з вами невдовзі зв’яжеться мій адвокат — з питання незаконного затримання і зазіхання на приватну власність. Бажаю успіхів у малолюдний туристичний сезон, джентльмени!» — Бонд похмуро посміхнувся. — Ні, Феліксе, арештовувати їх не можна.

— А що тоді? — нетерпляче запитав Лейтер. — Причепимо магнітну міну і пустимо корито на дно?

— Ні, почекаємо, — побачивши, як зморщилось обличчя Лейтера, Джеймс підняв руку. — Ми відправимо повідомлення, але дуже зважені, нам тут підрозділ десантників ні до чого. Скажемо, що потрібна тільки «Манта». З нею зможемо стежити за яхтою, не викриваючи себе. Ларго нас не підозрює. За його планом, а він упевнений, що прикриття не розкрите, усе триває нормально. Дуже скоро йому доведеться забрати бомби і доставити до цілі номер один. До години «Ч» залишилося тридцять годин. Допоки він не підійме на борт одну чи обидві бомби або не спіймаємо їх на місці схову, ми нічого не можемо вдіяти. До речі, це має бути десь неподалік. Як і сам літак. Треба завтра взяти амфібію і прочесати округу в радіусі ста миль. Шукатимемо в морі, а не на землі. «Віндікатор» мали посадити десь на мілководді й добре заховати. За умови тихої погоди, сподіваюся, зможемо його виявити, якщо він, звісно, тут. Давай відправимо повідомлення і трохи поспимо. Скажемо, що наступний сеанс зв’язку за десять годин, і вимкнемо телефони в номерах. Що б ми не написали, в Лондоні й Вашингтоні все одно буча здійметься.

Шість годин по тому, кришталево прозорим ранком Бонд із Лейтером стояли на Віндзорському аеродромі, чекаючи, поки команда обслуговування викотить із ангара за допомогою джипа маленький гідролітак «Грумман»[119]. Вони влізли у кабіну, і Лейтер запустив двигун, як раптом на поле виїхав мотоцикліст в уніформі.

— Злітаймо, швидше! — крикнув Бонд. — Зараз нас закидають паперовою роботою.

Лейтер відпустив гальма, і літак бадьоро покотився в напрямку злітно-посадкової смуги «північ-південь». Сердито зацвірінькало радіо. Лейтер уважно оглянув небо — чисто. Він плавно потягнув на себе важіль керування, літачок загарчав, набираючи швидкість по бетонній доріжці, підскочив і злетів над низькою огорожею з чагарнику. Радіо розривалося; Лейтер витягнув руку і вимкнув його.

Бонд розклав на колінах адміралтейську карту. Вони повернули на північ, вирішивши розпочати з групи островів Ґранд Багами, а заразом оглянути район імовірної цілі № 1. Лейтер тримав висоту тисячу футів — унизу виднілося розстелене намисто архіпелагу Беррі — брунасті мілини, оторочені смарагдовою з бірюзою піною.

— Що я казав! — прокричав Бонд. — Видно усе до глибини п’ятдесяти футів. «Віндікатор» давно би побачили з борта будь-якого пасажирського літака. Я позначив на карті місця подалі від пожвавлених трас. Вони мали посадити його в безлюдному місці. Якщо припустити — а це лише припущення — що коли вночі на третє «Диско» пішла на південний схід, зробивши відвертальний маневр, то розумніше за все вибрати північний і західний напрямки. Яхти не було вісім годин. Дві з них вона стояла на якорі, поки витягували бомби — залишається шість на перехід туди-назад на швидкості тридцять вузлів. Віднімаємо годину, щоб заплутати сліди, зостається п’ять. Я позначив зону між Ґранд Багамою і далі на південь до островів Біміні. Це цілком лягає у нашу схему.

— Із комісаром устиг побалакати?

— Так. Обіцяв відрядити двох тямущих хлопців з біноклями — пильнувати за «Диско». Якщо яхта рипнеться з якірної стоянки напроти «Пальміри», то відстежувати її відрядить один з чартерних літаків «Багама Ервейз». Він не на жарт переполохався, а я розказав йому дуже й дуже небагато. Відразу ж намилився з рапортом до губернатора, але я сказав, що це не на часі. Не те, щоб він злякався, однак забажав розділити відповідальність з начальством. Довелося сказати, що це розпорядження прем’єр-міністра. Обіцяв зачекати з рапортом до нашого повернення.

— За твоїми розрахунками, коли підійде «Манта»?

— Думаю, увечері, — в голосі Лейтера відчувалася напруга. — Напевне, учора я трохи перебрав, якщо викликав підводний човен. Боже, Джеймсе, може, ми перегнули палицю? Зранку ця ідея більше не виглядає блискучою. А, гори воно все вогнем! Он, попереду Ґранд Багама. Хочеш, щоб я політав над ракетною базою? Це, звісно, заборонена для польотів зона, так що нам зараз натрусять. Послухаємо, як вони заверещать за хвилину-другу... — Лейтер потягнувся й увімкнув радіо.

Вони летіли вздовж чудового узбережжя, що розляглося на п’ятдесят миль на схід у напрямку якогось невеличкого містечка з присадкуватих алюмінієвих будівель, між яких, немов хмарочоси, височіли червоні, білі та срібні конструкції.

— Ось вона, — сказав Лейтер. — Бачиш жовті зонди по кутах бази? Це — щоби попередити літаки та рибалок. Значить, сьогодні — навчальні стрільби. Краще облетіти над морем і тримати курс на південь. Якщо це справжні стрільби, вони гатитимуть у напрямку острова Возне-сіння, а той — за п’ять тисяч миль далі на схід. Ближче до берега Африки. Не хочу, щоб нам влетів у дупу який-небудь «атлас»[120]. Подивися на ту штукенцію зліва, що стирчить, як олівець, біля біло-червоної пускової башти! Це або «атлас», або «титан»[121] — міжконтинентальна ракета. Може, «поларіс»[122]. Дві інші пускові башти — для «матадора»[123] чи «снарка»[124], може, навіть для вашого «сандерберда»[125]. Та штуковина, схожа на гаубицю, — камера стеження, а дві антени у формі блюдця — екран радара. Чорт забирай, один розвертається в наш бік! Зараз такого прочухана отримаємо! Далі — посадкова платформа для ракет багаторазового використання. Щось я не бачу центрального пункту телеметрії і наведення, але його, звісно, запроторили під землю — на випадок, якщо щось піде не так. Якийсь генерал зараз сидить і віддає накази що потрібно зробити з тим нахабним літаком, який змішав їм усі карти.