Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 34)

Над головами в кабіні закрякало радіо.

— Борту N/АКОІ, — пролунав металевий голос. — Ви перебуваєте у забороненій зоні. Негайно поверніть на південь. Борт N/АКОІ, викликає ракетна база Ґранд Багами. Негайно звільніть простір!

— Чорт з вами, — мовив Лейтер, — не будемо перешкоджати технічному прогресові. Ми побачили все, що хотіли. Не вистачало, щоб вони поскаржилися на нас на Віндзорський аеродром, — і заклав крутий віраж. — Якщо ця виставка досягнень людського генія не вартує чверті мільярда доларів, тоді я чудак на букву «м». І це — за якихось сто миль від Нассау. Для «Диско» — раз плюнути.

Радіо знову прокинулось і грізно загарчало:

— Борту N/АКОІ. Ми повідомимо про ваше вторгнення у заборонену зону та відмову вийти на зв’язок.

Тримайте курс на південь і стережіться турбулентності. Кінець зв’язку, — радіо вимкнули.

— Отже, вони точно проводять ракетні випробування. Позирай назад — скажеш, коли розпочнуть. А я знижу оберти — цікаво подивитись, як десятки мільйонів доларів платників податків вилітають у трубу. Дивися, радар розвернувся на схід. Ох, буде спекотно! Я бував на командному пункті — зараз у них на величезному екрані блимають лампочки, спостерігачі припали до перископів, а по системі гучного зв’язку, напевно, лине: «Радіосигнал у нормі... Відпустити попереджувальні зонди... Телеметрія у нормі... Тиск у паливних баках також у нормі... Гіроскопи в нормі... Ракета до пуску готова... Запустити самописи... Зелене світло на запуск... Десять, дев’ять, вісім, сім, шість... Пуск!»

Незважаючи на яскраву виставу Лейтера, нічого не сталося. Потім через окуляри Бонд помітив струминку пари з-під хвостової частини ракети; струминка перетворилася на хмарку пари та диму, а сліпуче біле полум’я стало червоним. Затамувавши подих, — бо видовище насправді жахало, — Бонд у деталях описував Лейтеру: — З-під стартового майданчика вириваються пломені. Тепер — цілий потік. Ракета, здається, сидить на вогні. А зараз потроху піднімається. Боже, яке прискорення! Тільки що вона була тут, а за мить — іскра в небі. Тепер і вона зникла. Отакої! — Бонд витер чоло. — Пригадуєш, я розповідав тобі про справу з «Мунрейкером», якою займався кілька років тому? Цікаво подивитись, як це виглядає ззовні.

— Пригадую. Тебе тоді дивом не підсмажили, — Лейтер перервав ремінісценції Бонда, звернувши розмову в практичну площину. — Отже, зараз летимо до цих відмілин на північ від Біміні. Звідси — сімдесят миль.

Пильнуй добре — якщо проскочимо мілини, доведеться сідати на тенісних кортах «Фонтен Блю» в Маямі»[126].

За чверть години побачили внизу намисто острівців, які ледь виступали з води. Довкола мілководдя — ідеальне місце, щоби сховати «Віндікатор». Вони опустилися до висоти сто футів і на мінімальній швидкості зиґзаґом облетіли всю групу. Вода була настільки прозора, що Бонд бачив великих риб, які нишпорили в коралових кущах та водоростях. Величезний ромбоподібний скат зарився в пісок, коли його накрила тінь літака. Зеленуваті прибережні води були прозорими й невинними, і шанси приховати тут щось значне видавалися не кращими, ніж у відкритій пустелі.

Літак рушив на південь — до Північного Біміні. На острові розмістилися кілька будинків та рибальські готелі. Дорогий моторний катер для глибоководної рибалки вийшов у море, на кормі стирчали довгі вудочки. З колодязної палуби народ весело махав маленькому літакові. Дівчина, яка засмагала голяком на даху рубки катера, похапливо прикрилася рушником.

— А блондиночка-то справжня, — зауважив Лейтер.

Вони подалися на південь від Біміні до Кет-Кейз. То тут, то там бачили рибальські човни.

— Даремна робота! — зітхнув Лейтер. — Рибалки давно б його знайшли, якби він був тут.

Вони продовжили рухатися на південь. За тридцять миль далі на карті адміралтейства був розсип безіменних краплин. Темно-синє глибоке море почало зеленіти на відмілинах. Вони пролетіли над трьома акулами, які безцільно кружляли на одному місці. Далі — знову нічого: піщане дно під дзеркальною поверхнею та окремі острівці коралів.

Пролетіли далі — вода стала знову синьою.

— Що ж, це все, — похмуро сказав Лейтер. — За п’ятдесят миль звідси — острів Андрос. Там повно народу. Хтось обов’язково почув би літак. — Поглянув на годинник. — Пів на дванадцяту. Що робимо, блідолиций брате мій? У мене пального лише на дві години.

Якась деталь не давала Бонду спокою. Маленька неув’язка, що поставила величезний знак запитання. Що не так? Акули! Там глибина не більше сорока футів! І вони кружляють на одному місці. Чого б це? Три штуки. Там має бути щось мертве, те, що привернуло увагу до цього конкретного місця.

— Ану повернися назад, Феліксе, — стривожено мовив Джеймс. — Назад до мілини. Щось там не так...

Літак зробив крутий поворот і ліг на зворотний курс. Фелікс до мінімуму зменшив швидкість і знизився до п’ятдесяти футів. Бонд відчинив двері й висунувся, вдивляючись у бінокль. Акули все ще були тут — дві плавали на поверхні, навіть спинні плавники стирчали, третя — на глибині, у щось тикаючись рилом. Серед нагромадження темних та сірих плям на дні чітко проглядалася рівна лінія.

— Повертай ще раз! — закричав Бонд.

Літак різко повернув. Боже, чому вони так швидко летять! Цього разу Джеймс угледів на дні ще одну рівну лінію — під прямим кутом до першої. Він усівся в крісло, затріснув дверцята і тихо сказав:

— Феліксе, сідай біля тих акул. Здається, ми його знайшли.

— Боже! — Лейтер окинув Бонда поглядом і додав: — Сподіваюся, мені вдасться. Страшенно важко визначити справжній горизонт. Вода відблискує, наче скло.

Він зробив широке коло, повернув і повільно опустив донизу літак. Його легенько підкинуло, почулося шипіння води під поплавками. Лейтер вирубав двигун, вода погасила швидкість, і літак зупинився, погойдуючись на хвилях за десять ярдів від потрібного місця. Акули, які плавали на поверхні, не звертали на них уваги. Вони завершили чергове коло й пішли на нове, пропливши біля літака настільки близько, що можна було розгледіти байдужі рожеві намистинки очей. Бонд придивився крізь брижі, що їх залишали на воді спинні плавники. Так і є! «Каміння» на дні фальшиве — намальовані плями. Як і «пісок». Тепер було чітко видно прямі краї величезного брезенту. Третя акула підняла носом центральну його частину і рила пісок, намагаючись пласкою мордою підлізти під брезент.

Бонд відкинувся у кріслі й повернувся до Лейтера.

— «Віндікатор» тут. Накритий камуфляжем. Сам дивися.

Поки Лейтер перегнувся через Бонда і вдивлявся, куди він показував, мозок Джеймса гарячково працював, оцінюючи наступні дії. Зв’язатися на поліцейській хвилі з комісаром, і хай вони негайно надішлють рапорт до Лондона? В жодному разі! Радіооператор «Диско», напевне, прослуховує поліцейську хвилю. Доведеться спуститись і перевірити самому, чи на місці бомби, та прихопити зі собою який-небудь доказ. Як бути з акулами? Вбити одну — інші накинуться на труп.

Лейтер відсунувся від вікна — обличчя збуджено сяяло.

— Чорт забирай! Ми його знайшли! — він поплескав Бонда по спині. — Чортів літак! Але як ти здогадався!

Бонд витягнув «вальтер-ППК», смикнув замок, щоб перевірити, чи на місці патрон, поклав пістолет для упору на ліву руку і почекав, коли акули підпливуть ближче. Одна — більша, акула-молот, майже дванадцять футів завдовжки, водила потворною пласкою головою з боку в бік, наче винюхувала, вишукуючи здобич. Бонд прицілився в основу спинного плавника, який виступав з води, мов чорне вітрило. Той стирчав сторчма — ознака найвищого напруження у риб. Під ним був хребет, до якого може дістатися хіба що куля в нікелевій оболонці. Він натиснув на гачок — почувся «чпок», куля пройшла крізь воду і вдарила в основу плавника. Звук пострілу розкотився над водою — акула не звернула жодної уваги. Бонд вистрелив знову. Вода заклекотіла, рибина вискочила з води, незграбно пірнула, засіпалася з боку в бік, як поранена змія, та скоцюрбилася. Ймовірно, куля пошкодила спинний мозок. Акула почала описувати широкі кола, тупа морда висовувалася з води, вищиривши пащу, повну гострих зубів. За мить вона перекинулася на спину, підставивши біле пузо сонцю, потім випрямилася й уже в агонії зробила кілька ударів хвостом.

Акула, що пливла слідом, спостерігала за поведінкою товаришки. Вона обережно наблизилася, ткнулась об неї рилом і швидко відпливла. Переконавшись, що небезпеки нема, кинулася знову, висунула з води ніс та, з усієї сили вдаривши у бік жертви, вчепилася в неї зубами. Зуби увійшли в плоть, але та виявилася надто тугою. Акула замотала головою, немов собака, терзаючи жертву, і видерла шматок м’яса. Вода забарвилася червоною кров’ю. Третя акула піднялася з глибини, й вони удвох взялися шматувати мертву рибу. Моторошний бенкет тривав, а трійцю почало відносити течією, і скоро плескіт на поверхні тихого моря долинав уже звіддалік.

Бонд передав пістолет Лейтеру.

— Я пірну. Це може зайняти деякий час. Акули будуть зайняті принаймні з пів години, а якщо повернуться, підстрель іще одну. Якщо знадобиться, щоб я піднявся на поверхню — стріляй прямо у воду. Я відчую ударну хвилю.

Бонд зняв одяг і з допомогою Лейтера начепив акваланг. Робити це в тісній кабіні — справа нелегка. Але куди важче буде видряпатися назад у літак, тож Джеймс подумав, що після підняття акваланг, напевне, доведеться кинути.