Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 35)

— Чорт, як би я хотів пірнути разом з тобою, — похмуро мовив Лейтер, — але з тим клятим гаком не поплаваєш. Треба буде якусь ласту прилаштувати. Ніколи не задумувався...

— Комусь треба тримати на місці це корито, — заперечив Бонд. — Нас уже віднесло на сотню ярдів. Подай-но назад. Хтозна, з ким доведеться зустрітися там унизу — літак тут уже п’ять днів.

Лейтер запустив двигун і відвів літак на старе місце.

— Конструкцію «Віндікатора» знаєш? Де шукати бомби та детонатори?

— Так, пройшов повний інструктаж у Лондоні. Я пішов. Передай матусі, що перед смертю я не здрейфив[127].

Бонд вибрався з кабіни й пірнув у море. Він почав опускатися на дно у прозорій воді. Тепер бачив, що рибою тут аж кишить — марлін, маленька баракуда, каранг — усі м’ясоїдні. Вони неохоче розступилися, даючи прохід крупнішому білому супротивникові. Джеймс досягнув дна, підплив до краю брезенту, який пошматувала акула, і витягнув пару довгих клинів, що тримали брезент у піску. Потім засвітив підводний ліхтар і, тримаючи в руці ніж, прослизнув під брезент.

Звісно, Бонд очікував цього, але від засміченої води ледь не виблював. Він міцніше стиснув загубник і пробрався туди, де літак піднімав брезент на кшталт намету. Світло ліхтарика вилискувало на полірованій поверхні крила та відбилося на якомусь предметі, майже повністю покритому живим килимом з крабів, лангустів, морських гусениць та зірок. Таку ситуацію Бонд теж передбачав. Опустившись на коліна, він узявся до роботи. За кілька хвилин розкопав золотий іменний жетон та зняв з поїдженої руки золотий годинник, а також зауважив на підборідді глибоку колоту рану, яку морські мешканці заподіяти не могли. Джеймс посвітив на диск — «Джу-зеппе Петаччі, номер 15932». Прихопивши обидва докази, він поплив до фюзеляжу, що маячів у сутінках, немов сріблявий підводний човен. Оглянувши ззовні, звернув увагу на розрив, де корпус літака розколовся від удару об воду, потім через відчинений аварійний люк пробрався всередину.

Там, у промінні ліхтаря, рубіновим розсипом виблискувала сила-силенна червоних оченят; у темряві копирсалася та рухалася темна маса. Джеймс поводив ліхтарем уздовж салону — всю підлогу встеляли невеличкі восьминоги. Їх було не менше сотні, вони лякливо ворушили щупальцями і відповзали в безпечну темряву, миттєво змінюючи камуфляж з коричневого на прозоро-блідий, який у сутінках трохи фосфоризував. Здавалось, увесь салон забитий тими восьминіжками, вони ворушилися, від чого складалося просто моторошне враження. Воно ще погіршилося, коли Бонд посвітив ліхтариком на стелю. Там у легкій течії м’яко погойдувався труп одного з льотчиків. Від розгерметизації тіло підняло з підлоги, й зараз восьминоги, що обліпили його, немов кажани, кинулися врозтіч і загасали салоном літака, як червоноокі комети, рятуючись у щілинах та під сидіннями.

Бонд спробував викинути з голови моторошну картинку з нічних кошмарів і, водячи ліхтарем з боку в бік, продовжив пошуки. Він підняв пляшечку з червоною смужкою і заткнув її за пояс. Перелічивши трупи, звернув увагу на відчинений люк у бомбовий відсік і переконався, що бомби зникли. Перевірив ящик під командирським кріслом — також відчинений, та пошукав у інших альтернативних схованках — детонатори зникли. Нарешті, коли в десятий раз відірвав щупальці з голих ніг, зрозумів, що його терпець урвався. Багато чого треба було б прихопити — жетони льотчиків, розбухлий бортовий журнал, в якому Джеймс не знайшов нічого неординарного, лише звичайний план польоту — жодних відхилень у показниках приладів, але більше не міг залишатись ані секунди в цій моторошній печері червонооких, яка потворно ворушилася.

Джеймс пірнув у аварійний люк і, ледь стримуючи паніку, поплив до тонкої смужки світла, що пробивалося крізь припіднятий край брезенту, гарячково протиснувся, заборсався, зачепившись балоном за тканину, здав назад, щоб розплутатися, нарешті опинився в чудовій прозорій воді й шугнув на поверхню. На глибині двадцяти футів біль у вухах нагадав, що треба зупинитися та перечекати декомпресію. Нетерпляче, поглядаючи знизу на жадане безпечне пузо літака, він дочекався, поки біль ущухне. Потім кулею вистрибнув на поверхню і, вчепившись у поплавок, зірвав зі себе амуніцію та провів поглядом акваланг, який опускався на дно. Тоді промив рота чистою солоною водою та схопив простягнуту руку Лейтера.

СМАК ЖІНКИ

На зворотному шляху до Нассау Бонд попросив Лейтера описати коло над «Пальмірою» і подивитися, чи на місці «Диско». Яхта стояла там само, де вчора. З єдиною відмінністю — може, це нічого й не значило — її утримував лише носовий якір. На борту — жодного руху. Бонд іще раз оцінив чудові обводи та елеґантні лінії корпусу судна, що відбивались у воді. Яхта виглядала крихкою та уразливою.

— Джеймсе, подивись-но на пляж! — збуджено мовив Лейтер. — Бачиш елінг біля затоки? І дві колії, що ведуть з води аж до його дверей? Виглядає дивно. Вони глибокі. Цікаво, що тягнули?

Бонд навів бінокль. Колії йшли паралельно. І насправді — щось важке, дуже важке притягнули з моря на елінг чи навпаки. Але ж це неможливо, просто неможливо!

— Феліксе, жени швидше на базу, — напружено мовив він, а коли літак заклав крутий віраж у бік аеродрому, додав: — Чорт забирай, якщо я знаю, що саме зробило ці колії, але якщо це те, про що думаю, то їх мали швиденько позамітати.

— Люди часто-густо помиляються, — резонно зауважив Лейтер. — Треба перетрусити це кубло згори донизу. Мали вчинити так раніше. Гадаю, я прийму запрошення містера Ларго і навідаюся сюди від імені мого поважного клієнта — містера Рокфеллера Бонда.

Вони приземлилися на Віндзорському аеродромі о першій дня. Останні пів години диспетчерська служба робила відчайдушні спроби зв’язатися з ними по радіо. Вони мали надати пояснення комендантові аеродрому, але провидіння розпорядилося так, що на поле під’їхав ад’ютант губернатора, який пояснив, що губернатор надає цим джентльменам карт-бланш на будь-які дії, а також вручив товстий конверт з повідомленнями для обох агентів.

Обидва послання починалися з очікуваного прочухана за пропущений сеанс зв’язку й вимагали новин («І вони їх отримають», — прокоментував Лейтер на задньому сидінні комфортабельного «хамбер-снайпа»[128]на шляху до Нассау), та повідомляли, що прибуття підводного човна очікують о п’ятій вечора. Інтерпол та італійська поліція підтвердили, що Джузеппе Петаччі насправді є братом Домінетти Віталі, а все, що вона розказала про себе, — правда. Ті ж джерела повідомляли, що Еміліо Ларго — особа підозріла і, можливо, є шахраєм вищого ґатунку, хоча формально має чисте досьє. Походження його статків невідоме, але вони надбані точно за межами Італії. За яхту «Диско Воланте» сплачено швейцарськими франками. Виробник підтвердив наявність підводного відсіку, електричної лебідки для запуску невеличкого підводного апарата та висадки аквалангістів. У технічному завданні, що надав Ларго, така модифікація обґрунтовувалась необхідністю підводних досліджень.

Запити стосовно компаньйонів Ларго нічого не дали, за винятком одного, — усі відомості про біографічні дані та професійну діяльність кожного з них не більше ніж шестирічної давнини, і це означає, найімовірніше, що їхні особи були сфабриковані, а вони теоретично можуть бути членами СПЕКТРу, якщо, звісно, така організація взагалі існує. Щодо Котце, то чотири тижні тому він залишив Швейцарію й відбув у невідомому напрямку. Востаннє цього чоловіка бачили на борту рейсу «Пан-Америкен».

Незважаючи на викладене, центр операції «Кульова блискавка» не визнає докази проти Ларго істотними, допоки справа не поповниться беззаперечними фактами, і продовжує міжнародний пошук, у якому районові Багамських островів надано пріоритет найвищого рівня. Зважаючи на це, а також враховуючи фактор часу, військовий аташе Великої Британії у Вашингтоні бригадний генерал Фейрчайлд (кавалер ордена Лазні[129] та ордена «За видатні заслуги»[130]) разом із секретарем комітету начальників штабів контрадміралом США у відставці Карлсоном прибувають сьогодні о сьомій вечора президентським літаком «Боїнг-707 Колумбіна» для спільного командування операцією. Від Бонда та Лейтера очікують повної взаємодії з керівництвом операції, а до прибуття згаданих осіб — щогодинний вихід на радіозв’язок з Лондоном та копія звіту до Вашингтона за підписами обох агентів.

Бонд із Лейтером мовчки перезирнулися. Нарешті Лейтер мовив:

— Думаю, Джеймсе, ми проіґноруємо останню частину наказу, а все інше — візьмемо до відома. Ми вже пропустили чотири години, і мене не тішить можливість просидіти до кінця дня у кімнаті зв’язку. В нас багато справ. Ось як зробимо: я осмілюся коротко викласти останні новини і додам, що перериваю зв’язок через крайню необхідність. А тоді прогуляємося до «Пальміри» від твого імені, дотримуючись первісної легенди. Ретельно обдивимось елінг. Гаразд? А тоді о п’ятій зустрінемо «Манту» й підготуємося до перехоплення «Диско», тільки-но яхта рушить з місця. Щодо генералів у президентському літаку, то нехай вони до завтрашнього ранку розпишуть в Урядовому домі «пульку». Сьогодні важлива ніч, і нічого марнувати її на всілякі дурниці, типу «тільки після вас». Що скажеш?