Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 37)

— До речі, ви — перший чоловік, який змусив мене плакати, — і простягнула руки, повністю віддаючись на його розсуд.

Бонд нахилися й підхопив дівчину. Цього разу він не поцілував її, а поніс до дверей хатинки. Яку вибрати — «Його» чи «Її»? Вибрав «Його», заніс у кабінку, зірвав з гачка сорочку та шорти, кинув на підлогу й обережно поклав дівчину на цю подобу підстилки. Доміно не розімкнула рук з його шиї, коли він розстебнув єдиний ґудзик на її бюстгальтері та зняв шлейки. Потім стягнув із себе плавки й відкинув убік.

КОЛИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПОЦІЛУНКИ

Припіднявшись на ліктях, Бонд зазирнув у блаженне обличчя дівчини. Під очами й на скронях виступили крапельки поту. На шиї швидко-швидко билася жилка. Пестощі кохання змили з її обличчя самовпевненість і сарказм, воно пом’якшало, набуло дитячої миловидності. Мокрі вії розчепились, і в Бонда уп’ялися великі карі очі, в них проступало здивування. Доміно роздивлялася Джеймса, ніби бачила його вперше.

— Вибач, — мовив Бонд. — Не слід було цього робити.

Його слова розсмішили її. Ямочки на щоках поглибшали, вона сказала:

— Ти — немов дівчина після першого разу, яка боїться, що тепер у неї буде дитина і доведеться все розповісти матусі.

Нахилившись, Джеймс поцілував кінчики її губ, потім розтулені губи.

— Ходімо поплаваємо, — мовив. — Нам треба поговорити. — Він підвівся, простягнув руки, вона неохоче підкорилася. Бонд потягнув її до себе, вона трохи пручалася, граючись, потім бешкетно усміхнулась і почала розпусно тертися. Джеймс притягнув її до себе, щоб зупинити — він знав, що радіти життю їй залишилося недовго.

— Припини, Доміно! — мовив. — Ходімо в море. Одяг нам не потрібний, а пісок твоїй нозі не нашкодить. Я прибрехав.

— Я теж, — відгукнулася дівчина. — Насправді, нога зовсім не боліла, а шипи я й сама б витягнула, як рибалки роблять. Знаєш, як?

— Знаю, знаю, — розсміявся Бонд. — А зараз — хутко в море! — Він знову поцілував дівчину й відступив на крок, щоб помилуватись, яка вона гарна. Потім різко повернувся, розігнався й пірнув глибоко у воду.

Коли повернувся, Доміно вже одягалась у хатинці. Бонд витерся насухо. Вона жартувала, сміялася за перегородкою, а Бонд відповідав односкладово. Нарешті, помітивши зміну в поведінці, вона запитала:

— У чому справа, Джеймсе? Щось трапилося?

— Так, люба, — вдягаючи штани, Бонд почув, як у кишені дзвякнули монетки та золотий жетон на ланцюжку. — Виходь, треба поговорити.

Із сентиментальних міркувань Бонд цього разу вибрав інший бік хатинки. Доміно вийшла, стала перед ним, пильно вивчаючи його обличчя у спробі зрозуміти, що сталося. Бонд відвів очі, зчепив руки на колінах і дивився на море. Дівчина присіла поруч, але на деякій відстані.

— Ти збираєшся повідомити щось неприємне. Мусиш їхати, кажи? Обіцяю не плакати.

— Йдеться не про мене, Доміно, — відповів Бонд. — Мова буде про твого брата.

Джеймс відчув, як вона напружилася.

— Гаразд, кажи, — мовила тихим здавленим голосом.

Бонд витягнув з кишені жетон і мовчки вручив Доміно.

Вона взяла, ледь поглянула, і, трохи відвернувшись, сказала:

— Отже, він загинув. Що сталося?

— Історія ця паскудна та довга. У ній замішаний ваш приятель Ларго. Моє керівництво вважає, що йдеться про злочинну змову. Мене прислали сюди, щоб з’ясувати деякі деталі. Розумієш, я — свого роду поліцейський і розказую тобі це, бо інакше загинуть сотні, тисячі людей. Із твоєю допомогою ми зможемо цьому завадити. Саме тому я вирішив показати жетон, інакше ти не повіриш. Зараз я порушую присягу, і що б не сталося, яке б рішення ти не прийняла, прошу нікому не розповідати про нашу розмову.

— Ось, значить, чому ти зі мною кохався — намагаєшся перетягнути на свою сторону. А тепер ще й шантажуєш смертю мого брата, — останні слова вона процідила крізь зуби. І тихо, майже пошепки додала: — Ненавиджу тебе, ненавиджу тебе. Ненавиджу!

— Твого брата вбив Ларго, — холодним рівним тоном проказав Бонд, — і я приїхав, щоб це розказати. Але, побачивши — таку чарівливу та веселу, — Бонд завагався, — я зрозумів, що покохав і прагну тебе. Коли мрія почала втілюватись, я міг ще зупинитись. Однак не вчинив так. Бо розумів — це станеться зараз або не станеться ніколи. З тим, що я мав сказати, кохатися з тобою було підло, але я хотів відтермінувати розмову. Це єдине, що можу мовити для виправдання... — Бонд помовчав. — А зараз послухай, що я тобі скажу. Забудь про свою ненависть, бо ми в цій історії лише пішаки. Йдеться ось про що ...

Джеймс почав зі самого початку і детально описав низку подій, не оповівши лише про «Манту» — єдиний фактор, котрий насправді міг завадити Ларго здійснити план. Наприкінці Бонд сказав:

— Як бачиш, ми нічого не можемо вдіяти, допоки бомби не піднімуть на борт «Диско». До того моменту в Ларго бездоганне прикриття — пошук скарбів. Ніщо не пов’язує його ні з викраденим літаком, ані зі СПЕКТРом. Якщо втрутимося зараз і, скажімо, знайдемо зачіпку й заарештуємо корабель, це лише відтермінує реалізацію планів СПЕКТРа. Бо тільки Ларго та його підручним відомо, де сховані бомби. Якщо гідролітак вирушив за ними, пілот обов’язково підтримує радіозв’язок з яхтою, й у разі чого Ларго просто залишить бомби у схованці або в новому місці — просто скине їх на мілководді, щоб повернутися, коли закінчиться колотнеча. Навіть якщо вдасться вивести «Диско» з гри, вони невдовзі зможуть надіслати сюди інший корабель або літак. І СПЕКТР — де б не була його штаб-квартира — повідомить прем’єр-міністра про зміну планів, а за кілька тижнів надішле нового листа. Тільки цього разу термін значно зменшать і умови будуть жорсткішими. Нам доведеться їх прийняти. Отже, поки бомби в їхніх руках, загроза залишається. Розумієш?

— Розумію. А що треба робити? — голос дівчини звучав глухо, очі блищали. Хоча вона дивилася на Бонда, думками зосередилася на іншій мішені. Для неї Ларго був не терористом-заколотником, а вбивцею брата.

— Нам конче потрібно дізнатися, коли бомби завантажать на борт «Диско». Тільки тоді зможемо вдатися до найрішучіших засобів. Наша перевага в тому, що Ларго вважає себе в безпеці, а своє прикриття — бездоганним. Це нам на руку. Розумієш?

— А як ви дізнаєтеся, що бомби завантажені?

— Із твоєю допомогою.

— Зрозуміло, — мовила вона збайдужіло. — Але як про це дізнаюсь? І як повідомлю вас? Ларго не дурень. Хоча й зробив дурницю, запросивши на борт свою коханку, — вона презирливо виплюнула це слово, — коли на кону такі ставки. — Помовчавши, додала: — Його хазяї прорахувалися — Ларго на уявляє життя без жінки під рукою. Це — їхня помилка.

— Коли ти маєш повернутися на яхту?

— О п’ятій. За мною до «Пальміри» надішлють шлюпку.

Бонд поглянув на годинник.

— Зараз четверта. У мене зі собою лічильник Гейгера. Це дуже простий апарат — одразу покаже, коли бомби піднімуть на борт. Візьми його зі собою. Коли дізнаєшся, запали світло у своїй каюті — увімкни і вимкни кілька разів. За вашим судном спостерігатимуть, і нам одразу повідомлять. Тоді позбудься лічильника. Викинь за борт.

— План дурний, — заявила Доміно. — Такого роду мелодраматичну дурню зазвичай описують у шпигунських романах. А в реальному житті люди не замикаються в каютах удень і не вмикають світло. Ні, коли бомби піднімуть на борт, я вийду на палубу — хай ваші люди мене побачать. Поводитимуся природно. Якщо ні — залишуся в каюті.

— Гаразд. Зіграємо за твоїми правилами. Але чи зможеш ти поводитися природно?

— Звісно, зможу. Якщо лише стримаюсь, аби не придушити Ларго, тільки-но його побачу. Я все зроблю лише за однієї умови: він має бути вбитий, — Доміно говорила серйозно, буденно, немов з турагентом, замовляючи квитки на потяг.

— Навряд чи. Проте обіцяю, що кожна людина на тій яхті отримає довічне ув’язнення.

Доміно замислилася.

— Гаразд, — урешті погодилася. — Може, це й гірше за смерть. А тепер покажи, як працює лічильник. — Вона підвелась і пройшлася по піску, розмірковуючи, поглянула на жетон у руці, потім повернулася, підійшла до води і з хвилину постояла на березі, дивлячись на спокійне море. Промовила якісь слова, але Бонд не розчув, розмахнулась і щосили жбурнула жетон на ланцюжку далеко в синяву. Медальйон виблиснув на сонці та з тихим сплеском упав у воду — поверхнею пішли брижі, а потім вона перетворилася знову на дзеркало. Доміно відвернулася й пішла назад, залишаючи на піску сліди нерівної глибини.

Бонд показав, як працює лічильник. Від годинника з індикатором радіації Джеймс відмовився, запропонувавши покладатися лише на потріскування.

— Зміну радіаційного фону апарат зафіксує в будь-якому місці на кораблі, — пояснив, — але, звісно, найточніше працюватиме ближче до трюму. Скажи, наприклад, що хочеш зробити з корми кілька знімків Нассау та яхти на прощання. Лічильник нагадує «Роллейфлекс» і має усі атрибути фотоапарата — лінзи, спусковий механізм тощо. Бракує лише плівки. Зможеш?

— Так, — дівчина, яка уважно слухала інструктаж, зараз виглядала збентеженою. Вона нерішуче торкнулася руки Бонда й одразу відняла свою правицю. — Те, що я казала, що ненавиджу тебе, — мовила тихо, відводячи погляд, — неправда. Просто не повірила, не могла повірити... жахлива історія. Я й досі не можу повірити, що Ларго на таке здатний. Ми познайомилися на Капрі, у нас там був роман. Він — чоловік привабливий. Усі дівчата за ним сохнули, і мені закортіло його відвоювати. Потім він розказав про яхту, про пошук скарбів. Усе було, як у казці. Звісно, я погодилася. Хто б відмовився! Я готова була заплатити за казку. — Доміно кинула швидкий погляд на Джеймса і знову відвела очі. — Вибач, але це правда. А коли ми прийшли до Нассау, він висадив мене на берег. Я здивувалась, але не образилась. Чудовий острів, мені було чим зайнятися. Те, що ти розповів, багато чого пояснює — так, мені було заборонено заходити до радіорубки, команда сприйняла мене стримано, на борту я була небажаним гостем. А у Ларго з людьми команди — дивні стосунки, вони поводилися радше як рівня, ніж як роботодавець і наймані працівники. До того ж вони освіченіші, ніж звичайні матроси. Після твоїх пояснень усе сходиться. Тепер я розумію, чому тиждень перед останнім четвергом Ларго постійно нервувавсь і поводився дратівливо. Я подумала, що ми стомились одне від одного, і навіть планувала повернутися додому. Але за останні дні він змінився, а коли запропонував перебратися на яхту, я подумала, що, можливо, все налагодиться. Мені страшенно кортіло взяти участь у пошуку скарбів. А потім... — вона знову перевела погляд на море, — потім з’явився ти. Після того, що між нами сталось, я вирішила сказати Ларго, що не поїду з ним, а залишуся з тобою. — Доміно вперше подивилася в очі Бонду і не відвела погляд. — Ти дозволив би мені так вчинити?