Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 38)

Джеймс простягнув руку і торкнувся її щоки.

— Звісно, що так.

— Але що тепер буде? Коли ми побачимося?

Бонд боявся цього запитання. Відсилаючи дівчину на яхту, та ще й із лічильником Гейгера, він наражав її на подвійний ризик. Якщо Ларго викриє наміри Доміно, на неї чекає неминуча смерть. Коли ж дійде до погоні, а в цьому він не сумнівався, «Манта» потопить «Диско» і, найімовірніше, без попередження. З урахуванням таких двох сценаріїв ситуація виглядала кепсько. Але Джеймс відкинув гіркі думки і впевнено відповів:

— Тільки-но все завершиться, я тебе розшукаю, де б ти не була. Але ти наражаєшся на величезну небезпеку, тож подумай іще раз.

Доміно поглянула на годинник.

— Зараз пів на п’яту. Треба повертатися. Не проводжай мене. Просто поцілуй і залишся тут. Не переймайся, я все зроблю правильно. Або так, або ніж у спину цього мерзотника, — вона простягнула руки. — Ходи-но сюди.

За хвильку двигун «MG» запрацював. Бонд почекав, коли звук ущухне, а тоді вліз у «ленд-ровер» і поїхав слідом по Вестерн-Коуст-роуд.

Через милю, біля двох білих обелісків, що позначали в’їзд до «Пальміри», все ще курився пил. Бонд із зусиллям переборов бажання наздогнати дівчину і заборонити їй підніматися на яхту. Про що, чорт забирай, він думає! Джеймс повернув на шосе і помчав до Старого Форту, де поліцейські влаштували пункт спостереження в гаражі покинутої вілли. Один із них, сидячи на складаному стільці, читав книжку, інший крізь щілину в жалюзі на боковому вікні дивився на яхту в бінокль на тринозі. Поруч на підлозі у чохлі кольору хакі лежала переносна рація. Бонд провів з хлопцями короткий брифінґ, потім зв’язався по рації з комісаром. Той передав йому два повідомлення від Лейтера. Одне стосувалося візиту до «Пальміри», де нічого підозрілого він не виявив, хіба що прислуга повідомила, що речі дівчини перевезли на яхту, а в елінзі, який виглядав абсолютно невинно, були човен із прозорим дном та водний велосипед. Може, саме він залишив сліди, що їх вони помітили з повітря. У другому повідомляв про прибуття підводного човна за двадцять хвилин. Лейтер запропонував зустрітися на причалі Принца Георга, де планувалась пришвартуватися «Манта».

«Манта», яка з усіма пересторогами просувалася фарватером, аж ніяк не скидалася на звичайні підводні човни, які своїми елеґантними обводами нагадували гончаків, — була тупорилою, товстою та потворною. Її кирпатий ніс картоплиною, затягнутий від очей допитливих мешканців Нассау брезентом, що приховував останню модель радара, не давав жодної уяви стосовно її швидкості, яка, за словами Лейтера, становила сорок вузлів при зануренні.

— Але такої інформації, Джеймсе, тобі точно ніхто не надасть. Усе страшенно засекречено. Думаю, нас там навіть у сортир не пустять. Сьогодні морячки настільки поведені на секретності, що зайвий раз не чхнуть — через загрозу нацбезпеці.

— А що тобі відомо про «Манту»?

— Що ж, капітанові ми цього не скажемо, але, звісно, в ЦРУ нам розповідають деякі характеристики таких атомних субмарин, щоб ми могли розтовкмачити нашим агентам на що звертати увагу в донесеннях. Цей човен — класу «Джордж Вашингтон»[132], водотоннажність — чотири тисячі тонн, екіпаж — сто осіб, вартість — сто мільйонів доларів. Відстань необмежена, пливи куди завгодно, поки припаси не скінчаться або ядерні реактори не потребуватимуть дозаправки — миль отак через сто тисяч. Якщо у «Манти» таке ж озброєння, як у «Джорджа Вашингтона», то це — шістнадцять вертикальних пускових шахт, дві батареї по вісім, для твердопаливних ракет «Поларіс» з дальністю дії дванадцять тисяч миль. Команда називає пускові шахти Шервудським лісом, бо вони пофарбовані зеленим, а ракети у відсіку виглядають, як товсті стовбури дерев. Ці ракети запускають із глибини. Човен у той момент зупиняється і стоїть рівно. У ракети закладають точні координати корабля через хитромудрий пристрій, що називається астронавіґаційний перископ. Усю цю байду, разом з координатами цілі, вводять у пам’ять ракети автоматично, старший оператор натискає кнопку — і стиснене повітря вистрелює ракету через воду. Після виходу з води запускається твердопаливна ступінь, звдяки якій ракета летить до цілі.

— Насправді підводні човни — пекельна зброя, якщо подумати. Тільки уяви, що можна вистрелити з будь-якої точки світу і рознести столицю тієї чи іншої країни до чортів собачих. У нас таких човнів уже шість. Пречудовий стримувальний засіб. Ніхто не знає, де той човен і коли він ударить. Це тобі не авіабаза з пусковими установками, запуск із яких можна відстежити і вдатися до контрзаходів.

— Раніше чи пізніше вони знайдуть спосіб відсте-жити і човни, — зауважив Бонд. — Наскільки розумію, атомний заряд, підірваний у воді, надсилає таку потужну ударну хвилю, що знищує усе живе на площі у сотні миль. Чи є в них зброя меншої потужності, ніж ракети? Що можна застосувати проти яхти, якщо доведеться атакувати?

— Човен має шість торпедних апаратів спереду і, здається, кулемети чи щось подібне. Ось тільки чи погодиться капітан застосувати зброю проти неозброєного судна за наказом двох цивільних, причому один із них — лаймі. Сподіваюся, капітан отримав з військово-морського департаменту не менш однозначні накази, ніж ми з тобою.

Величезна субмарина м’яко ткнулась об причал. Із борту кинули ліні, спустили алюмінієвий трап; з боку різношерстого натовпу, який стримували поліцейські, почулися привітальні вигуки.

— Поспіли з козами на торг. Народ торжествує, а в нас навіть чепчиків нема, щоб кидати. Давай, ти реверанс роби, а я їм доземно вклонюся.

ПОРА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ

Підводний човен виявився надзвичайно просторим, а всередину вели справжні сходи, не драбина. Тут було затишно, стіни пофарбовані двома відтінками зеленого, а комунікації — в яскраві кольори, що створювало майже святкову атмосферу. В супроводі вахтового офіцера — молодика років двадцяти восьми — вони спустилися на дві палуби вниз. Повітря (70 градусів за Фаренгейтом та 46% вологості — за поясненнями офіцера) приємно освіжало. На нижній палубі вахтовий повернув ліворуч і постукав у двері з табличкою «Командер П. Педерсен, ВМФ США».

Капітан виглядав років на сорок. Квадратне, типове скандинавське обличчя з коротким волоссям, що тільки почало сивіти, очі проникливі, веселі, рот та підборіддя — рішучі. Він сидів за металевим столом, на якому були акуратно розкладені папери, та курив люльку. Перед ним стояла порожня філіжанка кави та лежав блокнот для рапортів, у якому він щось писав. Капітан підвівся, потиснув руки гостям і жестом запросив сісти у крісла, а офіцерові мовив:

— Будь ласка, Стентоне, принесіть кави. А це відправте, — і простягнув аркушик з блокнота. — Терміново. — Він сів. — Що ж, джентльмени, радий вітати вас на борту. Командере Бонд, мої особливі вітання представникові Королівського флоту. Ходили на підводних човнах раніше?

— Ходив, — відповів Джеймс, — але хіба що як баласт. Я служив у розвідці Королівського військово-морського резерву, спецпідрозділ.

Капітан розсміявся.

— Супер. А ви, містере Лейтер?

— Жодного разу, капітане. Але в дитинстві мав свою субмарину, запускав її у ванні. На жаль, батьки не дозволяли використовувати її на повну котушку.

— Як і хлопці з Морського департаменту. Не дають розгулятися. Хіба що на випробуваннях. Тільки-но розженешся, а стрілка вже на червоній лінії. Гаразд, джентльмени, — капітан поглянув на Лейтера, — то що тут за гармидер? Такої кількості секретних депеш я не отримував з часів корейської війни. Остання, наприклад, була від командувача ВМФ, особисто. У ній повідомлялося, що я переданий у повне ваше розпорядження, а в разі вашої смерті чи недієздатності, — у розпорядження командера Бонда, допоки о 19.00 не прибуде адмірал Карлсон. То про що йдеться? З рапортів мені відома лише назва — «Операція «Кульова блискавка». Що за операція така?

Бонду сподобався командер Педерсен, легкий у спілкуванні, з почуттям гумору, та й із тим, що зветься старим словом, — харизма. Поки Лейтер розповідав історію від початку аж до відльоту Ларго на літаку-амфібії та домовленостей з Доміно Віталі, він розглядав його безпристрасне насмішкувате обличчя.

Сюди долинала мішанина корабельних звуків — тонке завивання генератора доповнювала музика «Інк Спотс»[133], які співали «Люблю каву, люблю чай». Час од часу гучномовець над капітанським столом оживав і проспівував додаткові строфи: «Робертса до старшини», «Головний інженер викликає Оппеншоу», «Блакитна команда — до відсіку Ф», а також звідкілясь із періодичністю дві хвилини лунало якесь смоктання та булькання від механізму на кшталт помпи. Скидалося на те, що перебуваєш у голові в робота, гідравліка та механіка якого відповідала на команди невидимих операторів.

Хвилин через десять командер Педерсон відкинувся у кріслі, узяв люльку і почав неуважно її набивати.

— Нічого собі історія, — мовив, посміхнувшись. — Дивно, але навіть якщо б мене не засипали депешами з Морського департаменту, я би повірив. Раніше чи пізніше щось таке мало статися. Чорт забирай, я, капітан атомної субмарини, тягаю ядерні ракети по усьому світі. Але мене така доля не може не лякати, бо на березі в мене є дружина та двоє дітлахів. Ядерна зброя надто небезпечна. Та що казати, будь-який із цих карликових островів може вимагати від Сполучених Штатів викуп, якщо націлить хоча б одну з моїх ракет на Маямі. І ось я, такий собі Пітер Педерсен, тридцяти восьми зроду-віку, може, сповна розуму, а може, й ні — хтозна, маю на кораблі цілих шістнадцять таких штукенцій — достатньо, щоби стерти з лиця землі, скажімо, Англію. Але все це, так би мовити до слова, — він поклав руки на стіл перед собою. — У вашому бездоганному плані, джентльмени, бачу один прокол. Ваш план ґрунтований на припущенні, що цей Ларго має з хвилини на хвилину повернутися на літаку з бомбами на борту. Якщо бомби у нього, а з того, що ви розказали, сумнівів у мене не залишилося, дівчина має нам просигналити. Коли це станеться, ми наблизимся і заарештуємо судно або підірвемо його до дідька. Правильно? А якщо він ті бомби не привезе або, з якоїсь причини, ваша дівчина нам не просигналить, що тоді?