Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 32)

Місячний ландшафт змінився, попереду розстелялися луки морської трави. У підводних повільних течіях трава колихалася, немов хутро величезного монстра. Від гіпнотичного погойдування Джеймса трохи занудило. Розкидані то тут, то там чорні футбольні м’ячі мертвих губок росли на піску, як гігантські гриби-дощовики — вони становили єдину статтю експорту Багамів, допоки їх не знешкодив грибок — цілковито і фатально, як міксоматоз косить кроликів. Чорна тінь від Бонда незграбним кажаном летіла над хистким лужком: праворуч — пряма, наче стріла, тінь од баракуди.

Попереду замаячів щільний табунець мальків, які зависли в течії, немов шматочки м’яса у заливному. Коли два тіла наблизилися, табунець різко поділився, відкриваючи прохід, й одразу зімкнув фалангу, відновлюючи ілюзорну єдність. Пропливаючи крізь хмарину мальків, Джеймс поглянув на баракуду. Вона рухалася величаво, не відволікаючись на їжу — так лисиця підкрадається до курчати, іґноруючи кроликів у загоні. Бонд повністю зосередився на ритмі, подумки передаючи баракуді твердження про те, що він — велика і небезпечна риба, й хай білизна його тіла не вводить її в оману.

Посеред гойдливої трави чорний зубець якоря виглядав дивовижним монстром, а корабельний ланцюг піднімався з дна і губився в шарах туману. Бонд забув про баракуду і поплив нагору, радіючи, що нарешті дістався мети.

Він піднімався дуже повільно, придивляючись до білого відблиску Місяця на поверхні води. Обдивився навкруги — баракуди ніде не видно. Може, якір та ланцюг здалися їй ворожими. Продовгуватий корпус корабля проявився в тумані, як гігантський дирижабль, і набув обрисів. Підводні крила — тепер складені — виглядали незграбно, немов чужорідний предмет. Бонд ухопився за фланець на правому борті, щоб зорієнтуватися. Внизу ліворуч виднілися спарені гребні гвинти; блискучі та непорушні, вони дихали прихованою міццю. Бонд повільно рушив до них уздовж корпусу, ретельно роздивляючись борт яхти. І раптом затамував подих — нижче ватерлінії був край широкого люка. Бонд обмацав його — футів дванадцяти в поперечнику, розділений на дві секції. Цікаво, що всередині судна. Він увімкнув лічильник Гейгера і підніс апарат до сталевих пластин обшивки. Стрілка пристрою на його лівому зап’ясті здригнулася й відхилилась зовсім трохи. Лейтер попереджав: це нормальна поведінка приладу, що реагує на металевий корпус. Бонд вимкнув лічильник. Ось і все. Тепер — у зворотний бік.

Дві події — глухий металевий удар та різкий рух біля лівого плеча — відбулись одночасно. Бонд машинально відсахнувся від корпусу яхти і побачив металевий гарпун, що повільно опускався на глибину. Джеймс озирнувся — чоловік у чорному ґумовому костюмі, що у світлі місяця скидався на обладунки, шалено сукав ластами, засовуючи наступний гарпун у дуло пневматичної рушниці. Бонд кинувся до нього, збиваючи піну ластами. Чоловік відтягнув спускову скобу і навів рушницю. Не встигнути — Джеймс перебував за шість гребків від цілі. Він різко зупинився, згрупувавсь і пірнув донизу. Ударна хвиля безшумного вибуху трохи змінила напрямок руху, щось черкнуло по його нозі. Вперед! Джеймс шугнув угору, піднявши руку з ножем. Лезо увійшло в плоть. Кісточки пальців торкнулися чорної ґуми — і раптом приклад рушниці вдарив його позаду вуха, а рука нападника вчепилася в трубку подачі кисню. Бонд відчайдушно розмахував ножем, але його рука під водою рухалася нестерпно повільно. Лезо щось розпороло. Від боротьби маску перекосило, Джеймс осліп. Приклад рушниці вдруге опустився на голову. Воду навкруги заволокло чимось чорним — важка липка маса заліпила скло маски. Бонд, морщачись від болю, позадкував, спробував витерти скло. Нарешті вдалося. Чорна рідота йшла від нападника, витікаючи з його живота. Але той наводив рушницю — страшенно повільно, наче вона важила тонну, металевий наконечник гарпуна виблискував у дулі. Чоловік ледь перебирав ластами, і вони удвох повільно опускались, як бульбочки у в’язкій рідині. Бонд не мав сили ворушитися, руки налилися свинцем. Він труснув головою, відганяючи слабкість, але ноги та руки рухалися радше машинально, ніж свідомо. Він розгледів білі зуби нападника, що вчепилися в ґумовий мундштук, той підняв рушницю і зараз цілився Бонду в голову, горло, серце... Джеймс прикрив груди руками, повільно, немов перебитими крилами, перебираючи ластами.

Аж раптом чоловіка кинуло в бік Джеймса: щось ударило того у спину. Він розкинув руки, немов хотів обійняти Бонда, рушниця випала з рук і каменем пішла на дно, хмара чорної крові розповзлася з-за спини, руки здійнялись у жесті капітуляції, а голова розвернулася подивитися, хто його атакував.

За кілька ярдів позаду Бонд побачив баракуду, з її пащі стирчав шматок ґуми. Риба описала коло, блиснула сталево-блакитним торпедним боком семи-восьми футів завдовжки, довкола пащі розпливалася хмаринка крові, смак якої і спричинив її напад.

Баракуда холодно зиркнула на Бонда тигровим оком, перевела погляд на чоловіка, який повільно падав униз, потім широко позіхнула, щоб позбутися шматка ґуми, неспішно розвернулась і, здригнувшись усім тілом, шугнула вниз, як срібляста блискавка. Риба роззявленими щелепами вчепилась у праве плече плавця, люто закрутила головою, мов собака, яка спіймала щура, й відпливла. Нудота піднялася до горла Бонда, наче розтоплена лава. Джеймс угамував цей напад і, ледве перебираючи ластами, поплив геть.

Він устиг відпливти на кілька ярдів, як щось ударилось об воду зліва, і в місячному світлі зблиснуло сталеве яйце, котре, обертаючись, пішло вниз. Бонд не зрозумів, що сталося, проте лише через два гребки отримав у живіт страшенний удар, який відкинув його вбік. Вибух привів до тями, і Джеймс почав інтенсивніше працювати ластами, відходячи на глибину. Один за одним він отримав ще кілька ляпасів, але гранати кидали у криваву пляму під кораблем, тож із кожним ярдом вибухові хвилі слабшали.

Нарешті він дістався дна — знайомого лужка з чорними грибами мертвих губок і табунцями метушливих рибчин, які в паніці кинулись геть од вибухів. Бонд теж плив щосили. Будь-якої миті з яхти могли спустити шлюпку й послати нових дайверів. Була ймовірність, що вони не помітять слідів Бонда і зроблять висновок, що підводного вартового атакувала акула чи баракуда. Цікаво, які пояснення Ларго дасть поліції порту? Важкувато буде пояснити, навіщо прогулянковому судну в мирній гавані знадобився під водою озброєний вартовий.

Бонд уплав плентався над розкішним луком морської трави. Голова розколювалася від болю. Він обережно намацав дві здоровецьких ґулі. Шкіра, здається, непошкоджена. Якби не вода, що зіграла роль подушки, ті два удари прикладом його би точно звалили. У такому напівочманілому стані він добрався до краю лужка і далі поплив над місячним пейзажем з маленькими кратерами піщаних вулканів, що випускали полохливі донні мешканці. В замішанні краєм зору побачив різкий рух, який вивів його зі стану напівтрансу. Мимо промчала величезна баракуда, яка, здавалося, збожеволіла. Вона трусилася, звивалась усім тілом, хапала себе за хвіст, широко роззявляла пащу, клацаючи зубами, немов складний ніж лезом. Бонд провів її поглядом, поки та не розтанула в сірій імлі. Йому навіть стало шкода цієї величавої морської володарки, яка розгубила свій царський блиск, перетворившись на бездушний автомат. Ганебна сцена — немов нокаутований боксер, який наосліп молотить кулаками, перш ніж остаточно повалитися на ринг. Вибух пошкодив її нервову систему, порушивши тонку рівновагу в риб’ячому мозку. В такому стані довго вона не протягне — якийсь більший хижак, акула, наприклад, помітить ознаки втрати орієнтації та плавності руху, що в морі є фатальним, і переслідуватиме її, допоки судоми не послабшають, а потім зробить ривок. Оглушена баракуда реагуватиме мляво — і тоді їй кінець. Акула трьома різкими, як блискавка, прийомами проковтне її — спочатку голову, а потім — тремтливе тіло. Відтак неспішно попливе далі, випускаючи зі серпоподібної пащі шматочки плоті, які підберуть чорно-жовті рибки-пілоти, а може, риба-причепа — паразити, котрі стежать за своїм хазяїном і чистять акулам зуби, коли ті сплять і їхні щелепи розслаблені.

Унизу потягнулися посірілі, занесені мулом покришки, пляшки, консервні бляшанки і, нарешті, опори причалу. Бонд доплив майже до самого берега, став на коліна — голова вниз, не маючи сили вибратися на сушу через важкий акваланг, немов змордована тварина, яка ось-ось упаде.

ПЕЧЕРА ЧЕРВОНООКИХ

Бонд одягався, ухиляючись від прямих відповідей на запитання констебля Сантоса. Той нібито чув якісь підводні вибухи з правого борту яхти, сліди яких було видно на поверхні. Кілька людей вибігли на палубу, заметушилися, з лівого борту спустили шлюпку, але з берега мало що було видно. Джеймс відповів, що нічого такого не помітив. А головою вдарився об борт корабля. Звісно, це ідіотизм з його боку. Він оглянув те, що хотів оглянути, і поплив назад. Місія була повністю успішною, а констебль йому дуже допоміг. Дякую щиро — і на добраніч. Бонд зустрінеться з комісаром вранці.

Дуже обережно, вираховуючи кожен крок, Джеймс почвалав до бокової вулички, де залишив «Форд». Доїхавши до готелю, зателефонував до номера Лейтера, і вони удвох доїхали до відділку поліції. Дорогою Джеймс описав другові свою пригоду — як усе сталось і що вдалося з’ясувати. Начхати на можливі наслідки — він усе викладе в рапорті. У Лондоні була восьма ранку, і до кінця терміну залишалося менше сорока годин. Тепер окремі соломинки складались у велику копицю, картина прояснилася. Не можна більше сидіти й мовчати.