Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 3)

— Т-так, неприємна ситуація, — серйозно протягнув Бонд. — Не думав, що ті доходяги будуть спроможні на такі подвиги після горіхових котлет та кульбабового вина чи іншого, чим вони там живляться.

Хлопець хмикнув.

— Це ви так вважаєте. Тобто, — він подумав, що висловився надто категорично, — насправді, ми усі так мислили. Але мій приятель, син одного з тамтешніх лікарів, якось поспілкувався з батьком на цю тему, кружним шляхом, так би мовити. І той сказав — ні. Пояснив, що вони там сидять на дієті, ніякого алкоголю, багато відпочивають, масажі різні, гарячі та холодні ванни, мовляв, це очищує кров і тонізує організм, якщо розумієте, про що я. Пробуджує бажання в тих старих цапів, і вони знову починають бити копитами, як у тій пісні Розмарі Клуні[15].

Бонд розсміявся.

— Ну-ну, напевне, в тому санаторії не все так погано.

Дорожній знак сповістив: «Чагарниковий Рай. Шлях до здоров’я. Перший поворот праворуч. Дотримуйтеся тиші, будь ласка». Дорога тягнулася через широкий пролісок з ялинок та вічнозелених дерев, якими поросли схили Даунс. Попереду завиднілася висока стіна, потім — головний в’їзд у вигляді химерного парапету з бійницями і павільйоном у вікторіанському стилі, з димаря якого посеред мовчазних дерев тягнувся до неба димок. Таксі проїхало всередину і покотило гравійною стежкою, що вилася між лаврових кущів. Літня пара при звуці клаксона відсахнулася зі стежки на акуратно підстрижений газон з висадженими вздовж охайного бордюру квітами, а далі понуро чвалали постояльники — поодинокі й парами — на фоні монструозної вікторіанської будівлі з довжезною заскленою терасою, що видавалася на газон.

Молодик пригальмував під масивним портиком із зубчастим дахом. Обіч лакованих, оббитих залізом арочних дверей виблискувала глазур’ю висока урна, зверху табличка: «Палити заборонено. Просимо викинути сигарету». Бонд вийшов з машини, витягнув із багажника саквояж, а молодикові дав десять шилінґів на чай. Той прийняв це як належне і сказав:

— Якщо забажаєте втекти звідти, зателефонуйте мені. Поллі — не єдина дівчина. А при дорозі на Брайтон я знаю кафе, де готують маффіни з масляним кремом. Бувайте! — І, врубавши задню передачу, поїхав стежкою до виїзду. Бонд підняв саквояж і приречено піднявся східцями до масивних дверей.

Усередині було тепло й затишно. За стійкою просторого, оздобленого дубовими панелями холу небезпечно красива дівчина у накрохмаленій білій уніформі енергійно привітала прибулого. Коли Джеймс розписався в гостьовій книзі, повела його анфіладою похмуро мебльованих кімнат загального користування, потім білим коридором зовсім без запаху до задньої частини будинку. Тут вони пройшли через інші двері до флігеля — довгої, низької будівлі, побудованої нашвидкуруч, з кімнатами по обидва боки центрального проходу. Кімнати мали назви квітів та кущів. Дівчина провела Бонда до «миртової» кімнати, сказала, що «директор» прийме його за годину — о шостій, і залишила на самоті.

Кімната як кімната, меблі — як меблі, нічого особливого, хіба що фіранки веселенькі. Ліжко вкрите ковдрою з електропідігрівом. Біля ліжка на тумбочці — ваза з трьома чорнобривцями, там же — книга «Природні методи вилікування» Алана Мойля, Ч.Б.А.Н. Бонд розгорнув книгу, аби дізнатися, що означає така дивна абревіатура. Виявилося: Член Британської Асоціації Натуропатів. Джеймс вимкнув центральне опалення і широко розчинив вікно. Садочок з лікувальними травами — рівно посаджені довкола центрального кола грядки з низькорослих безіменних рослин, які підморгували квітками. Бонд розпакував валізу і сів у єдине в кімнаті крісло почитати, як вигнати шкідливі речовини з організму. Він довідався багато цікавого про такі продукти, про які ніколи раніше не чув, а саме «калієвий бульйон», «горіховий фарш», а також про загадкову кору «безсоло-дового іржавого в’яза». Значно просунувся у знаннях про масаж і міркував над розподілом цього мистецтва на такі підрозділи, як «поздовжнє погладжування», «поперечне погладжування», «тертя», «проминання», «розминання», «постукування» та «вібраційний масаж», як раптом задзвонив телефон. Дівочий голос сказав, що містер Вейн буде радий оглянути його в консультаційній кімнаті «А» через п’ять хвилин.

Рукостискання у містера Джошуа Вейна було міцним, долоня сухою, а голос звучним і бадьорим. Під густою шевелюрою та лобом без жодної зморшки сяяли прозорі карі очі, а на губах грала по-християнському щира посмішка. Прихід Бонда його спантеличив. Бездоганно чистий халат з короткими рукавами відкривав мускулисті руки. З-під халата виглядали штани в тонку світлу смужку, які, на погляд Бонда, були недоречними. Взутий у сандалі зі шкарпетками консервативного сірого кольору, він пружистою ходою прогулювався оглядовою кімнатою.

Містер Вейн запропонував Бонду роздягнутися до трусів, а коли побачив шрами, задумливо протягнув:

— Боже мій, ви немов на війні побували.

— Було діло, — байдуже відгукнувся Бонд, — ледь не влучили.

— Справді! Війна між народами — річ страшна. Гаразд, дихайте глибоко, — Містер Вейн послухав Бонда спереду і ззаду, зміряв кров’яний тиск, зважив, заніс у картку зріст, а потім запросив лягти на кушетку обличчям донизу і перевірив суглоби та хребет м’якими пальцями досвідченого спеціаліста.

Поки Бонд одягався, Вейн щось жваво писав у карточці.

— Що ж, містере Бонд, — нарешті сказав, відкинувшись на стільці, — нічого серйозного я не знайшов. Тиск крові трохи підвищений, невеличке остеопатичне ушкодження у верхній частині хребта, що, ймовірно, і є причиною головного болю. А також — певна крижово-клубова деформація в кістках таза, яка могла виникнути внаслідок невдалого падіння. — Містер Вейн підняв брови, шукаючи підтвердження.

— Цілком імовірно, — погодився Бонд, подумавши, що йдеться, напевне, про те «невдале падіння», коли довелося стрибати на ходу з «Арльберзького експреса»[16]після того, як Хайнкель та його братія нарешті добралися до нього під час угорського повстання 1956 року.

— Ось як ми зробимо, — містер Вейн витягнув заготовлений формуляр і почав ставити «галочки» у відповідних клітинках. — Строга дієта впродовж тижня для очищення крові від токсинів. Масаж для підняття тонусу, промивання, гарячі та холодні ванни, остеопатичне лікування, а також короткий курс витягування, щоб позбутися ушкоджень. Це має твердо поставити вас на ноги. І, звісно, повний спокій. Відпочиньте, містере Бонд. Я розумію, що ви державний службовець, отже, вам буде корисно на деякий час забути про паперову роботу. — Вейн підвівся і простягнув Бондові заповнену форму. — Процедурні кімнати відкриють за пів години, і я не бачу протипоказань розпочати лікування з нинішнього дня.

— Дякую щиро, — Бонд узяв аркушик і пробіг його оком. — До речі, а що за витягування?

— Механічний пристрій для розтягування в’язових кісток. Дуже корисна річ, — містер Вейн поблажливо посміхнувся. — Не звертайте уваги на те, що можете почути від інших пацієнтів. Дехто називає його «дибою». Самі знаєте, який у нас дотепний на жарти народ.

— Ще б пак!

Бонд вийшов з оглядової і білим коридором повернувся до кімнат загального користування, де скупчилися підстаркуваті мешканці санаторію, здебільшого жінки середнього класу, майже поголовно вдягнені у потворні стьобані халати. Спека, духота і цей базар нагнали на Бонда клаустрофобію. Він просунувся крізь натовп до дверей і радісно вийшов на свіже повітря.

Тут Джеймс задумливо поплентався акуратною вузькою доріжкою, вдихаючи кислуватий запах лавра та рокитника. Чи витримає він тут? Може, знайде, як вибратися з цієї діри без звільнення з Контори? Занурившись у думки, він ледь не налетів на дівчину в білому, яка вискочила з-за різкого повороту, прихованого густими кущами. Тієї секунди, коли вона виникла на його шляху і обдарувала збентеженою посмішкою, з-за повороту слідом за дівчиною вистрибнув бузкового кольору «бентлі». Ще мить — і вона потрапила б під колеса, тому Бонд зробив швидкий матадорський випад убік, схопив дівчину за талію і, різко крутнувши стегнами, буквально вихопив її з-під коліс. Опустив незнайомку на землю лише тоді, коли «бентлі», загальмувавши на сухому гравію, вийшов із заносу і зупинився. Долоня Джеймса ще зберігала пружність її грудей. Дівчина злякано зойкнула й окинула Бонда стривоженим поглядом. Потім, усвідомивши, що щойно трапилося, захекано подякувала і рушила до автомобіля.

Дверцята з водійського боку відчинилися, з автомобіля неквапливо вийшов чоловік.

— Вибачте. З вами усе гаразд? — потім, побачивши знайоме обличчя, вкрадливо продовжив: — Боже, це ж наша красуня Патриція! Як ся маєш, Пат? Що ти мені приготувала?

Чоловік був просто красунчиком — бронзова засмага, акуратні вусики над щільно стиснутими губами, цілувати котрі мріє будь-яка жінка. Правильні риси припускали наявність іспанської чи латиноамериканської крові, а краєчки живих карих очей були дивно чи, як сказала би жінка — інтриґуюче, підняті. Чоловік атлетичної статури, на зріст не менше шести футів, був одягнений у ідеального покрою бежевий у сосонку твідовий костюм, який можна пошити лише в «Андерсон та Шеппард»[17]. Біла шовкова сорочка і темно-червона в цяточку краватка виглядали з-під темно-коричневого з V-подібним вирізом светра з вовни лами. Бонд відніс його до категорії блискучих ловеласів, які спроможні підкорити будь-яку жінку і, при можливості, скористатись її капіталом.