Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 5)
— Боже мій, ось, значить, чим ви тут займаєтеся.
Вона звикла до чоловічої реакції і сприйняла його зауваження за образу. Без тіні посмішки Патриція діловито відповіла:
— Майже десять відсотків остеопатів — жінки. Зніміть, будь ласка, одяг. Роздягайтеся до трусів.
Коли Бонд, трохи здивовано, виконав наказ, дівчина обійшла його кругом, роздивляючись чисто професійним поглядом. Залишивши без коментарів покрите шрамами тіло, вона звеліла лягти на кушетку обличчям донизу і точними, сильними відпрацьованими рухами почала його обробляти.
Дуже скоро Бонд усвідомив, що дівчина — справжній майстер своєї справи. Його мускулисте тіло, навмисно розслаблене, не становило для неї проблеми. Джеймс навіть відчув деяку протиприродну невідповідність у такому нейтральному протистоянні між привабливою дівчиною та напівоголеним чоловіком. Наприкінці сеансу вона наказала йому стати на ноги та зімкнути руки у неї за шиєю. Очі дівчини, лише за кілька дюймів від нього, не виражали нічого, крім професійної зосередженості. Вона сильно потягнулася назад, напевне, для того, щоб усунути затиснення у верхній частині хребта. Для Бонда це було занадто. Коли в кінці вправи вона попросила прибрати руки, він не послухався, а навпаки, стиснув їх міцніше, притягнув її голову до себе і поцілував у губи. Патриція підпірнула під його руками і випрямилася, щоки горіли, очі блищали від обурення. Бонд усміхнувся, розуміючи, що тільки швидка реакція врятувала його від найсильнішого ляпаса, який він будь-коли отримував, і мовив:
— Я просто не міг стриматися. Навіщо з такими губами йти в остеопати.
Лють у її очах трохи вщухла.
— Чоловік, який насмілився останнього разу таке вчинити, змушений був поїхати додому першим же поїздом, — сказала вона.
Бонд розсміявся і зробив крок уперед.
— Якщо це допоможе мені вирватися з цього клятого концтабору, я поцілував би вас іще раз.
— Не верзіть казна-що, — мовила дівчина. — Збирайте речі, у вас за розкладом — пів години витягування. — І похмуро додала: — Це вас трохи приборкає.
— Гаразд, гаразд, — відгукнувся Джеймс. — Тільки пообіцяйте мені побачення у свій найближчий вихідний.
— Поживемо-побачимо. Багато чого залежить від того, як ви сприймете наступну процедуру, — вона відчинила двері. Бонд зібрав одяг і вирушив слідом, ледь не наштовхнувшись на чоловіка, який ішов коридором. Ґраф Ліппе — власною персоною — у слаксах та вітрівці. Джеймса він проіґнорував, а Патрицію обдарував посмішкою і сказав з легким поклоном:
— Ось іду, як ягня на заклання. Сподіваюся, сьогодні ви мене катуватимете упівсили, — в очах на мить спалахнули вогники.
— Роздягайтеся поки що, — жваво відповіла дівчина. — Я повернуся за хвилинку, тільки-но відведу містера Бонда на розтягування. — І вона рушила коридором, Бонд — слідом.
Патриція завела його в маленьку кімнату, наказала Джеймсу покласти речі на стілець і відсунула пластикову завісу. За нею була дивного виду хірургічна шкіряна з алюмінієм кушетка. Бонду вона зовсім не сподобалася. Поки дівчина поралася з численними ремінцями, прикріпленими до обтягнутих тканиною частин на роликах, Джеймс з підозрою розглядав цей винахід інженерної думки. Під столом стояв потужний електричний двигун з табличкою, яка проголошувала, що це «Механічний стіл до розтягування «Геркулес». Силовий привід у формі спарених стрижнів тягнувся з верхньої кришки двигуна до кожної з трьох секцій кушетки окремо і закінчувався натяжними гвинтами, прикріпленими до кожного ременя. У передній частині столу біля припіднятого підголівника приблизно на рівні обличчя пацієнта була велика шкала тяги, розмічена на тиск у фунтах — до 200. Після позначки «150» цифри на шкалі проставлені червоною фарбою. Нижче підголівника прикріплені манжети для рук. Бонд похмуро відзначив, що шкіра на них — у темних плямах, найімовірніше, від поту.
— Лягайте обличчям донизу, будь ласка, — Патриція розстебнула манжети.
— Спочатку поясніть, як ця штуковина працює, — уперто заявив Бонд. — Мені не подобається, як вона виглядає.
— Це просто апарат для розтягування спинних хребців, — терпляче почала розтлумачувати дівчина. — У вас помірна травма хребта, і цей апарат допоможе її усунути. У крижовому відділі справа — крижово-клубова деформація. Її ми також усунемо. Боляче не буде, це просто розтягнення. Воно радше заспокійливе. Дехто з пацієнтів навіть засинає.
— Цей пацієнт не засне, — твердо сказав Джеймс. — І яку тягу ви хочете застосувати для мене? Чому ці цифри червоні? Ви впевнені, що мене не розірве на шматки?
— Не меліть дурниць, — трохи роздратовано мовила Патриція. — Звісно, якщо прикласти забагато сили, це може бути небезпечно, але ми з вами почнемо з дев’яноста фунтів, а за чверть години, коли я повернуся, може, збільшу до ста двадцяти. А зараз лягайте, на мене чекає інший пацієнт.
Бонд неохоче заліз на стіл, ліг на живіт і занурив голову в глибокий отвір у підголівнику.
— Якщо ви мене вб’єте, я подам на вас в суд, — його голос через шкіряну дірку прозвучав глухо.
Джеймс відчув, як вона туго затягнула ремені на грудях та стегнах, спідниця дівчини кілька разів легко доткнулася до його обличчя, коли вона схилилася, щоб повернути важіль керування під великим циферблатом. Запрацював двигун. Ремені натягнулися, потім ослабли і завмерли. Бонд відчував, як його тіло м’яко розтягують велетенські лапи. Відчуття було дивним, але неприємним його не назвати. Джеймс із трудом припідняв голову — стрілка стояла на цифрі «90». Тепер апарат почав видавати металеві гикаючі звуки, немов механічний осел, а важелі працювали ритмічно, по черзі то натягуючи, то ослаблюючи ремені.
— Усе гаразд?
— Нормально.
Джеймс почув, як зашелестіли пластикові занавіски та грюкнули двері, й віддався приємним відчуттям шкіряної подушки довкола обличчя, наполегливому ритмічному витягуванню спини та гіпнотичному гудінню пекельної машини. Насправді відчуття були приємні. Безглуздо боятися цієї штукенції.
Чверть години по тому він почув, як знову грюкнули вхідні двері, зашелестіли занавіски.
— Нормально?
— Усе чудово.
Рука дівчини потягнулася до важеля. Бонд підняв голову — стрілка підібралася до цифри «120». Тепер тягнуло сильніше, звук двигуна став голоснішим.
Патриція схилилася до нього і заспокійливо поклала долоню на плече.
— Ще п’ятнадцять хвилин — і все, — мовила, підвищивши голос так, щоб перекрити гудіння двигуна.
— Гаразд, — невпевнено відгукнувся Джеймс, відчуваючи, як його тіло розтягують із новою силою. Прошелестіли занавіски, стук дверей потонув у гарчанні двигуна. Бонд потроху розслабився, налагоджуючись на новий ритм.
Не минуло і п’яти хвилин, як він відчув на обличчі слабке коливання повітря. Розплющив очі — до ручки керування тягнулася чоловіча рука. Бонд дивився на неї здивовано, а потім із жахом. Клацнув важіль — ремені натягнулися. Він закричав, тіло пронизав пекучий біль. Джеймс відчайдушно підняв голову і загорлав голосніше. На циферблаті стрілка наблизилася до цифри «200»! Бонд знесилено опустив голову. Він крізь кривавий туман бачив, як чоловіча рука зафіксувала й відпустила важіль. Потім вона завмерла і наблизилася, щоб показати зап’ястя з маленьким червоним зиґзаґом, перекресленим двома лініями. Украдливо прозвучав знайомий голос:
— Іншим разом, друже мій, не втручайся не в свою справу.
Ревів двигун, стукотіли важелі, а парні стрижні вгризались у тіло, намагаючись розірвати його навпіл. Бонд слабо стогнав, піт котився зі шкіряних подушок на підлогу. Раптом запанувала темрява.
ЧАЙ ТА ПРОТИСТОЯННЯ
Добре, що тіло не пам’ятає болю. Так, воно ниє, скніє, коли поламані кістки, але наскільки сильно боліло — мозок та нерви забувають дуже скоро. Інша річ, коли йдеться про приємні відчуття — запах, смак, текстуру поцілунку. Таке легко пригадати. Життя поступово поверталось, і Бонд, ретельно аналізуючи відчуття, був вражений тим, як павутиння болю, що тримало його тіло в кайданах іще хвилину тому, тепер повністю розвіялося. Звісно, звіряче боліла спина, кожен м’яз окремо, боліло так, немов його лупцювали дерев’яними кийками, але цей біль був більш-менш знайомим, залишався у межах досвіду, і Джеймс знав, як його подолати. Адже той ревучий торнадо, що цілком охопив тіло і повністю розтоптав його особистість, точніше, замінив її собою, зник. Що то було, як воно було — Бонд не міг пригадати, хіба що той настільки відкинув його в минуле сходами еволюції, що він відчував себе якоюсь травинкою у пащі тигра. Дзижчання голосів стало відчутнішим.
— Міс Фіринг, що саме змусило вас подумати, що щось триває не за планом?
— Шум. Гуркотіння апарата. Я якраз закінчила сеанс, а за кілька хвилин почула гуркотіння. Ніколи раніше не чула, щоб апарат шумів так гучно. Спочатку я подумала, що, мабуть, відчинилися двері. Мене це зовсім не розхвилювало, але вирішила подивитись. І побачила ось це. Стрілка показувала двісті! Я відразу вимкнула апарат, розстебнула манжети й побігла до хірургічного відділення за кораміном[19]. Уколола один кубик у вену — пульс був дуже слабким. Потім зателефонувала до вас.
— Ви все правильно зробили, міс Фіринг, і вашої вини в цій прикрій пригоді нема, — голос містера Вейна звучав невпевнено. — Це якесь непорозуміння. Мабуть, пацієнт сам зачепив перемикач. А може, експериментував. Якщо так, він легко міг убити себе. Треба повідомити компанію-виробника, щоб вони встановили запобіжник.