Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 29)

— Банко, — сказав Джеймс.

— А-а, містере Бонд, друже мій, — Ларго простягнув руку. — Нарешті за столом сильний гравець. Може, краще одразу віддати вам банк? Англійці розуміються на залізничному сполученні. Проте, — він чарівно посміхнувся, — якщо мені судитиметься програти, вам, містере Бонд, я програю із задоволенням.

Він м’яко плеснув по «черевику» засмаглою рукою, потягнув за рожевий язичок карти і по сукну кинув її Бонду. Сам узяв карту, витягнув іще по одній кожному. Бонд узяв першу карту і перекинув, поклавши на центр столу — дев’ятка бубни[104]. Побіжно глянувши на Ларго, мовив:

— Гарний початок, настільки гарний, що я відкрию другу карту.

І, підчепивши другу, перекинув її. Вона лягла поруч з дев’яткою. Нею виявилася славетна десятка пік. Якщо тільки у Ларго не дві карти, що в сумі дають дев’ять або дев’ятнадцять очок, то Бонд виграв.

Ларго розсміявся, але дещо натужно.

— Ви справді змушуєте мене хвилюватися, — весело сказав він і перекинув карти — вісімка чирв та король бубни.

Ларго програв очко — два натуральні розклади, але один трохи кращий за інший. Найприкріший програш. Ларго гучно розсміявся:

— Комусь треба бути другим, — і, звернувшись до столу, додав: — Що я казав? Англійці — мастаки на несподіванки.

Круп’є посунув фішки до Бонда, який склав їх стовпиком.

— Як й італійці, — Джеймс жестом показав на гірку жетонів перед Ларго. — Недарма я пропонував вам сьогодні узяти мене в партнери.

Ларго весело хмикнув.

— А давайте спробуємо ще раз. Ставте свій виграш, а ми у партнерстві з містером Сноу зіграємо ва-банк. Так, містере Сноу?

Містер Сноу, суворого виду європеєць, котрий, як знав Бонд, є одним з пайовиків, згідливо кивнув. Джеймс поставив на кін вісім сотень, а супротивники — по чотириста проти нього. Бонд знову виграв, цього разу шісткою проти п’ятірки і знову на одне очко.

Ларго похмуро похитав головою:

— Ось зараз ми справді побачили напис на стіні[105]. Містере Сноу, продовжуйте без мене. Цей містер Бонд — надто вправний гравець. Я здаюся.

І Ларго розтягнув рот у подобі посмішки. Сноу посунув на кін шістнадцять сотень доларів, щоб покрити ставку Бонда. Той подумав: я заробив шістнадцять сотень за дві гри, маючи п’ятсот фунтів. А якщо пропустити гру і передати банк далі? Він забрав ставку і сказав:

— La main passe[106].

За столом збуджено зашепотіли.

— О ні, тільки не це! — театрально скрикнув Ларго. — Тільки не передавайте банк далі, інакше я застрелюся. Добре, я перекуплю банк містера Бонда, і ми пограємо. — Він кинув на стіл кілька фішок вартістю по шістнадцять сотень доларів.

Бонд немов збоку почув, як каже «Банко!» Він ішов вабанк, тим самим повідомляючи Ларго: «Якщо я обіграв тебе двічі, то неминуче зроблю це знову!»

Ларго повернувся до Бонда. Посміхаючись тільки губами, він звузив очі, уважно, із зацікавленістю поглянув Бонду в обличчя і тихо спитав:

— Друже мій, у мене таке враження, що ви мене переслідуєте. Що це, якась вендета?

Бонд подумав: «Подивимось, а чи не зреагує він на слово» і мовив:

— Та яка вендета! Просто коли я сідав за стіл, то забачив якесь сяйво, якийсь спектр, — Джеймс промовив це слово легко, без афектації.

Посмішка сповзла з обличчя Ларго, немов той отримав ляпас. Вона відразу ж повернулась, але його обличчя напружилося, він увесь підібрався, почав свердлити поглядом. Висунув кінчик язика й облизав губи.

— Справді? І що ж ви побачили?

— Спектр поразки, — віджартувався Бонд. — Побачив, як закотилася ваша зірка удачі. Хоча, може, я і помилився. — Він торкнувся рукою «черевика». — Подивимося.

Стіл притих. Гравці та глядачі відчули, як між двома чоловіками зростає напруження. Жарти, які раніше були веселими, тепер дихнули ворожістю. Англієць неприховано кидає виклик. Може, через жінку? Хтозна. Усі затамували подих.

Ларго хрипло розсміявся, знову начепивши маску такого собі бравого хлопця-друзяки.

— Аха, — сказав бадьорим голосом, — мій друг містер Бонд бажає зурочити мої карти. На це там, звідки я родом, ми робимо ось так. — Він підняв руку з вказівним пальцем та мізинцем, виставленими вперед «козою», і, хитаючи її з боку на бік, як змія, скерував ув обличчя Бонду. Натовп сприйняв це як театральний жест, але Джеймс, який гостро відчував тваринний магнетизм цього чоловіка, побачив у цьому старовинному мафіозному жесті загрозу й небезпеку.

Бонд доброзичливо розсміявся:

— Тепер ви мене точно наврочили. Але чи відіб’ється це на картах? Ну ж бо — ваш спектр проти мого спектра!

І знову тінь сумніву пробігла по обличчі Ларго. Вдруге це слово — невже знову випадковість? Він ляснув долонею по «черевику».

— Гаразд, друже мій, ми битимемося три раунди. Ось і третій.

Він швидко витягнув одну за одною чотири карти. Стіл завмер. Джеймс підняв свою пару — лише п’ять очок: десятка бубни та п’ятірка черв. П’ять — граничне число. Можна брати або відмовитися від третьої карти[107]. Бонд склав карти і поклав їх обличчям до столу.

— Дякую, карти не треба, — мовив із виглядом гравця, на руках у якого шістка чи сімка.

Ларго звузив очі, намагаючись прозирнути наскрізь незворушне обличчя Бонда. Перегорнувши карти, він презирливо жбурнув їх на середину столу — теж п’ять очок. Що робитиме? Візьме чи ні? Ларго ще раз поглянув на безтурботну напівпосмішку Бонда і взяв. Дев’ятка, дев’ятка пік. Витягнувши ще одну, третю карту замість того, щоб зупинитися на п’яти та зрівнятися з Бондом[108], він ризикнув і в результаті отримав чотири очка проти Бондових п’яти.

Джеймс незворушно перекинув свої карти.

— Думаю, вам краще вигнати злого духа з карт, а не з мене.

За столом пробіг шепіток:

— Якби італієць зупинився на п’яти... А я завжди беру при п’яти... А я — ніколи... Просто не пощастило... Ні, грати не вміє.

Величезним зусиллям Ларго прибрав з обличчя злий вираз і силувано посміхнувся, розтиснувши кулаки. Глибоко вдихнувши, він простягнув руку Бонду. Той потиснув, завбачено загнувши великий палець у глиб долоні, якщо Ларго надумає застосувати підступний захват своєю лапищею. Рукостискання було міцним, але не більше.

— Тепер доведеться чекати, коли перезавантажать «черевик». Ви забрали усе, що я виграв. У мене попереду важка робота, а я збирався розважити свою племінницю танцями і коктейлями, — Ларго повернувся до дівчини. — Люба, ти не знайома з містером Бондом, ви лише розмовляли телефоном. Боюся, він зірвав мої плани на вечір. Тобі краще знайти собі іншого супутника.

— Як ся маєте? — обізвався Джеймс. — Це не вас я зустрів у тютюновій крамниці сьогодні вранці?

Доміно закотила очі й байдуже відповіла:

— Невже? Можливо. У мене погана пам’ять на людей.

— Можу я запропонувати вам коктейль? — спитав Бонд. — Завдяки щедрості містера Ларго я тепер багатій, навіть за мірками Нассау. В карти більше не гратиму, не може ж постійно щастити. Не варто дратувати долю.

Дівчина підвелася і кинула:

— Гаразд, якщо вам більше нічим зайнятися... — і, повернувшись до Ларго, додала: — Еміліо, якщо я заберу звідси містера Бонда, може, удача повернеться до тебе. А поки я буду їсти ікру і запивати шампанським, тобі не доведеться на мене тратитись, і гроші залишаться в родині.

Ларго розсміявся, до нього повернувся гарний настрій.

— Ось бачите, містере Бонд, — сказав, — з дощу та під ринву. Домінетта може виявитися для вас безсердечнішою, ніж я. Побачимося пізніше, друже. Повернуся до каторги, на яку ви мене прирекли.

— Дякую за гру, — мовив Бонд, — я замовлю шампанське та ікру на трьох. Мій спектр удачі заслуговує на нагороду.

Й обличчям Ларго знову пробігла тінь. Розмірковуючи, чи можна пояснити таку реакцію італійським страхом до пристріту, Джеймс пішов за дівчиною крізь натовп гравців за іншими столами до ресторану. Доміно прямувала до затишного у напівтемряві столика в дальньому кінці зали, Бонд — за нею, і тут він уперше помітив, що дівчина трохи кульгає. Її дефект здався милим, по-дитячому беззахисним і зовсім не в’язався з образом упевненої в собі та сексуально привабливої особи, якій він готовий був присудити найвищий, але й зобов’язувальний французький титул courtisane de marqué[109].

Коли принесли рожеве «Кліко» та ікру білуги на п’ятдесят доларів, а замовляти на меншу суму — нема сенсу, бо принесуть чайну ложку, Бонд спитав Доміно про її кульгавість:

— Ви, часом, не забили ногу на пляжі?

Вона швидко поглянула на нього і серйозно відповіла:

— Ні. У мене одна нога на дюйм коротша за іншу. Вам це неприємно?

— Зовсім ні. Це мило і додає вашому образові дитячості.

— Замість образу непоступливої немолодої утриманки? — в її очах читався виклик.

— Саме так ви про себе думаєте?

— Це ж очевидно, хіба ні? Принаймні так мене сприймають у Нассау, — вона не відводила очей, але в них промайнула нудьга.

— Я такого не чув. Мене чужа думка не цікавить, я звик робити висновки сам. Тварини не обговорюють інших тварин. Вони роздивляються, нюхають, торкаються. В любові та ненависті, а також у всьому, що лежить між ними, тільки ці дії насправді мають значення. Проте люди не покладаються на свої інстинкти, а хочуть перестрахуватися. Тому й питають будь-кого, варто їм кохати того чи іншого, або ні. Але, оскільки в світі мають цінність тільки погані новини, такі люди зазвичай отримають погану пораду, хоча й більш-менш кваліфіковану. Бажаєте почути, якої я про вас думки?