Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 28)

— Ми не якісь лохи зелені, — заперечив Лейтер. — Гарний бармен має відрізняти справжнього любителя випити від приблуди, який прагне лише змалюватись у твоєму розкішному барі.

— Слухаюся, сер, — бармен велично, як уміють лише негри, пішов геть.

— Феліксе, ти часом не помилився з цифрами? — спитав Бонд. — Я завжди знав, що клієнта в таких закладах добряче обдирають, але думав, що піднімають ціни відсотків на сто, а не на чотириста чи п’ятсот.

— Юначе, шори впали з моїх очей ще тоді, коли я звільнився з державної служби і подався до Пінкерто-нів. Ніщо не зрівняється з оманою, що буяє в готелях та ресторанах. Для них будь-яка людина у смокінгу, котра на свою голову заблукала до їхнього закладу до сьомої вечора, — дійна корова. До речі, те саме справедливо і щодо решти споживчого бізнесу, навіть якщо клієнт і не в смокінгу. Іноді я просто стриматися не можу, коли мені тулять якесь лайно і деруть три шкури. Узяти хоча б наш так званий ланч. Шість-сім баксів та ще п’ятнадцять центів зверху за якесь «обслуговування». Мало того — хлопець ошивається і в очі заглядає, поки не даси йому кляті п’ятдесят центів чайових за те, що він ту блювотину на ліфті прикотив. Чорт! — Лейтер скуйовдив лапищем свою солом’яну шевелюру. — Давай змінимо тему, а то я лусну від злості.

Принесли напої. Цього разу — чудові. Лейтер угомонився і повторив замовлення.

— Краще позлимося на що-небудь інше, — він хмикнув. — Я злюся на те, що повернувся на держслужбу й одразу ж почав тринькати гроші платників податків на якусь муру. Послухай, Джеймсе, — в голосі Лейтера почулися вибачливі нотки, — я не кажу, що наша операція висмоктана з пальця, ні, ситуація до біса напружена, але дратує те, що ми мали би бігти попереду, а натомість оббиваємо груші на пляжах, тимчасом як інші лізуть у самісіньке пекло — туди, де справжнє протистояння або хоча б його видимість. Чесно кажучи, я відчував себе повним ідіотом з тим шпигунським лічильником Гейгера на яхті. — Він пильно подивився в очі друга. — Тобі не здається, що пора подорослішати? Тобто, під час війни це нормально. А в мирний час виглядає по-дитячому.

Бонд із сумнівом похитав головою:

— Я розумію, до чого ти ведеш, Феліксе. Може, це через те, що ми в Англії почуваємо себе не так безпечно, як ви в Америці. Для нас війна триває — то Берлін, то Кіпр, то Кенія, то Суец. Я вже не кажу про СМЕРШ, який нам вічно палиці в колеса встромляє. То там, то тут завжди щось відбувається. А тепер — іще ця справа. Можливо, я й справді сприймаю її надто серйозно, але носом чую — щось тут нечисто. Я перевірив, скільки пального бере яхта, і Ларго точно збрехав нам, — Джеймс розказав про візит до комісаріату. — Вночі перевіримо. Не забувай, що в нас у запасі лишилось якихось сімдесят годин... Якщо сьогодні щось знайду, пропоную завтра взяти маленький літак й оглянути довколишні води. «Віндікатор» — надто великий літак, щоби сховати його навіть під водою. Ліцензія у тебе ще дійсна?

— Дійсна, дійсна, — Лейтер махнув рукою. — Звісно, я полечу з тобою, куди подінусь. Якщо щось знайдемо, може, наступне повідомлення виглядатиме не таким ідіотським.

Ось, значить, що насправді зіпсувало йому настрій!

— А що там було? — спитав Бонд.

Лейтер узяв коктейль і замислився.

— На мій погляд, це чистої води позерство з боку бундючних генералів у Пентагоні. Але по-справжньому мене обурив циркуляр для усіх наших агентів, задіяних в операції, в якому йдеться, що армія, флот й авіація у разі чого готові надати повну підтримку ЦРУ. Тільки вдумайся! — Лейтер зиркнув на Бонда. — Яке марнотратство технічних та людських ресурсів! Війська приведені в бойову готовність у всьому світі. Знаєш, які ударні сили вони вділили одному мені? — Лейтер зловісно по-мефістофельськи реготнув. — Пів ескадрильї «Супер Сейбрів»[99] з Пенсаколи, а також, друже мій, — Лейтер поплескав Бонда по плечу й підняв палець, — «Манта»! Наш найсучасніший підводний човен! Як тобі? — Джеймс посміхнувся такій палкості друга, і Лейтер продовжив уже стерпніше. — Треба зазначити, що виглядає це цілком логічно — ті «сейбри» все одно перебувають на чергуванні, відстежуючи субмарини. Вони оснащені глибинними бомбами. «Сейбри» завжди напоготові. А «Манта» саме вийшла на тренувальне патрулювання в наших водах — може, готується до походу під Південним полюсом, хтозна; а може, вивчають її техніко-тактичні характеристики. Але при тому вся ця армада вартістю мільйони доларів надана у розпорядження лейтенантові Лейтеру зі штабом у номері 201 готелю «Роял Багаміен». Круто?

Бонд знизав плечима.

— Здається, ваш президент сприймає цю справу серйозніше, ніж його агент у Нассау. Напевне, наші начальники штабів на іншому боці Атлантики також підняли особовий склад. Не думаю, що нам завадить допомога армії у разі, якщо мішенню номер один стане казино в Нассау. До речі, а які цілі в ЦРУ вважають імовірними? Що в цій частині світу підходить під об’єкти, зазначені в листі СПЕКТРу? Бо у нас тут тільки об’єднана ракетна база в містечку Нортвест-Кей на східному кінці Ґранд Багами. Це приблизно за сто п’ятдесят миль на північ звідси. Думаю, у вас тут також є об’єкти вартістю сто мільйонів.

— Найімовірнішими мішенями в нас можуть стати мис Канаверал, база ВМФ у Пенсаколі, а якщо події розгортатимуться лише в цьому районі, — Маямі, як ціль номер два або, з меншою ймовірністю, Тампа. СПЕКТР використав формулювання «власність, що належить одній із західних держав». Як на мене, то йдеться про військовий об’єкт — наприклад, уранові копальні в Конґо. Але ракетна база також належить до цього списку. Якщо сприймати загрозу серйозно, я би поставив на мис Канаверал або на вашу базу на Ґранд Багамі. Єдине, чого не можу второпати, так це: якщо у них справді ті бомби, як вони збираються доставити їх до цілі й там підірвати?

— Підводний човен здатний наблизитися до берега і покласти бомбу на дно через торпедний люк. Або хоча б той же вітрильний човен. Якщо вони забрали запали з літака, то підірвати бомбу не становитиме проблеми — треба прилаштувати детонатор у потрібному місці між тротилом та плутонієм, викрутити з носової частини головний підривник ударної дії і замінити його на годинниковий. Коли бомба вибухне, вони будуть далеко, — Бонд помовчав і додав: — Звісно, потрібний експерт, який знає, де свердлити, а ось доставка не буде проблемою, наприклад, для яхти Ларго. Можна вночі зганяти на Ґранд Багаму, а до світанку повернутися на якірну стоянку напроти «Пальміри». — Він посміхнувся. — Бачиш, куди я хилю? Усе збігається.

— Маячня! — відрізав Лейтер. — Тобі краще вигадати щось пікантніше, якщо бажаєш мене збадьорити. Гаразд, давай забиратися звідси. Перехопимо яєчні з беконом в якій-небудь забігайлівці на Бей-стріт. Нам це обійдеться доларів у двадцять плюс податок, але та «Манта», либонь, спалює пального більше за один повний поворот гвинта. Потім навідаємося до казино, подивимося, хто там грає у блекджек з Ларго — містер Фукс[100] чи синьйор Понтекорво[101].

ГЕРОЙ З КАРТИНКИ

Казино в Нассау — єдине легальне казино на теренах Британської співдружності. Як усупереч британському законодавству таке могло статися —пояснити ніхто не може. Щороку його здають в оренду канадському гральному синдикатові, й за вдалий зимовий сезон воно забезпечує сто тисяч доларів операційного прибутку. Тут дозволено грати в рулетку — з двома «зеро» замість одного, що підвищує виручку дому[102] з європейських 3,6 до привабливих 5,4; у блекджек, або «двадцять одно», на якому дім заробляв від 6 до 7 відсотків, та один стіл «залізки» із скромними п’ятьма відсотками. Заклад, що мав назву клубу, розмістився в розкішному приватному будинкові на Вест-Бей-стріт, і разом з казино у просторій залі для танців тут діяли ресторан із трьома музиками, які грали старі популярні ритми в строго обумовлені години, та лаундж-бар. Одним словом, заклад елеґантний, добре організований, який сповна відробляв свій профіт.

Ад’ютант губернатора видав членські картки Бонду з Лейтером, вони, випивши по каві та стінґеру[103], розійшлися до різних столів.

Ларго грав у «залізку». Перед ним височіла купа стодоларових фішок та пів дюжини величезних жовтих тисячодоларових плашок. Доміно Віталі сиділа у нього за спиною і спостерігала за грою, безустанно покурюючи. Бонд зиркав на дівчину з відстані. Ларго грав експансивно, банкуючи за кожної ліпшої можливості й накопичуючи виграш у банку. Впевнено вигравав, але поводився бездоганно, і, судячи з того, як присутні жартували з ним та сприймали кожен його виграш схвальними оплесками, Ларго був у казино загальним улюбленцем. Доміно — у чорній сукні з квадратним вирізом із великим діамантовим кулоном на ланцюжку — виглядала похмуро та явно нудьгувала. Жінка, праворуч від Ларго, яка тричі ходила ва-банк і програвала, підвелась і залишила стіл. Джеймс швидко пройшов через залу й сів на місце, що звільнилося. На кону стояло вісімсот доларів — кругла сума, яка виросла завдяки тому, що Ларго залишав виграш у банку.

Для банкомета ситуація, коли банк тричі збільшувався, є вигідною. Часто-густо це означає, що його не зірвуть і надалі. Бонду це було добре відомо. Як і те, що його сукупний капітал становить лише тисячу доларів. Проте гравці нервово сприймали везіння Ларго, і це було йому на руку. Бо що не кажи, а гральний стіл не має пам’яті. Талан — річ примхлива.