Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 27)

Бонд знизав плечима. А потім посипляться «нагальні» накази: «Проясніть ваш рапорт 1806», «Негайно надайте деталі», «Прем’єр вимагає повної інформації по рапорту 1806». І кінця-краю цьому потоку не буде. А Лейтер почне отримувати аналогічні накази з ЦРУ, і це місце перетвориться на дурдом. А потім у відповідь на свої жалюгідні потуги систематизувати плітки та домисли прийде якесь розлючене «Здивовані вашими безпідставними висновками», «Надалі обґрунтовуйте рапорти фактами» і, нарешті, завершальне ганебне: «Зважаючи на умоглядну природу вашого рапорту 1806 і наступних, усі — наголошую — подальші донесення мають бути спільними й за підписом представника ЦРУ».

Бонд витер спітніле чоло, відкрив валізу зі шифрувальним апаратом, зашифрував текст, перевірив ще раз і вирушив до поліцейського управління, де Лейтер сидів за клавіатурою, а піт струменів за комірець. Через десять хвилин він не витримав, зірвав навушники і простягнув їх Джеймсу. Витерши обличчя вже мокрою від поту хустиною, Лейтер проричав:

— Спочатку кляті плями на сонці, довелося перемкнутися на запасну частоту, — а там посадили якогось козла, — тож він мені на цілий роман надиктував, — сердито помахав аркушами, списаними шифрувальними групами. — Тепер мені цю байду тлумачити. Напевне, розрахунки з бухгалтерії, як дорого платникам податків обійдеться моя подорож на цей курорт... — Він сів за стіл і почав нашкварювати на машинці.

Бонд швидко відправив своє послання. Він так і бачив, як в одній із шумних кімнат на дев’ятому поверсі телетайп видруковує стрічку, її відносять до начальника зміни, а той з поміткою «особисто М. копії — у відділ «00 і Архів», передає його дівчині, яка з жовтими аркушами в папці поспішає коридором. Наприкінці донесення Джеймс запитав, чи є для нього нова інформація, і закінчив передачу. Залишивши Лейтера самого, пішов побалакати з комісаром.

Харлінг сидів за столом, знявши піджак, і щось диктував сержанту. Відпустивши підлеглого, посунув пачку сигарет до Бонда і сам запалив.

— Прогрес є? — насмішкувато поцікавився Харлінг.

Джеймс розповів про те, що звернення до архіву щодо Ларго та його пайщиків не дало жодних результатів, а також, як вони завітали з лічильником Гейгера до нього на корабель. Незважаючи на негативний результат, підозри залишаються — треба з’ясувати, скільки яхта бере пального, а також точне розміщення паливних баків. Комісар доброзичливо кивнув і, піднявши слухавку, попросив з’єднати із сержантом Молоні з берегової поліції. Потім прикрив слухавку долонею і пояснив: — Ми контролюємо усі заправлення. У бухті багато малих суден, човнів для глибоководної рибалки та інших. Є ймовірність пожежі, не дай боже. Нам треба знати, скільки у них на борту пального, а також місця стоянки, щоб у разі чого швидко розвести човни. — Комісар повернувся обличчям до телефона: — Сержант Молоні? — повторив запитання Бонда, вислухав відповідь, подякував і повісив слухавку. — Максимальне завантаження — п’ятсот галонів дизпалива. Саме стільки вони залили увечері другого червня. Ще на борту приблизно сорок галонів мастила та сто галонів питної води — усе в місткостях попереду моторного відділення. Це те, що ви бажали знати?

Така інформація суперечила балаканині Ларго про якісь поздовжні баки та необхідність дотримуватися розподілу баласту. Звісно, може, він хоче тримати у таємниці пошукове обладнання, але це зайвий доказ того, що на борту дещо приховують, а показова відкритість Ларго — лише для відводу очей. Тобто, може містер Ларго і шукач скарбів, але людина слизька, якій довіряти не можна. Бонд прийняв остаточне рішення — треба оглянути корпус яхти. Може, згадка Лейтера про «Ольтерру» нікуди не приведе, але хтозна?

Джеймс виклав обережну версію припущення комісару і розповів про місце стоянки «Диско Воланте» сьогоднішньої ночі. Крім того сказав, що він потребує абсолютно надійного помічника, який би асистував йому в підводній розвідці, а також відповідне спорядження.

Харлінг увічливо поцікавився, який у тому сенс, адже, хоча він і не спеціаліст з юридичних питань, такий огляд може означати вторгнення в приватне життя благонадійних громадян, які, до того ж, щедро смітять грошима. Ларго — фіґура популярна, і будь-який скандал, особливо за участю поліції, викличе несхвальний розголос у колонії.

— Цілком розумію вашу позицію, комісаре, але доведеться ризикнути, — твердо сказав Бонд. — Гадаю, що повноважень, які надав мені Держсекретар, достатньо. Якщо бажаєте, — Джеймс дав залп із гармат важкого калібру, — я отримаю у нього додаткове роз’яснення, або, якщо вважаєте за необхідне, можемо розбудити прем’єр-міністра.

Комісар похитав головою і посміхнувся.

— Навіщо стріляти з гармати по горобцях, командере? Звісно, я надам вам усе потрібне, моя справа — попередити про можливі наслідки. Впевнений, що у губернатора такі самі застереження. У нас тут невеличке товариство, і ми не звикли до радикальних наказів з Вайтхола. Однак якщо треба — то треба. У нас є все необхідне. В рятівному загоні берегової поліції — двадцять осіб. Це немало. Ви не уявляєте, як часто наші човни зазнають лиха на фарватері, саме там, де кидають якір круїзні кораблі. Доводиться рятувати. Я надам вам констебля Сантоса. Чудовий хлопець, уродженець Ельютери[98], де виграв усі можливі призи з плавання. Він принесе необхідне знаряддя. А тепер давайте детальніше...

У готелі Бонд прийняв душ, проковтнув подвійний бурбон і завалився у ліжко. Відчував страшенну втому — довгий переліт, спека та розуміння того, що він клеїть дурня перед комісаром, Лейтером і перед самим собою, не кажучи вже про небезпеку нічної вилазки, яка цілком може виявитися марною. Щоби зняти напруження, треба побути на самоті й поспати. Він заснув моментально, немов вимкнули світло, і йому приснилася Доміно, яку переслідувала акула зі сліпучо-білими зубами; потім акула раптом перетворилася на Ларго — той простягнув до нього свої величезні ручища, вони все наближалися й наближались, і ось-ось схопить за плече... але, як у кінці раунду, пролунав ґонґ... який усе бив та бив.

Бонд помацав рукою і зняв слухавку. Лейтер. Йому кортіло спробувати той мартіні з оливкою завбільшки як кулак. І взагалі, вже дев’ята вечора. Чим там Джеймс до дідька займається? Не може ширінку застебнути?

«Ананасовий» салон був оздоблений панелями з бамбука, дбайливо покритими лаком від термітів. Ковані підсвічники у формі ананасів на столах та стінах з недопалками товстих червоних свічок усередині робили приміщення затишним, ще трохи світла давали підсвічені акваріуми, вмуровані у стіни, та скляні люстри під стелею у формі рожевих морських зірок. Вінілові банкетки кольору слонової кістки, бармен та два офіціанти — в яскраво-червоних сатинових сорочках та чорних штанях, як у виконавців «каліпсо».

Бонд підсів до Лейтера за кутовий столик — обидва вдягнені у білі смокінги та вечірні штани. Джеймс додав костюмові шику, як і личить справжньому покупцеві нерухомості, й одягнув широкий винно-червоний камербанд. Лейтер розсміявся:

— Я ледь не начепив на шию золоту велосипедну цепуру, але вчасно схаменувся, пригадавши, що граю роль лише звичайного правника. Гадаю, ти мав би взяти на це завдання дівчину, а я поки постояв би осторонь, укладаючи шлюбні контракти та призначаючи аліменти. Офіціант!

Лейтер замовив два сухих мартіні й серйозно прорік:

— Дивися, що зараз буде...

Принесли мартіні. Лейтер узяв бокал і наказав офіціантові покликати бармена. Коли той з ображеним виглядом наблизився, Лейтер сказав:

— Друже мій, я замовляв мартіні, а не оливку в соусі, — й витягнув оливку виделкою для коктейлю. Бокал, який досі був на три чверті повним, спорожнів наполовину. Лейтер продовжив: — Зі мною цей фокус витівали, коли ти вживав тільки молоко. Основні правила вашої справи я опанував, коли ти вперше скуштував «кока-коли». У пляшці джину «Гордонс» — шістнадцять справжніх порцій, подвійних, інших я не визнаю. Додай по три унції води — їх стане майже двадцять дві. Візьми стопарик з товстим дном та банку здоровецьких оливок — і вистачить на двадцять вісім порцій. Пляшка джину в крамниці коштує два долари, а гуртом — долар шістдесят. Ви продаєте порцію мартіні за вісімдесят центів, подвійну — за долар шістдесят. Виходить порція — за ціною пляшки. А з двадцяти восьми порціями у пляшці в тебе залишається двадцять шість. Тобто чистий навар на одній пляшці — двадцять один долар. Гаразд, віднімемо долар за банку оливок і краплю вермуту — в кишені залишається двадцятка. А чи не забагато, друже мій? Якщо не полінуюсь і занесу цей бокальчик до керівництва, а потім — до ради з туризму, в тебе, друже мій, будуть великі неприємності. Тож будь гарним хлопчиком і зроби нам два мартіні без оливок та поріж тонкими скибками окремо лимончик. Залишимося найкращими друзями, ОК?

На обличчі бармена відобразилася вся гама емоцій — від обурення до поваги, а під кінець він зовсім знітився, визнавши провину. Вражений, але зберігаючи рештки професійної гордості, клацнув офіціантові пальцями, наказуючи забрати бокали.

— Слухаю, сер, — видавив із себе бармен. — Як скажете. У нас тут великі додаткові витрати, та й рідко хто з клієнтів скаржиться.