Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 25)

У розмову втрутився керманич катера:

— На Бей-стріт балакають, що вона ось-ось вирушить за скарбами. Компаньйони, які мають тут частку, вже з’їхалися кілька днів тому, а в море виходили лише разок уночі, мабуть, примірювалися. Кажуть, вони націлилися на Ексума-вей чи позаду острова Вотлінґ[93]. Гадаю, ви чули, що саме тут висадився Колумб у тисяча чотириста дев’яносто якомусь році. Але у нас тут де завгодно ті скарби знайти можна — біля хоч Реггід-Айленда, хоч Крукід-Айленда. Казали, що збираються в південному напрямку, але я чув, що вони пішли на схід через південний схід, — рульовий смачно сплюнув за борт. — Мабуть, жирний у них скарб, якщо вони стільки грошей викидають на вітер. Кажуть, що кожна заправка на Хойлінг обходиться їм у п’ятсот фунтів.

— А коли це вони востаннє виходили у море? — мимохідь запитав Бонд.

— Тієї ночі, коли її востаннє заправили. Тобто два дні тому. Відчалили о шостій.

Порожні ілюмінатори судна спостерігали за їхнім наближенням. Матрос, який драїв мідні частини на вигині закритого капітанського містка, пройшов через люк до рубки і заговорив у перемовний пристрій. На палубу вийшов високий чоловік у білих полотняних штанях та просторій сітчастій майці й навів на катер бінокль. Відтак щось сказав матросу, який зайняв місце біля сходів по правому борту. Коли катер наблизився, чоловік склав руки рупором і прокричав:

— Ви в якій справі? Домовлялися про зустріч?

— Мене звати Бонд, Джеймс Бонд, — прокричав Бонд у відповідь. — Я приїхав з Нью-Йорка. Зі мною мій повірений. Хочу запитати стосовно «Пальміри» — маєтку містера Ларго.

— Зачекайте хвилиночку, — матрос зник і повернувся з чоловіком у полотняних штанях та майці. Бонд упізнав його з опису в поліцейському досьє.

— Прошу на борт, — весело прокричав той чоловік і подав матросові знак спуститися та допомогти причалити.

Бонд із Лейтером вибралися з катера й піднялися сходами.

Ларго простягнув руку:

— Мене звати Еміліо Ларго. Містер Бонд, чи не так? А ви, прошу вибачення?

— Це — містер Ларкін, мій повірений із Нью-Йорка. Сам я англієць, але маю нерухомість в Америці, — вони потиснули один одному руки. — Вибачте, що турбую вас, містере Ларго, але ми бажали би поговорити про «Пальміру» — маєток, який ви орендуєте, якщо не помиляюсь, у містера Брайса.

— Не помиляєтеся, буду радий допомогти, — білосніжна посмішка Ларго випромінювала доброзичливість та приязнь. — Прошу до моєї каюти, джентльмени. Вибачте, що вдягнений не для прийому. — Він струсив з одягу невидимі порошинки і скривився. — Мої гості зазвичай попереджають мене завчасу, тож іще раз даруйте... — Ларго не закінчив фрази і провів гостей через низький люк, вони спустилися алюмінієвими сходами й опинились у головній каюті. Люк із шипінням зачинився.

Простора каюта була обшита дерев’яними панелями, на підлозі — глибокий винно-червоний килим, комфортабельні клубні крісла з темно-синьої шкіри. Сонячне проміння, що проникало крізь щілини венеціанських жалюзі на широких прямокутних ілюмінаторах, надавало приміщенню у стриманому чоловічому стилі деякої нарядності. Довгий стіл по центру каюти був завалений паперами й картами, у скляних шафах зберігалися рибальські снасті та цілий арсенал підводних рушниць, чорний ґумовий костюм для підводного плавання, немов скелет у келії алхіміка, разом з аквалангом висіли на вішакові в кутку. Кондиціонер нагнітав жадану прохолоду, і Бонд відчув, як волога сорочка нарешті відстає від спітнілої спини.

— Будь ласка, джентльмени, сідайте, — Ларго байдуже посунув карти вбік, немов вони не мали жодної цінності. — Сигарети? — Він поставив на стіл важку срібну скриньку. — Можу запропонувати вам напої... — підійшов до буфета з пляшками. — Щось прохолодне та помірно міцне? «Плантаторський пунш»[94]? Джин із тоніком[95]? Може, пива? Напевне, ви підсмажились у відкритому катері. Якби знав — надіслав за вами свій.

Бонд із Лейтером попросили чистого тоніку.

— Прошу нам вибачити, містере Ларго, — сказав Джеймс, — що вдерлися без попередження, але я гадки не мав, що сюди можна зателефонувати. Ми прилетіли сьогодні вранці, й у нас є лише кілька днів на прийняття рішення. Річ у тім, що я підшукує собі нерухомість на острові.

— Справді? — Ларго поставив бокали та пляшки з тоніком на стіл і сів з гостями. — Чудова ідея! Та й місце прегарне. Я тут уже шість місяців і мрію залишитися назавжди. Але ціни, що тут просять... — Ларго розвів руками. — Просто пірати з великої дороги. А ці всі мільйонери — вони найгірші. Ви правильно зробили, що приїхали наприкінці сезону. Може, хтось із власників і погодиться. Принаймні тепер вони вгамують свої апетити.

— Саме на це і сподівався, — Бонд влаштувався комфортніше й запалив сигарету. — Точніше, так запропонував мені мій повірений — містер Ларкін. — Лейтер із сумнівом похитав головою. — Він зробив кілька запитів і чесно попередив, що ціни на нерухомість тут просто космічні. — Джеймс увічливо повернувся до Лейтера, запрошуючи його до бесіди. — Чи не так?

— Чисте божевілля, містере Ларго, чисте божевілля. Вищі, ніж у Флориді. Вони невідомо на кого розраховані. Я в жодному разі не рекомендую моєму клієнтові інвестувати в нерухомість, коли ринкові ціни неадекватно високі.

— Саме так, — вочевидь, Ларго не мав бажання занурюватися глибше у царину нерухомості. — Ви щось казали стосовно «Пальміри»? Чим можу допомогти?

— Наскільки розумію, містере Ларго, — пояснив Бонд, — ви цей маєток орендуєте. Люди кажуть, що ви скоро вирушаєте звідси. Певна річ, це не більше, ніж чутки. Самі знаєте цих острів’ян. А те місце, де ви тепер мешкаєте, здається, більш-менш підходить мені за параметрами, і сподіваюся, його власник — той англієць Брайс — може віддати за хорошою ціною. Я хотів би попросити вас ось про що... — збентежено мовив Бонд. — Чи не дозволите нам під’їхати й оглянути це місце. Звісно, в будь-який зручний для вас час, оскільки ми ні в якому разі не хотіли б вас обтяжувати.

Обличчя Ларго розпливлося в посмішці, він розкинув руки.

— Будь ласка, друзі мої, в будь-який час. У резиденції нині мешкають лише моя племінниця та кілька слуг. А вона весь час проводить деінде. Тільки зателефонуйте їй заздалегідь, я її попереджу. Вілла чудова, облаштована з добрим смаком. Справжній витвір мистецтва. Якби й інші багатії мали такий гарний смак...

Бонд підвівся, Лейтер — за ним.

— Що ж, ми щиро вдячні вам за вашу гостинність, містере Ларго. А тепер залишимо вас у спокої. Можливо, ще зустрінемося — місто маленьке. Пообідаємо разом. Проте... — Бонд додав своїм словам захоплення, — з такою яхтою вам і на берег сходити, напевне, не хочеться. На цьому боці Атлантики таке судно, гадаю, єдине. Чи не ходять подібні між Венецією і Трієстом? Здається, я десь про них читав.

— Ви абсолютно праві, — Ларго задоволено посміхнувся. — Вони також курсують в Італії озерами. Перевозять пасажирів. Недавно їх почали купувати в Латинську Америку. Вони ідеально підходять для прибережного плавання — осадка при висунутих крилах лише чотири фути.

— У вас тут, напевне, тіснувато? Пристрасть до іграшок — слабкість, скоріш, чоловіча, ніж жіноча...

— Ну що ви, — відгукнувся Ларго ураженим тоном. — Можете самі переконатися, якщо маєте трохи вільного часу. На борту зараз немало людей. Можливо, ви чули, що ми вирушаємо на пошуки скарбів? — Він насторожено поглянув на гостей як людина, котра не допустить насмішок. — Зараз ми це обговорювати не будемо — впевнений, що ви у таке не вірите — але річ у тім, що на борту є мої компаньйони, яких, разом із командою, сорок. Ось і дивіться самі — тісно нам чи ні. Прошу, — Ларго показав на двері в кутку каюти.

Лейтер занервував.

— Містере Бонд, ви не забули, що о п’ятій у нас зустріч з містером Гарольдом Крісті?

— Містер Крісті — чудова людина, — відмахнувся Бонд. — Гадаю, він не образиться, якщо ми запізнимося на кілька хвилин. Я би радо оглянув корабель, якщо містер Ларго пропонує.

— Прошу, — Ларго, відчинивши двері, тримав їх розчахнутими. — Це займе лише кілька хвилин. А чудовий містер Крісті — мій приятель. Упевнений, він не образиться.

Бонд очікував, що гостей пропустять уперед, але це могло зірвати роботу лічильника. Тому твердо сказав:

— Прошу вас, містере Ларго, ведіть нас. Попередите, коли треба пригинатися.

Ларго люб’язно погодився. Кораблі, якими б модерновими не були, збудовані однаково — по обидва боки від моторного відсіку тягнуться коридори, куди виходять двері душових і кают (Ларго пояснив, що усі вони зайняті), камбуз (де двоє веселих італійців посміялися над жартами Ларго стосовно харчування та ввічливо відповіли на запитання гостей), величезне машинне відділення (де головний механік та його помічник — обидва, здається, німці — радо надали інформацію про потужні подвійні дизелі й пояснили, як працює гідравліка підводних крил. Одним словом, усе було, як на будь-якому іншому кораблі, якщо гості поспілкуються з екіпажем та полестять хазяїну.

На тісному юті притулилися маленький двомісний гідроплан — пофарбований темно-синім та білим, під колір яхти, крила забрані, двигун накритий кожухом від сонця, а також великий катер на двадцять осіб та електричний вантажний кран. Бонд, прикинувши водотоннажність і висоту надводного борту, спитав ніби між іншим: