Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 24)

Бонд розказав Лейтерові усю довгу історію, закінчуючи брифінгом у М. вчорашнього ранку, а коли добрався до стрілянини на шляху додому, Лейтер його перебив.

— А що ти сам про це думаєш, Джеймсе? На мій погляд, то просто дивовижний збіг. Може, ти останнім часом нерозважливо чудив з чиєюсь жінкою? Такий інцидент більше годиться для Чикаго-Луп[91], аніж за якусь милю від вашої Пікаділлі.

— Для мене це повна нісенітниця, — серйозно відповів Бонд, — проте, як і для всіх інших. Єдиний, хто теоретично міг би таке вчинити, це один недоумкуватий тип, якого я зустрів у санаторії, куди потрапив через ідіотський медичний висновок. — І Джеймс, на радість Лейтера, в усіх деталях переказав сумну історію свого «лікування» у «Чагарниковому раї». — Той тип, як виявилося, належав до китайського тонгу — таємного товариства «Червона блискавка». Він, мабуть, підслухав мою розмову з архівом, коли я наводив довідки про його татуювання. Я телефонував по відкритій лінії з єдиного телефонного апарата в закладі. А згодом він ледь не угробив мене. Ну, а я, своєю чергою, щоб поквитатися, теж завдав йому чосу — підсмажив його живцем, — і підсумував: — Ось такий затишний «Чагарниковий рай». Хто би міг подумати, що морквяний сік так впливає на психіку...

— А де той дурдом розташований?

— У містечку під назвою Вашинґтон. Хоча той Вашингтон зовсім маленький, порівняно з вашим. Це поруч із Брайтоном.

— Ха! А листа відправили саме з Брайтона.

— Ще один збіг?

— Гаразд, подивимося з іншого боку. Один із моментів, на який вказали наші яйцеголові, такий: якби хтось хотів уночі поцупити літак і десь його посадити, то повний місяць став би у пригоді. Але літак викрали через п’ять днів після повного місяця. Якщо припустити, що твій підсмажений кабанчик мав відправити того листа і саме лікування змусило його це відкласти, тоді на місці роботодавців я би страшенно розлютився. Ти б теж?

— Звісно.

— Припустимо, вони наказали ліквідувати його за зрив операції, і вбивця підбирається до нього саме того моменту, коли вирішив звести особисті рахунки. З того, що ти розказав, зрозуміло, що він постраждав від твоїх процедур, але не смертельно. Ось така картина. Звісно, це припущення, але усе складається, чи не так?

Бонд у захваті розсміявся.

— Ти що, мескаліну об’ївся? Це просто низка випадковостей, таке трапляється лише у шпигунських романах.

— Літаки з атомними бомбами теж не викрадають щодня. А у нас саме такий випадок. Не буксуй, Джеймсе! Скільки людей повірять, що ти побував у всіх тих халепах? Не розказуй мені байки про шпигунські романи. Це і є наше повсякденне життя.

— Слухай, Феліксе, — серйозно мовив Бонд. — Твоя версія виглядає правдоподібно, і я сьогодні ж відправлю М. запит — подивимося, може, Ярд щось розкопає. Вони перевірять санаторій та шпиталь у Брайтоні, якщо його помістили туди. Проблема в тому, що від того бідолахи залишилися тільки черевики. Я маю великий сумнів, що вони зможуть знайти вбивцю на мотоциклі. То була робота професіонала.

— Хай спробують. Це все здійснено професійно — від планування до реалізації. Тож цілком збігається. Можеш відстукати до Лондона телеграму, а якщо соромишся, скажи, що це — моя версія. А то моя колекція нагород виглядає мізерно.

Вони зупинилися під портиком «Роял Багаміен», і Бонд віддав консьєржу ключі від авто. Лейтер зареєструвався, вони удвох піднялися до його кімнати і замовили два подвійних мартіні з льодом та меню.

Із розкішно оформленого меню, набраного кучерявим готичним шрифтом, Бонд вибрав величезну порцію салату з морепродуктів, курча по-домашньому Sauté au Cresson, що переклали як «ніжне домашнє курча, вимочене в олії, підсмажене до соковитої рум’яної кірки та розібране для зручності. Ціна — 5.35». Фелікс Лейтер замовив балтійський оселедець у кислому соусі та «рублену телячу вирізку зі смаженими кільцями цибулі по-французьки (м’ясо наш шеф-кухар відібрав із приватної ферми, воно витримане до бездоганного смаку). Ціна 5.65».

Вони дошкульно та докладно обговорили мізерність кухні туристичних готелів, зокрема брехливу пишномовність в описі страв, які, без сумніву, зберігали глибоко замороженими щонайменше пів року, а потім обоє влаштувалися на балконі, щоб обміркувати факти, котрі Бонд роздобув у першій половині дня. Нарешті, після півгодинного очікування та ще однієї порції сухого мартіні, принесли ланч. Усе це куховарство не вартувало й п’яти шилінгів. Друзі снідали у злосливому роздратуванні, мовчки. Нарешті Лейтер не витримав і відклав ножа та виделку. — Це просто гамбургер якийсь, і препоганий. Кільця цибулі ту Францію в очі не бачили, і, гірше того, — він підхопив одне виделкою, — то навіть не кільця. Це овали. — Войовничо поглянувши на Бонда, він додав: — То що, блідолиций брате мій, куди подамося зараз?

— Головний висновок — ніколи не снідати в готелі. А зараз — чому б не завітати на «Диско»? — Бонд піднявся з-за столу. — Нам треба перевірити, за яким скарбом ганяються ті люди — за вигаданим піратським чи за реальними ста мільйонами фунтів. Тоді зможемо обміркувати наступний крок. — Джеймс махнув рукою в бік купи валіз, складених у кутку кімнати. — Я попрошу звільнити для нас пару кімнат на останньому поверсі комісаріату. Комісар мені здався людиною надійною, не відмовить. Та й узагалі, колоніальна поліція тут тямуща. Встановимо там радіо, а ввечері вийдемо на контакт. Сьогодні у нас вечірка в місцевому казино. Подивимося, може, побачимо знайомі обличчя. Але спершу треба перевірити, чи яхта чиста. Ти лічильник Гейгера привіз?

— Аякже! Просто ляля, — Лейтер подлубався у валізах, вибрав одну й відкрив. Повернувся, тримаючи в руках те, що дуже нагадувало фотоапарат «Роллейфлекс»[92]у шкіряному футлярі. — Давай, допоможи. — Лейтер зняв з руки годинник і начепив інший прилад, на вигляд годинник. Потім повісив «камеру» через ліве плече. — Тепер просунь ці дроти через рукав усередину піджака. Так. А зараз просунь контакти на дротах через дірочки в кишені піджака і встроми в роз’єми футляра. Зробив? Усе під’єднано. — Лейтер відступив на крок і продемонстрував: — Привабливий чоловік з камерою і наручним годинником. — Він розстебнув футляр. — Бачиш, чудова оптика і все інше. Навіть затвор є, якщо знадобиться зробити фото. Але в задній частині так званого фотоапарата є металевий клапан, контур і батарейка. Тепер подивися на годинник. Справжній годинник, — він підніс годинник ближче до очей Бонда. — Єдина відмінність, що, крім годинникового механізму, секундна стрілка працює як вимірювач рівня радіації. Дротами під’єднаний до акумулятора. Зараз перевіримо. Добре, що ти все ще носиш дідівський годинник з фосфоресцентними цифрами. Я похожу кімнатою, щоб обнулити лічильник. Це — наша відправна точка. Усі предмети так чи інакше випромінюють радіацію. Час од часу я поглядатиму на годинник — такий собі нервовий типаж, який чекає на зустріч. Ось там, біля ванної кімнати, де багато металевих предметів, стрілка почне відхилятися, реєструючи трохи радіації. Оскільки більше ніщо в кімнаті не «фонитиме», це означає, що я усунув шум й обнулив лічильник. Зрозуміло? А зараз я підійду до тебе так, щоб моя камера була за кілька дюймів від твоєї руки. Ось, дивися. Приклади руку до лічильника. Бачиш? Стрілка аж стріпнулася. Коли відхиляєш руку, стрілка заспокоюється. А все через фосфоресцентні цифри. Пригадуєш, як недавно якийсь виробник прибрав із ринку партію годинників, коли люди з комітету з ядерної енергії підняли бучу, бо вирішили, що годинники для пілотів із великими фосфоресцентними цифрами випромінюють забагато радіації, що може позначитися на здоров’ї.

— Звісно, ця штукенція — особлива, — Лейтер поплескав по футляру. — Переважна більшість лічильників Гейгера видають потріскування, і, коли шукаєш уран — а для таких апаратів ринок величезний, — треба вдягати навушники. У нашому випадку чутливість не важлива. Якщо опинимося достатньо близько від бомб, стрілка просто вистрибне з циферблата. То що, наймемо пірогу і завітаємо на твій лайнер?

МЕНЕ ЗВАТИ ЕМІЛІО ЛАРГО

Пірога Лейтера насправді виявилася катером готелю — елеґантним швидкісним човном, оснащеним двигуном «крайслер» — з тарифом двадцять доларів за годину. Вони вийшли з гавані в західному напрямку, обминули Сілвер-Кей, Лонг-Кей та острів Балморал і пройшли довкола мису Делапорт. Потім іще п’ять миль уздовж повтиканого гламурними віллами узбережжя, де вартість землі, за словами керманича, коштувала чотириста фунтів за фут, довкола мису Старого Форту — і вдалині завиднілася біла з блакитним красуня-яхта, що стояла у глибокій воді за рифом на двох якорях.

Лейтер аж присвиснув і палко промовив:

— Оце так ляля! Не відмовився б від такої красави, щоб запускати у своїй ванні.

— Човник італійський за походженням, — пояснив Бонд. — Побудований на верфі Родригеса у Мессіні. Апарат називається «аліскафо». Має в корпусі висувні підводні крила і коли набирає швидкість, вони розкладаються, й корабель практично ширяє, у воді залишаються тільки гвинти та кілька футів корми. Комісар стверджує, що на спокійній воді може розвинути швидкість до п’ятдесяти вузлів. Звісно, для відкритого моря вона не годиться, але проектна місткість при комерційному використанні — до ста пасажирів. Думаю, цей корабель розрахований осіб на сорок, а площа, що залишилася, відведена під хазяйські апартаменти і вантажний відсік. Обійшлася, напевне, не менше чверті мільйона.