Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 21)

— Гаразд, — сказала вона холодно. — І що ж це за сорти?

— Єдиний спосіб кинути палити, це — кинути й більше до сигарет не повертатись. Якщо почнете переконувати себе, що кинете за тиждень чи два, то нема сенсу обмежуватися. Тільки станете занудою і не зможете думати ні про що інше, ніж як дотягнути до наступної сигарети. Та ще хапатимете сигарету щоразу, коли проб’є годину чи який там інтервал встановите. Зробитеся жадібною, а це некрасиво. Інший спосіб — купувати сигарети або найслабші, або найміцніші. Гадаю, вам підійдуть найслабші, — Бонд звернувся до продавця: — Пачку «Дюкс»[84], кінг-сайз, з фільтром. — Джеймс простягнув сигарети дівчині. — Спробуйте. З компліментами від Фауста.

— Ні, що ви, я не можу...

Але Бонд уже заплатив за пачку, а собі взяв «Честерфілд». Отримавши решту, вийшов за дівчиною на вулицю. Удвох вони зупинилися під дашком біля вітрини. Спека була пекельна. Курну вулицю заливало біле сонячне сяйво, проміння відбивалося од вітрин крамниць та блискучих вапнякових стін будинків настільки сліпучо, що доводилося щулити очі.

— Зазвичай той, хто курить, — зауважив Бонд, — не проти випити. Може, спробуємо поєднати приємне з корисним?

— Доволі несподівана пропозиція, містере... е-е... Бонд, — насмішкувато відгукнулася дівчина. — Що ж, правильне спостереження. Але тільки не в місті, тут надто спекотно. Знаєте старий причал за фортом Мон-тагю? — Джеймс помітив, що дівчина швидко оглянула вулицю в обох напрямках. Відтак додала: — Там непогано. Поїхали, я вас довезу. Не торкайтеся металевих частин, а то обпечетеся.

Сидіння автомобіля, оббите білою шкірою, пекло навіть через штани, але Бонд не нарікав би, навіть якщо б його костюм спалахнув. Першої ж своєї вилазки до міста він натрапив на дівчину, і вона виявилася красунею. Джеймс учепився за теж оббиту шкірою торпеду, коли машина зробила різкий поворот на Фредерик-стріт, а потім на Ширлі.

Бонд обперся спиною об дверцята, щоби краще розгледіти дівчину. Вона була в гондольєрському солом’яному зі широкими полями капелюсі, зухвало натягненому до самого носа. Блідо-голубі стрічки майоріли позаду. Спереду на стрічці золотими літерами була написана назва корабля — «Диско Воланте». Шовкова смугаста блідо-блакитна з білим сорочка з короткими рукавами та плісирована кремова спідниця трохи нагадали Бонду сонячний день на реґаті Хенлі[85]. Жодних каблучок, жодних прикрас, за винятком золотого чоловічого квадратного годинника з чорним циферблатом. Білі сандалі з оленячої шкіри гармонували з таким самим широким поясом та розумної величини сумкою, яка разом із шовковим біло-чорним смугастим шарфом лежала на сидінні між ними.

Бонд багато чого дізнався про цю дівчину з її імміґраційної анкети — однієї зі сотні — яку він продивився цього ранку. Її звати Домінетта Віталі; вона народилась у Больцано в італійському Тиролі, а значить, в її жилах тече, імовірно, суміш австрійської та італійської крові. Двадцять дев’ять років, а у графі «професія» зазначено «акторка». Вона прибула на острів на яхті «Диско» і, на загальну думку, була коханкою власника яхти, італійця на ім’я Еміліо Ларго. «Блудниця», «повія», «шльондра» та подібні визначення Джеймс ніколи не використовував стосовно жінок, якщо ті не були вуличними професіоналками або мешканками борделів, тож коли комісар поліції Харлінг і голова митної та імміґраційної служби Пітман в один голос заявили, що вона — «італійська повія», Бонд не поспішав з висновками. А зараз зрозумів, що був правий. Віталі — дівчина незалежна, рішуча та зі сильним характером. Можливо, вона й не цуралася багатих чоловіків і легкого життя, але, наскільки Джеймс устиг побачити, дівчина вона правильна. Звісно, спала з чоловіками, але завжди робила це на своїх умовах, а не на їхніх.

Жінки, зазвичай, педантичні та обережні водії і лише зрідка керують машиною аґресивно. Бонд вважав їх помірною перешкодою та при можливості поступався дорогою, готовий до несподіванок. Двох жінок у машині він вважав величезною загрозою, а чотирьох — узагалі летальною зброєю. Жінки в машині не здатні їхати мовчки, а як починають балакати, то просто зобов’язані дивитись одна одній в обличчя. Їм мало обмінюватися словами, а дуже важливо спостерігати за реакцією співрозмовниці, ймовірно, щоб читати поміж рядків або переконати себе у правильності власних слів. Отже, дві жінки на передньому сидінні авто постійно відволікаються від дороги одна на одну, а коли їх чотири, небезпека збільшується вдесятеро, оскільки той, що за кермом, має чути й бачити не тільки свою компаньйонку поруч, а ще й співрозмовниць позаду.

Проте ця дівчина керувала автомобілем по-чоловічому — повністю сфокусована на дорозі попереду, а також поглядала у дзеркало заднього виду, що жінки-водії роблять, зазвичай, украй рідко, хіба щоби підправити мейкап. А ще вона, що серед жінок майже не трапляється, вочевидь отримувала задоволення від машини, рішуче перемикаючи передачі та відчайдушно використовуючи гальма.

Із Бондом дівчина не розмовляла й узагалі не звертала на нього уваги, і це дало йому змогу продовжити розглядати Домінетту без перешкод. Її безтурботне обличчя, яке немов казало «та котіться ви всі до біса», на думку Джеймса, в запалі мало набувати тваринних рис. У ліжку вона буде спочатку пручатися та кусатись, а потім раптом здасться. Він так і бачив, як її гордовитий, чуйний рот розкривається, оголюючи рівні білі зубки у гримасі хіті, а потім губки розм’якшуються й набрякають у податливій млості. Збоку її очі звузилися до чорно-вугільних щілинок, як трапляється у деяких порід птиць, проте у крамниці Бонд устиг добре її розгледіти. Тоді темно-карі очі дівчини сяяли вогнем та метали золоті іскорки. Профіль рівний, трохи задертий носик, чітко окреслене підборіддя, рішучий, як королівський наказ, вигин щелеп, а манера гордовито тримати голову зазвичай асоціюється з аристократичним походженням. Лише дві деталі вибивалися з її яскраво-чистого образу — невиразна мішанина волосся у стилі Бріджит Бардо, що не міг приховати солом’яний капелюшок, та дві глибокі ямочки — результат чарівної, хоча й достатньо іронічної посмішки, яку Джеймс поки що не мав змоги спостерігати.

Її засмага не була надмірною, і шкіра не набула того висушеного, виснаженого блиску, який перетворює навіть молоду шкіру на свого роду пергамент. Із-під золотистої засмаги на щоках проступав природний рум’янець — ознака здорової спадщини італійських селян з Альп, а її високі груди, що виднілись у викоті сорочки, також належали до тієї ж породи. Загальне враження — уперта, стримана, чуйна дівчина, чудова, так би мовити, арабська кобилка, яка підпускає до себе вершників лише в оксамитових рукавичках, зі сталевими ногами і тільки з вуздечкою та нагайкою після того, як привчать її до збруї та сідла. Бонд подумав: а чи не варто спробувати свої засоби? Може, іншим разом, оскільки тепер у її сідлі — інший чоловік. По-перше, треба скинути того з кобилки, а по-друге, якого біса він, Джеймс, узагалі переймається цим? У нього є завдання. І до біса складне.

«MG» повернула з Ширлі-стріт на Істерн-роуд уздовж узбережжя. Через широке гирло бухти виднілися смарагдові та бірюзові мілини острова Атол. Рибальський човен якраз проходив повз його береги, дві височенних антени — вудочки для глибоководної рибалки стирчали на кормі. Швидкий моторний човен тягнув за собою чоловіка на водних лижах, який виконував фіґури слалому на кільватерних хвилях. Стояв яскравий прекрасний день, і серце Бонда сповнилося радістю, незважаючи на засмученість від дорученого завдання, що тепер, після прибуття ранковим літаком, здавалося безнадійним гаянням часу.

Багами — низка тисячі островів, які простягнулися на п’ятсот миль у південно-східному напрямку від східного узбережжя Флориди й на північ од Куби з двадцять сьомого до двадцять першого градуса широти — упродовж трьохсот років залишались улюбленим місцем перебування найвідоміших піратів східної Атлантики — і цей романтичний факт місцева туристична галузь експлуатує на повну котушку. Про це, наприклад, свідчив дороговказ із написом «Вежа Чорної Бороди — 1 миля» та інший — «Пороховий причал — морепродукти, місцеві напої, тінистий сад. Перший поворот ліворуч».

Піщана дорога відгалужувалася вліво. Дівчина звернула і зупинилася перед напівзруйнованим кам’яним пакгаузом, до якого приліпилася рожева дощата прибудова з білими віконними рамами та білим порталом, над яким нависала яскраво розмальована вивіска заїжджого двору з барильцем для пороху та зображенням усюдисущого черепа з кістками. Дівчина поставила машину в тіні куща казуарина, вони перетнули невеличку обідню залу зі шаховими червоно-білими скатертинами і вийшли до тераси, побудованої на руїнах кам’яної верфі. Терасу затіняв індійський мигдаль, підстрижений парасольками. У супроводі човгаючого офіціанта-негра в заплямованому білому сюртуці вони вибрали прохолодний столик на краю тераси з видом на море.

Бонд поглянув на годинник:

— Рівно дванадцята. Вам міцніше чи слабше?

— Слабше, — відповіла дівчина. — Подвійну «Криваву Мері» та побільше вустерського соусу.

— То що ви називаєте «міцним»? — здивувався Бонд. — Мені горілку з тоніком і трохи бітеру.