Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 20)

Собачий острів — маленький, завбільшки як два тенісних корти, з мертвих коралів та порослий морським виноградом із чахлими пальмами, що ростуть тут на дощовій воді та піску. Ця підступна відмілина, навіґаційна перепона, відома усім, і навіть рибацькі баркаси тримаються від неї подалі. Удень острівець можна побачити з острова Андром, а вночі тут тихо, як на кладовищі.

«Диско» підійшла до нього на повному ходу, а потім повільно осіла й за інерцією проковзнула по воді ще, поки не зупинилася за кабельтов од коралового рифу. Судно підняло хвилю, котра омила скелю, якір безшумно пішов униз і закріпився на позначці сорок футів. У трюмі Ларго з четвіркою аквалангістів чекали, коли відчинять підводний люк.

Усі п’ятеро були в аквалангах. Ларго тримав у руках потужний підводний електричний ліхтар, четверо були розбиті на пари, кожна тримала за краї міцну сітку; вони сиділи на ґратчастому люкові та бовтали ногами в ластах, чекаючи, коли набереться достатньо води, що надасть плавучості. У кожній сітці, в потворному сіруватому ґумовому футлярі покоївся тупорилий предмет шести футів завдовжки.

Нарешті в трюм зі шипінням ринула вода, п’ятьох аквалангістів підняло з місця, один за одним вони ковзнули в люк. Ларго пішов першим, за ним на ретельно виміряній відстані — обидві пари.

Ларго не вмикав ліхтаря. По-перше, в цьому не було потреби; по-друге, світло могло привернути увагу допитливої риби або, що гірше, акули чи баракуди. Звісно, це не стало би на заваді, але Ларго не хотів, аби хтось із його людей розгубився чи втратив самовладання.

Вони поплили в м’якому світлі повного місяця. Спочатку пливли у молочній порожнечі, а згодом унизу почав вимальовуватися кораловий хребет, який різко піднімався. Морські віяльця, немов маленькі савани, привітально махали прибульцям, а зарості коралів додавали містичної загадковості. Саме через таку підводну таємничість, яка, хоча й не становила ніякої прямої загрози, а лише додавала сцені атмосферності, Ларго і вирішив очолити групу. У відкритому морі при світлі прожектора підводний світ довкола літака набував знайомих обрисів виробничого цеху, але тут панувала зовсім інша атмосфера. Цей сіро-білий світ потребував од плавця значної частки зневаги до здебільшого вигаданих загроз, що було під силу лише тим, хто бачив його сотні разів. Ось чому Ларго очолив команду. Тільки він точно знав, як слід розпорядитися цими двома сірими сосисками, а якщо піде щось не за планом, то зможе виправити ситуацію.

Нижню частину маленького острова дуже підточили хвилі, тож збоку він нагадував величезний гриб. Під кораловою парасолькою була широка розщілина — чорна рана на ніжці гриба. Ларго поплив до неї, а діставшись, увімкнув ліхтар. Під шапкою коралів було по-справжньому темно. Жовтий промінь освітив жваве життя коралової громади — бліді колонії морських їжаків і жагучо-чорні колючки морських яєць, ліс водоростей м’яко погойдувався з боку в бік, жовто-сині ан-тенки лангустів, зграйки рибок-метеликів та «морських ангелів», що тріпотіли, як метелики у світлі, згорнені в трубочку трепанги, парочка звивистих морських стоног і чорно-зелене драглисте желе морського зайця.

Ларго опустив ноги, став ластами на уступ і роздивився по боках, підсвітивши скелю так, щоб обидві пари знайшли собі майданчик. Махнув рукою і повів через широку розщілину, в дальньому кінці якої мерехтіло місячне сяйво. Підводна печера мала десять ярдів завдовжки. Ларго провів групу до невеличкої комори, яка в минулому цілком імовірно могла слугувати відмінною схованкою для піратських скарбів. З дальнього кінця вела на поверхню вузька розколина, котра під час шторму виконувала функцію своєрідного дихала, хоча ймовірність того, що якісь рибалки опиняться поблизу Собачої обмілини у шторм, щоб поспостерігати за фонтаном, який б’є зі середини острова, була мізерно малою.

Вище рівня води люди Ларго заздалегідь вбили костилі, зробивши колиски для атомних боєголовок, і оснастили шкіряними ременями, завдяки яким вони мали залишитися непорушними за будь-якої погоди. Тепер кожна пара по черзі підняла свій пакунок у ґумовому мішку на поличку і закріпила ременями. Ларго перевірив кріплення і залишився задоволеним. Бомби надійно зберігатимуться тут до моменту, коли в них настане потреба. А тим часом радіація, хоч яка вона там є, залишиться в межах цього острівця, тобто за сто миль од Нассау, де його команда та саме судно будуть чистими, як новорічний сніг.

П’ятірка неквапливо повернулася на корабель через підводний люк. Загарчали турбіни, і «Диско» — яхта, витончена, як гондола, — припіднявшись над водою, лягла на зворотний курс додому, згори нагадуючи радше повітряний, а не морський апарат.

Ларго зняв підводне знаряддя і, загорнувшись у рушник, пройшов до радіорубки. Він пропустив дзвінок опівночі. Зараз була чверть на другу ночі, тобто чверть на восьму ранку в Блофельда. Поки налагоджували зв’язок, Ларго уявив, як Блофельд сидить там, напевне, виснажений, та ще й непоголений. Перед ним — горнятко кави, останнє з їх нескінченної черги. Ларго майже почув її запашний аромат. Після дзвінка Блофельд викличе таксі до турецьких бань на рю Обер — притулку, де він знімав напругу. А опісля нарешті засне.

— Номер Перший на зв’язку.

— Номер Другий біля апарата.

— Третю фазу завершено. Повторюю: третю фазу завершено, все пройшло успішно. У нас перша година ночі. Кінець зв’язку.

— Я задоволений.

Ларго зняв навушники. «Оце так молодець», — подумав про себе. Справа на три чверті зроблена. Тепер хіба що лише диявол зможе їм зашкодити.

Повернувшись до каюти, Ларго ретельно приготував улюблений напій — фрапе з м’ятного лікеру з мараскиновою вишенькою[82].

Він випив напій до дна і з’їв вишню. Потім витягнув з баночки ще одну вишню, поклав її до рота й пішов на місток.

ДОМІНО

Дівчина у сапфірово-блакитному купе «MG»[83] промчалася вниз по Парламент-стріт до перехрестя з Бей-стріт, де по спортивному перемкнулася на третю передачу, швидко поглянула праворуч, оцінила неспішну ходу коня зі солом’яною гривою, запряженого у ветхий візок, прикрашений різнобарвною бахромою, і вивернула з вулиці наліво. Кобила обурено мотнула головою, а погонич двічі хряпнув ногою по величезному бермудському дзвінку. Слабинкою благозвучного низького дзеленчання є те, що бермудський дзвоник просто не може дзенькати сердито, незважаючи на ступінь роздратування. Дівчина завзято помахала засмаглою рукою і рушила вулицею, за хвилину зупинившись перед «Люлькою миру» — тютюновою крамницею «Данхіл».

Навіть не подбавши про те, щоб відчинити низькі дверцята автівки, дівчина перекинула спочатку одну, потім другу засмаглу ногу через борт, оголивши стегна під плісированою кремовою спідницею, що задерлася ледь не до талії, і зіскочила на тротуар. Під’їхав візок, його хазяїн притримав кобилу. Пом’якшений красою та жвавістю дівчини, він з докором мовив:

— Місі, ви моїй старенькій Мрійниці ледь морду не підрихтували. Навіщо так чкурити!

Дівчина стала — руки в боки. Вона не терпіла, коли її вичитували.

— Сам ти мрійник, під ногами плутаєшся, — відрізала. — Вам обом по луках їздити, а не автомаґістралями соватися.

Старий негр відкрив рота, але передумав і примирливо промимрив:

— Хокей, хокей, місі, — хльоснув віжками кобилу і поїхав далі, щось бубонячи під ніс. Потім обернувся, щоб ще раз подивитися на дівку-вогонь, але та вже зникла в крамниці. — Ох, бісова дівка, — вимовив у повітря і пустив коняку дрібною риссю.

За двадцять ярдів далі за цією сценою спостерігав Джеймс Бонд. До речі, він був згодний з візником, а хто ця дівчина — знав. Тому прискорив ходу і, розсунувши штори від сонця, увійшов до блаженної прохолоди тютюнової крамниці.

Дівчина біля прилавка сперечалася з одним із продавців.

— Кажу вам, не потрібно мені ваше персональне обслуговування. Дайте мені такі погані сигарети, від яких мені б хотілося блювати. У вас що, нема сигарет для тих, хто бажає кинути палити? Дивіться самі, — вона махнула рукою в бік заставлених полиць. — І не кажіть, що нібито не знаєте, які тут смакують найгірше.

Чоловік за прилавком звик до найбожевільніших прохань туристів, та й узагалі, справжнього мешканця Нассау важко чимось здивувати.

— Хвилиночку, мем, — мовив і стомлено повернувся до полиць.

Бонд суворо поглянув на дівчину.

— Якщо бажаєш менше палити, слід вибирати між двома сортами сигарет.

Дівчина повернула голову.

— А ви ще хто такий?

— Мене звати Бонд, Джеймс Бонд. Я визнаний у світі борець з палінням. Я кидав палити багато разів. Вам пощастило, що натрапили на мене.

Дівчина оглянула його з ніг до голови. Цього персонажа вона раніше в Нассау точно не зустрічала. Шість футів зросту, років приблизно тридцяти п’яти, темноволосий, суворий на вигляд, з дуже прозорими блакитно-сірими очима, які зараз сардонічно дивилися на неї. Шрам на правій щоці виділявся на фоні легкої засмаги — свідчення того, що на острів він прибув зовсім недавно. Вдягнений у темно-синій легкий однобортний костюм та кремову шовкову сорочку з чорною плетеною шовковою краваткою. Незважаючи на спеку, він виглядав свіжим та чистим, а єдиною поступкою тропічному кліматові були чорні шкіряні сандалі на босу ногу. Зрозуміло, цей цікавий, упевнений у собі чоловік намагався її закадрити. Вона вирішила його не відшивати, але й поступатися не збиралася.