Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 19)

— Трюм очищено, — доповів він. — Відходимо?

— Проблеми були?

— Кажуть, що ні. Кажуть, що голки не підсунеш.

— Розпорядися видати їм по чарочці віскі. А потім — хай відпочивають. За годину доведеться ще попрацювати. І пришли до мене Котце. Вирушаємо за п’ять хвилин.

— Гаразд.

Очі фізика Котце виблискували у місячному світлі. Ларго помітив, що чоловік злегка тремтить, немов у лихоманці, та спробував його заспокоїти. — Отже, друже мій, — радісно мовив, — гарні іграшки? Подобаються?

Губи Котце затремтіли, від ледь стримував сльози від збудження.

— Це просто дивовижно! Ви навіть не уявляєте, який це витвір мистецтва. Про таку бомбу можна лише мріяти! У ній так усе продумано — навіть дитина спроможна впоратися.

— Опорні рами не замалі для них? Вам достатньо місця для роботи?

— Так, так, — Котце стримувався, щоб не плескати в долоні. — Жодних проблем, усе просто чудово. Детонатори знімемо дуже швидко, а замінити їх на годинниковий механізм — простіше простого. Маслов уже почав підбирати різьбу, а я займаюся ходовими гвинтами — з ними простіше працювати.

— А ті детонатори, про які ви питали, вони в робочому стані? Де водолази їх знайшли?

— Вони лежали в ящику під капітанським кріслом. Я перевірив — вони не постраждали і спрацюють, коли на те настане час. Звісно, ми триматимемо їх окремо в надійному місці. Гумові чохли — високоякісні, саме для нашого випадку. Я перевірив — вода всередину не потрапила.

— Ризик радіації?

— Тепер — жодного, усе в свинцевих ящиках, — Котце знизав плечима. — Хіба, може, я трохи підхопив, хоч і працював у захисному костюмі. Стежитиму за ознаками, й у разі чого — знаю, що робити.

— Котце, ви — смілива людина. Я б не наблизився до тих штукенцій навіть на гарматний постріл. До того ж сексуальне життя мені не байдуже. Тож ви усім задоволені? Проблем поки що нема? На літаку нічого не залишили?

Котце опанував себе. Його ледь не розривало від хвилювання, точніше, від полегшення, що технічні проблеми, з якими вони зіткнулися, — в межах їхньої компетенції. Раптом він відчув спустошеність та втому. Напруга, що росла в ньому протягом тижнів, ураз щезла. Тижні планування та переживань, що їхніх знань виявиться недостатньо. А якщо ті кляті англійці винайшли хитромудрий запобіжник, про який їм невідомо? Але коли час настав, коли вони, знявши захисну оболонку, взялися працювати хірургічними інструментами, всі питання відпали. Його наповнило відчуття тріумфу та подяки. Усе склалось, як і передбачали — залишилися технічні аспекти. Тому Котце буденно відповів:

— Ні, жодних проблем. У нас є усе необхідне. Піду закінчу роботу.

Ларго провів поглядом худу постать. Які ж ці вчені диваки, їх не цікавить нічого, крім своєї науки. Котце й думати не хотів про наслідки, на які наражається. Для нього ця пара відкручених гайок означала закінчення роботи. Потім вантаж перетвориться на нікчемний баласт. Краще його позбутись. Але не зараз. Раптом доведеться підірвати бомби. Нервовий чолов’яга, який легко може забитися в істериці. Ларго таких терпіти не міг. Такі тільки підривають командний дух. І приносять невдачу. Треба знайти йому якусь справу в машинному відділенні — це його займе, а головне, — він не буде на видноті.

Ларго піднявся на мостик. Капітан сидів за штурвалом — легким напівколом з алюмінію.

— Гаразд, — мовив Ларго, — висуваємося.

Капітан простягнув руку до пульта керування, натиснув одну з кнопок та віддав команду:

— Запустити обидва двигуни!

Корабель відгукнувся низьким рокотом. На панелі керування замиготіли лампочки — обидва двигуни запрацювали на холостому ходу. Капітан посунув електромагнітний перемикач на позначку «малий вперед», і корабель рушив з місця. Трохи згодом капітан посунув перемикач до відмітки «повний вперед» — корабель здригнувся і присів на корму. Капітан дивився на показник обертів, тримаючи руку на важелі поруч. На швидкості двадцять вузлів тахометр зупинився на цифрі «5000». Капітан посунув на дюйм важіль, що вивільняв величезні сталеві лопатки під корпусом. Число обертів не збільшилось, а стрілка спідометра поповзла далі, поки не зупинилася на цифрі сорок вузлів. Тепер яхта наполовину летіла — наполовину глісувала по спокійній воді; її корпус здійнявся на добрих чотири фути над поверхнею за допомогою широких, трохи нахилених підводних крил, і тільки корма з двома величезними гребними гвинтами сиділа у воді. П’янке відчуття, і Ларго охопив нервовий дрож.

Моторну яхту «Диско Воланте» на підводних крилах побудували для Ларго на гроші СПЕКТРа італійські конструктори з верфі Мессіни «Леопольдо Родригес»[77] — єдиної у світі компанії, яка успішно адаптувала систему Шертеля-Заксенберґа[78] для комерційного використання. В корпусі зі сплаву алюмінію і магнію, з двома чотиритактними дизельними двигунами від «Даймлер-Бенц» із подвійними турбонагнітачами від «Браун-Бовері»[79]«Диско Воланте» була спроможна рухати свої сто тонн дедвейту зі швидкістю п’ятдесят вузлів, а запас ходу на такій швидкості становив чотири сотні миль. Її спорудження обійшлось у двісті тисяч фунтів, проте вона була єдиним судном у світі з такими показниками швидкості, вантажності та місткості, а головне, з осадкою, що сповна відповідала вимогам плавання у неглибоких багамських водах.

Конструктори стверджують, що кораблі такого типу мають особливі характеристики, яких потребував СПЕКТР. Завдяки високій остійності та малій осадці аліскафос — як їх називають в Італії — не створюють коливань магнітного поля та не спричиняють ударних хвиль, що допомагало «Диско Воланте» уникати виявлення.

Пів року назад «Диско» переправили до Флорида-кіз південно-американським маршрутом. Яхта зробила фурор не тільки у Флориді, а й на Багамах, що значною мірою сприяло популярності «мільйонера» Ларго в цьому куточку світу, де мільйонерами, які мають усе на світі, аж кишить. А його швидкі й загадкові вояжі з аквалангістами на борту, а іноді з двомісним підводним човном зі складаним крилом, оснащеним на даху турбіною від «Лайкомінг»[80], викликали дозований інтерес, на який розраховував СПЕКТР. Повільно, крок за кроком, Ларго привідкрив таємницю — або через власну надмірну балаканину на прийомах та коктейлях, або через ретельно проінструктованих членів екіпажу в барах на Бей-стріт. Ішлося про пошук скарбу, та й немаленького. Піратська мапа, затонулий галеон, зарослий коралами... місце перебування виявлене. Залишалося дочекатися кінця зимового туристичного сезону і на початку літа, коли встановиться тиха погода, акціонери з’їдуться з Європи й почнеться робота.

І справді, два дні по тому, акціонери — усього дев’ятнадцять — з’їхалися до Нассау з усіх боків — з Бермуд, Нью-Йорка, Маямі. Виглядали вони прозаїчно — тверезомислячі бізнесмени, котрі міцно стоять на ногах; їм забажалося пригод, і вони не проти провести кілька тижнів у чудовому курортному місці, що само собою було відпусткою, навіть якби на тому галеоні й не виявилося ніяких дублонів.

І ось увечері, з усією чесною компанією на борту, заворкотіли двигуни «Диско» — саме так, як і очікував народ, що зібрався в гавані, — й чарівна темно-синя з білим яхта попрямувала у відкрите море. Там двигуни низько загарчали, і звук поступово віддалився, на загальну думку, в південно-східному напрямку, що цілковито відповідало леґенді.

Південно-східний курс вважали логічним, оскільки більшість південних багамців поділяло думку, що саме в цьому напрямку слід шукати скарби. Південними проходами між островами Крукед-айленд, Маягуана і Кайкос поверталися додому іспанські кораблі, навантажені скарбами, намагаючись уникнути піратів, а також французькі та британські флотилії. Десь тут мали покоїтися рештки «Порто-Педро», що затонув 1668 року з мільйоном фунтів у золотих зливках на борту. «Санта-Круз», загублений у 1694 році, перевозив удвічі більший вантаж, а «Ель-Капітан» і «Сан-Педро», що затонули у 1719 році, мали мільйон та пів мільйона фунтів відповідно.

Південні багамці щороку споруджували експедиції за скарбами цих та інших кораблів. Ніхто толком не знав, чи вдалося комусь щось узагалі віднайти, але усі в Нассау знали про сімдесятидвофунтовий зливок срібла, який двоє місцевих бізнесменів знайшли за Горда-Кей у 1950-му[81]. Зливок і досі виставлений у Раді з розвитку в Нассау для загального огляду. Тож багамці розуміють, що скарби чекають, аби їх знайшли, і коли почули, як звук двигунів «Диско» змовкнув удалині, багатозначно перезирнулися.

Тільки-но яхта віддалилася від острова, а місяць ще не зійшов, на борту загасили усе світло, і, зробивши широкий розворот, вона попрямувала на захід, до точки рандеву, яку тепер, зустрівши літак, щойно залишила. Судно перебувало за сотню миль, тобто за дві години ходу від Нассау. Але тільки на світанку, після ще одного важливого телефонного дзвінка, мешканці міста почують гудіння двигунів, що долине з південного боку.

Ларго схилився над картою. Вони ходили цим маршрутом багато разів за різних погодних умов. Ніколи не виникало жодних проблем. Незважаючи на те, що перший та другий етапи пройшли бездоганно, третьому етапові треба приділити подвійну увагу. Все тривало за графіком, відстань — п’ятдесят миль. Будуть на місці за годину. Ларго наказав капітанові тримати курс, а сам пішов до радіорубки. Чверть на одинадцяту — пора виходити на зв’язок.