Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 18)

Перший зійшов з мостика і попрямував до радіорубки. Тут панувала напруга, тхнуло потом.

— Є новини з Нассау? А повідомлення про низько летючий літак? Хтось із Біміні помітив приводнення? Ні? Продовжуй прослуховувати ефір і з’єднай мене з Другим. Швидше — ми запізнюємося на чверть години.

Номер Перший запалив сигарету, спостерігаючи за роботою «мізків» яхти, які почали сканувати ефір. Оператор торкався шкал налаштування павучими лапками — завмираючи, перевіряючи, прислуховуючись до звукових хвиль з усього світу. Потім раптом зупинився, перевірив, додав гучності й підняв великий палець. Перший заговорив у мікрофон, пристебнутий до навушників.

— Перший на зв’язку.

— Другий слухає, — голос лунав глухо, звук то посилювався, то слабшав, але то був Блофельд — жодних сумнівів. Перший знав його голос краще, ніж батьківський.

— Фаза успішно завершена. О десятій п’ятнадцять. Наступна фаза — о десятій сорок п’ять. У процесі. Кінець зв’язку.

— Дякую, кінець зв’язку.

Сеанс завершено. Радіообмін тривав лише сорок п’ять секунд. Можливість перехоплення такого короткого повідомлення на даній частоті була вельми мала.

Перший пройшов через кают-компанію і спустився в трюм. Четверо чоловіків команди «Б» сиділи і курили. Акваланги лежали поруч. Широкий підводний люк трохи вище кіля яхти був відчинений. Місячне світло відбивалося від піщаного дна за шість футів унизу та підсвічувало трюм. На решітці позаду чоловіків височіла гірка брезенту ніжного кольору кави з молоком з випадковими темно-зеленими та коричневими плямами. Перший сказав:

— Усе за графіком. Рятувальна команда взялася до роботи. Скоро ваша черга. Де скутер із санчатами?

Один з чоловіків показав пальцем униз.

— Ми їх спустили. Стоять на дні. Так буде швидше.

— Добре, — номер Перший кивнув у бік підйомного механізму, прикріпленого до балки у трюмі. — Стріла витримає?

— Витримає і вдвічі більшу вагу.

— А помпи?

— У порядку. Висушать трюм за сім хвилин.

— Гаразд, відпочивайте. Ніч буде довгою.

Перший вибрався залізними сходами з трюму на палубу. В окулярах нічного бачення більше не було потреби. За дві сотні ярдів по правому борту виднілася шлюпка на якорі в озерці м’якого підводного сяйва. Проблисковий сигнальний маячок загасили, але генератор, що виробляв електрику для підводного прожектора, сильно торохтів. При спокійному морі цей шум розійдеться далеко, та що поробиш — акумулятори надто громіздкі й швидко розрядяться. Генератор спричиняв певний ризик, але вони усе передбачили. Найближчий острів — за п’ять миль звідси і безлюдний, хіба що хтось забажає влаштувати там посеред ночі пікнік. Вони перевірили острів на шляху до місця рандеву. Отже, усе, що треба було, зробили, до того ж із усіма пересторогами. Відлагоджена до останнього гвинтика машина працювала чітко й нечутно. Нема приводу для хвилювань, за винятком наступного етапу. Номер Перший протиснувся крізь люк до закритої кают-компанії і схилився над підсвіченим столом з картами.

Еміліо Ларго, він же — номер Перший, — дорідний, показний чоловік сорока років, був римлянином та й виглядав як римлянин. Не схожий на сучасних італійців, він скидався радше на класичних римлян, профілі яких чеканили на античних монетах. Продовгувате, крупної ліпнини обличчя, засмагле до темно-коричневого кольору, ніс із горбинкою, витягнуте, різко окреслене підборіддя, ретельно поголене перед вечірньою операцією. На противагу пронизливим карим очам, товсті опущені губи могли належати лише якомусь сатиру. Вуха, що спереду виглядали загостреними, надавали йому трохи тваринного вигляду, але справляли незабутнє враження на жінок. Єдина слабкість у його витонченому лиці центуріона полягала в надто довгих бакенбардах та ретельно зачесаному назад чорному волоссі, так рясно напомадженому бріоліном, що, здавалося, ніби засмага є продовженням обличчя.

На міцній статурі не було й грама жиру — Ларго виступав за Італію з фехтування на Олімпійських іграх, був першокласним плавцем міжнародного рівня австралійським кролем[73], а менше місяця тому зайняв призове місце в чемпіонаті Нассау з водних лиж — і м’язи перекочувалися під зшитим на замовлення у дорогого кравця блискучим піджаком.

До пари атлетичної статури були його руки — майже вдвічі більші, ніж у звичайного чоловіка. Вони жваво рухалися по карті, тримаючи лінійку та циркуль, і зараз, висунувшись із білих рукавів, нагадували двох великих пухнастих звірів, які совалися по столу незалежно від власника.

Ларго був авантюристом, справжнім хижаком. Двісті років тому він став би, напевне, піратом, але не з тих, як їх змальовують в книгах, а піратом на зразок Чорної Бороди[74] — кровожерливим головорізом, котрий шпагою прокладає шлях до золота. Проте Чорна Борода був простолюдином та мужлаєм і залишав позаду себе казкові руїни. Ларго був зліплений з іншого тіста. Його дії завжди підкріплювали холодний розрахунок та філігранна майстерність, які неодмінно врятовували від гніву натовпу, починаючи з післявоєнного дебюту, коли він контролював чорний ринок Неаполя, відтак були п’ять вельми прибуткових років контрабанди з Танжера, потім — п’ять інших, присвячених плануванню та реалізації низки пограбувань великих діамантових крамниць на Французькій Рів’єрі, аж до останніх п’яти років у СПЕКТРі. Йому щастило виходити сухим з води, оскільки він завжди опинявся на суттєвий крок попереду звичайних людей. Ларго був уособленням джентльмена-злочинця — космополіта, підкорювача жіночих сердець, гедоніста, перед яким відчинялися двері вищого світу чотирьох континентів, і за сумісництвом — останнього нащадка колись славетної римської родини, статки якої, за його словами, він успадкував. Парубоцький статус був лише плюсом, разом із незаймано чистим поліцейським досьє, сталевими нервами, крижаним серцем та жорстокістю Гіммлера. Одне слово, для СПЕКТРу цей багатий плейбой з Нассау став просто знахідкою, ідеальним Верховним командувачем плану «Омега».

У двері каюти постукали, люк відчинився, увійшов матрос:

— Ми отримали сигнал. Скутер із санчатами пішли до літака.

— Дякую, — в запалі й гармидері будь-якої ризикової операції Ларго залишався острівцем спокою. Якими б високими не були ставки, якою б загрозливою не здавалася ситуація та якою б нагальною не була необхідність прийняття швидкого рішення, спокій став свого роду фетишем для Ларго, і він використовував його, як борець дзюдо — інерцію супротивника. Свідомо зростив у собі таку якість і згодом зрозумів, що витримка діє на підлеглих безвідмовно. Вона їх заспокоювала, робила слухняними та відданими, чого не досягти жодною іншою лідерською рисою. Якщо шеф — розумний та хитрий, як лис, виказує зневагу до такого особливо поганого, а в даному випадку — навпаки, слушного розвитку подій — це означає: він заздалегідь знав, що так станеться. З Ларго результати було передбаченими, на такого шефа можна покластися, бо цей чоловік ніколи не втрачає самовладання. Ось і зараз, отримавши чудову новину, Ларго з нарочитою неквапливістю узяв циркуль і накреслив на карті уявну лінію тільки заради цього члена команди. Потім він відклав циркуль і вийшов з кондиціонованої каюти в теплу ніч.

Під водою просувався у напрямку шлюпки жовтий світлячок — двомісний підводний човник — малюк, подібний до тих, що використовували італійці під час війни[75] і замовлений (з деякими удосконаленнями) в «Ансалдо»[76] — компанії, що винайшла одномісні субмарини. Саме одна з цих субмарин зараз тягнула санчата — гостроносе корито з неґативною плавучістю, яке використовують для транспортування важких підводних об’єктів. Світлячок дістався зони, освітленої прожектором, а кілька хвилин потому з’явився знову, рухаючись у бік судна. Будь-хто інший на місці Ларго спустився б у трюм, щоби поспостерігати за прибуттям двох атомних боєголовок, але він цього не зробив. Через деякий час світлячок появився знову, виконуючи другу поїздку. Цього разу в санчата завантажили величезний рулон брезенту, пофарбованого у кольори тутешньої підводної місцевості з білим піском та плямами розрізнених коралів, який мають розгорнути так, щоб цілком накрити затонулий літак, а краї надійно закріпити сталевими анкерами, і тоді не завадить навіть найсильніший шторм на поверхні. Ларго чітко уявляв кожен рух вісьмох чоловіків, які зараз працюють унизу, в обстановці, в якій вони так багато тренувалися. Він був у захваті від масштабу задуму і неймовірної винахідливості плану «Омега». Місяці підготовки, поту та сліз будуть нарешті відшкодовані.

Біля човна сяйнув яскравий вогник, потім — інший, за ним — іще один. Виринали аквалангісти. Місяць виблискував на склі масок. Вони вирушили до шлюпки — Ларго перелічив усіх вісьмох — незграбно піднялися короткою драбиною і перебралися через борт.

Рульовий та Бранч — німець-убивця — допомогли їм зняти знаряддя, вимкнули підводний прожектор, втягнули його на борт, і замість гучного торохкотіння генератора почувся приглушений рокіт здвоєних «Джонстонів». Човен поспішив до яхти під вантажну стрілу. Закріпили муфти, дали відмашку, заревіла електрична лебідка — і човен з пасажирами на борту підняли й поставили на палубу.

До Ларго підійшов капітан. Високий, кістлявий та похмурий — його було звільнено з канадського флоту за пияцтво і порушення субординації. Він став рабом Ларго, коли той одного дня запросив капітана до своєї каюти і зламав об його голову стілець, так покаравши за несумлінне виконання наказу. Після цього капітан став як шовковий.