Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 13)

Джеймс не визнавав влади машини над собою. Будь-яке найкрасивіше авто було для нього лише засобом пересування (він називав «континенталь» локомотивом: «Я заїду за тобою у своєму локомотиві»), яке будь-якої хвилини мало бути готове для пересування. Ніяких гаражних дверей, об які лише ламаються нігті, жодної колотнечі з механіками, хіба для щомісячного огляду. Локомотив ночував на вулиці під вікнами квартири і був готовий завестися з півоберту за будь-якої погоди, а також — і це найголовніше — добре тримав дорогу.

Здвоєні вихлопні труби — а Бонд встановив дводюймові, бо єдине, що йому не подобалось у «бентлі», то це їхнє невиразне деренькотіння — видали низький рик, тільки-но довге сіре рило автівки, увінчане нахабним восьмикутним сріблим болтом замість примхуватої окриленої літери «В», звернуло із затишної Челсі-сквер на Кінгс-роуд. Була дев’ята ранку — зарано для щільного трафіка — тому Бонд швидко промчав по Слоун-стріт і занурився в парк[56]. Зарано було й для дорожньої поліції, тож він після фіґурної їзди дістався Мармурової арки[57]рівно за три хвилини. Потім повільніше, оминаючи будинки, виїхав на Бейкер-стріт, а звідти вже рукою подати до Рідженс-парку. Через десять хвилин після того, як отримав телефоном команду «негайно!», він піднімався ліфтом на восьмий поверх масивного будинку.

Джеймс відчув нервозність, ще коли крокував коридором, застеленим килимом. Окрім кабінету М., на цьому поверсі містився відділ зв’язку, з-поза сірих зачинених дверей якого долинали цвірінькання та потріскування рядів радіопередавачів, безупинне стрекотіння і клацання шифрувальних машин. Бонд подумав, що все це нагадує загальний збір. Що в біса сталося?

Начальник канцелярії нависав над міс Маніпенні. Він один за одним передавав їй рапорти з товстого стоса, супроводжуючи кожний коментарем:— ЦРУ, Вашинґтон, особисто Даллесу. Зашифрувати потрійним ключем і передати телетайпом. Матіс, Друге бюро. Такі самі шифр і засіб передачі. Відділ «Ф», для голови розвідки НАТО. Особисто в руки. Стандартним засобом через голову відділку. Цей — кур’єром голові МІ-5 особисто в руки, копія — комісарові поліції особисто в руки, а це, — начканц передав товсту пачку, — головам наших відділів за кордоном від М. Зашифрувати подвійним ключем і передати через радіо Вайтхола та Портісхед[58]. Зрозуміло? Будь гарною дівчинкою, відправ усе якнайшвидше. Це ще не все. У нас сьогодні гарячка.

Міс Маніпенні сонячно усміхнулася. Вона полюбляла такі, як називала їх, «убивчі днинки», які нагадували їй початок роботи в Конторі молодшим шифрувальником. Дівчина схилилася над переговорним пристроєм:

— Сер, прийшов нуль-нуль-сьомий, — і, поглянувши на Бонда, додала: — Стрибай!

Начальник канцелярії посміхнувся і сказав:

— Не забудь смикнути за кільце.

Над дверима кабінету М. засвітилася червона лампочка. Бонд увійшов досередини.

Тут панував повний штиль. М. розслаблено сидів за столом і крізь широке вікно дивився на різьблену лондонську панораму, підсвічену сонячним промінням.

— Сідайте, нуль-нуль-сьомий. Ознайомтеся, — посунув до Бонда пачку фотокопій. — Не поспішайте! — М. почав набивати люльку, пальці рухалися машинально, добуваючи тютюн з табакерки, зробленої з артилерійського снаряда.

Джеймс узяв перший аркуш — фотографію передньої і задньої сторони конверта, щільно посипаного порошком для зняття відбитків.

М. побіжно зиркнув на Бонда.

— Куріть, якщо бажаєте.

— Дякую, сер, — відгукнувся Джеймс. — Я намагаюся кинути.

М. хмикнув, устромив люльку в зуби, чиркнув сірником і, глибоко затягнувшись, набрав повні легені диму. Старий моряк зручніше влаштувався у кріслі й задумливо уп’яв сірі очі у вікно, не фокусуючи погляду на об’єкті.

Конверт із поміткою «Особисто і терміново» був адресований прем’єр-міністру на Даунінг-стріт 10, Вайтхолл, Лондон, SW1. Усе було витримано до найдрібніших деталей, у т. ч. зазначено «Р.С.», що означало: прем’єр-міністр є членом Таємної ради[59]. Пунктуація була витримана педантично. Марка проштампована штемпелем Брайтона, о 8.30 ранку, 3 червня. Бонд подумав, що листа могли кинути в скриньку під покровом ночі, а доставили вже, напевне, вдень того ж дня, тобто учора. Шрифт машинки чіткий, навіть елеґантний. Цей факт, разом із солідним, 5 на 7,5 дюйма конвертом, інтервалами між рядків, а також формою звертання в адресі справляв приємне враження акуратності. На звороті конверта не було нічого, крім відбитків. Сургучевої печатки не було.

Сам лист, бездоганно грамотний та логічно викладений, проголошував:

Пане Прем’єр-Міністр,

Доводимо до Вашого відома, чи, можливо, Вас уже повідомив Начальник Штабу Військово-повітряних сил, що учора, другого червня приблизно о десятій годині вечора, літак Британських ВПС з двома атомними боєголовками на борту не повернувся з тренувального польоту. Йдеться про «Вільє Віндікатор»[60] O/NBR, приписаний до П’ятої експериментальної ескадрильї Королівських ВПС у Боскомб Даун. Атомні бомби числяться в Міністерстві ресурсів під ідентифікаційними номерами MOS/bd/654/Mk V та MOS/ bd/655/ Mk V. У нас також є номери, під якими ці бомби числяться у ВПС США, але таку інформацію ми вважаємо за надмірну і не хочемо обтяжувати Вас їхніми номерами.

Літак виконував тренувальний політ за програмою НАТО з екіпажем із п’яти осіб та одного спостерігача. Запас пального на борту забезпечував десятигодинний політ зі швидкістю 600 миль на годину при середній висоті 40 000 футів.

Тепер цей літак з обома атомними боєголовками перебуває в руках нашої організації. Екіпаж разом із спостерігачем загинув, і ми уповноважуємо Вас сповістити про це родичів, підкріплюючи, таким чином, версію катастрофи літака, що дасть змогу зберегти таємницю, в якій Ви, безумовно, зацікавлені не менше нашого. Місце перебування літака з двома атомними боєголовками з можливістю їх подальшого повернення буде повідомлене Вам в обмін на золоті зливки не менше 999 проби на загальну суму сто мільйонів фунтів стерлінґів. Інструкції щодо доставки золота додаємо. Нашим пошукам та подальшому вивезенню золота ви не станете перешкоджати, і ця умова має бути підтверджена особистим зобов’язанням Президента Сполучених Штатів, наданим на ім’я нашої організації та її членів.

У разі невиконання умов упродовж семи днів, починаючи з п’ятої години вечора за Грінвічем 3-го червня 1959 року, тобто не пізніше п’ятої години вечора за Грінвічем 10-го червня 1959 року, ми вважаємо за потрібне попередити про наслідки, до яких це призведе. Одразу після закінчення терміну ми знешкодимо власність однієї західної держави на вищезгадану суму 100 мільйонів фунтів. Людських жертв не уникнути. Якщо ж упродовж 48 годин після першого попередження бажання виконати наші умови не буде проявлене, ми без запобіжного попередження знищимо велике місто однієї західної держави. Жертви будуть катастрофічними. Більше того, у проміжку часу між цими двома подіями наша організація залишає за собою право звернутися до народів світу, що призведе до широкомасштабної паніки у великих містах. Сподіваємося, це прискорить прийняття Вами правильного рішення.

Цей лист, містере Прем’єр-Міністр, є нашим єдиним і остаточним повідомленням. Чекатимемо на Вашу відповідь щогодини нуль-нуль хвилин на частоті шістнадцять мегагерц.

Підписано

С.П.Е.К.Т.Р.

(СПЕціальний Комітет з Тероризму та Розвідки)

Джеймс Бонд ще раз перечитав листа й акуратно поклав його на стіл перед собою. Взяв другий аркуш — детальний план доставки золота. «Північно-західний схил гори Етна на Сицилії... навіґаційний пристрій ДЕККА... впродовж чверті повного місяця... між дванадцятьма та годиною ночі за Грінвічем... окремі контейнери вагою чверть тонни, обгорнуті товстим (не менше фута) шаром поролону... не менше трьох парашутів на контейнер... тип і план польоту маєте повідомити на частоті 16 мегагерц не пізніше ніж за 24 години до початку операції... Будь-які організовані контрзаходи будемо вважати припиненням контракту, і це призведе до підриву ядерного пристрою номер 1 чи номер 2, якщо наші вимоги не будуть виконані...» Той самий підпис. Обидва аркуші мали внизу приписку: «Копія — Президенту США, рекомендованим листом, відправлено одночасно».

Бонд обережно поклав фотокопію поверх інших, витягнув з кишені портсигар із воронованого металу, в якому тепер залишалося тільки дев’ять сигарет, узяв одну, прикурив, затягнувся і задумливо випустив у стелю довгий стовбур диму.

М. розвернувся в кріслі обличчям до Бонда.

— Що скажете?

Бонд звернув увагу на те, що очі М., які три тижні тому були ясними і випромінювали енергію, зараз почервоніли й набули стомленого вигляду. Нічого дивного!

— Якщо цей літак з усіма боєголовками на борту насправді зник, то я схильний вважати, що вони не блефують. Тоді все по-справжньому.

— Воєнний кабінет такої ж думки, — зауважив М. — Я теж. — Він помовчав, потім додав: — Так, літак справді зник разом з бомбами. І номери їхні вказані правильно.

МАЛЕНЬКІ БЛОШКИ НА СПИНАХ ВЕЛИКИХ...[61]

— Є якісь зачіпки, сер? — запитав Бонд.

— До біса мало, практично нічого. Ніхто про той СПЕКТР зроду-віку не чув. Нам відомо про деяку незалежну групу, яка працює в Європі, — так, ми навіть купували у них інформацію, американці теж. Як стверджує Матіс, вони вбили Гольца — французького фізика-ядерника, який того року перебіг до червоних. Другий відділ заплатив купу грошей за цю пропозицію, яка випливла з нівідкіль. Ніхто не називав жодних імен, а спілкувалися через відділ комунікацій Другого за допомогою радіозв’язку — на тій самій частоті, згаданій у листі,— 16 мегагерц. Матіс прийняв їхню пропозицію навмання, але вони зробили все чисто. Матіс розрахувався — залишив валізу з грошима під мішленівським дорожнім знаком на дорозі Н-1. Проте ніхто не може стверджувати, що ми спілкувалися саме зі СПЕКТРом. Звісно, і ми, й американці пробували за ними стежити, але вони професійно скидали «хвіст», та й, правду кажучи, нас більше хвилював кінцевий результат, а не шістки-виконавці. Ми також заплатили купу грошей, але шкурка вичинки варта.