Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 12)

— Ми розуміємо, — холодно мовив Бруно Баєр з німецької трійки, — що операцією в зоні Зет керуватиме номер Перший. Чи означає це, що ви надаєте йому всю повноту влади і призначаєте, так би мовити, Верховним головнокомандувачем?

«Типове німецьке питання», — подумав Блофельд. Німці готові виконати будь-який наказ, але мають розуміти ієрархію. Німецькі ґенерали, не замислюючись, виконували будь-який наказ Верховного головнокомандувача, якщо знали, що його віддав сам Гітлер.

Тому Ставро твердо сказав:

— Як я однозначно наголосив раніше, і члени комітету з цим одностайно погодилися, номер Перший стає правонаступником у разі моєї смерті чи недієспроможності. В операції «Омега» він є заступником голови СПЕКТРу, а, оскільки я залишаюсь у штабі, щоб відстежувати реакцію на наш лист, Перший виконуватиме обов’язки Верховного головнокомандувача в зоні Зет. Його накази мають виконуватися, як мої. Сподіваюся, непорозумінь у цьому питанні в нас не виникне, — очі Блофельда звузилися, він знову обвів поглядом присутніх. Заперечень не було.

— У такому разі, — мовив Блофельд, — оголошую збори завершеними. Команда зачищення подбає про останки Дванадцятого. Вісімнадцятий, з’єднайте мене, будь ласка, з номером Першим на частоті двадцять мегагерц. Після восьмої французька поштова служба цією частотою не користується.

НЕ ЗАБУДЬ СМИКНУТИ ЗА КІЛЬЦЕ

Джеймс Бонд зіскріб рештки йогурту з денця коробки, на якій красувався напис: «Вироблено зі справжнього козячого молока на фермі «Геут Фарм», Стенвей, Глос. Із серця Котсволду[47]. Виготовлено за ориґінальним болгарським рецептом», узяв булочку, акуратно розрізав її вздовж — вони легко кришилися — добряче намастив кожну половинку чорною патокою і взявся жувати. Слина містить птіалин, а жування допомагає птіалину перетворювати крохмаль на цукор, який постачає тілу енергію. Птіалин є ферментом. Інші ферменти — пепсин у шлунку, трипсин з ерепсином у кишечнику тощо — розщеплюють їжу, що потрапляє до шлунка і травного тракту, й допомагають абсорбувати її до кровоносної системи. Джеймс Бонд тепер розумівся в цих важливих фактах не гірше експерта. Щоправда, не міг второпати одного — чому ніхто не просвітив його щодо цього раніше. Відтоді, як десять днів тому залишив «Чагарниковий рай», він почувався просто пречудово. Енергія била через край. Навіть паперова робота, яку Джеймс завжди вважав тягарем, стала ледь не радісною. Справи почали рухатись уперед. Суміжні відділи, оговтавшись після першого шоку, тепер навіть злилися, коли отримували арґументовані, переконливі службові записки, якими їх майже щоденно закидав відділ подвійних нулів.

Бонд прокидався так рано і був сповненим ідей, що не лишалося нічого іншого, як приходити до Контори ще на світанку, а йти з неї глибокої ночі — й це дратувало чарівну Лоєлію Понсонбі, його секретарку, особисте життя якої пішло під три чорти. Вона навіть викликала на відверту розмову міс Маніпенні — особисту секретарку М. та свою найкращу подругу по службі. Міс Маніпенні, придушивши ревність, узялася заспокоювати:

— Не переймайся, Ліл, — сказала за кавою в буфеті. — Старий теж два тижні працював, як заведений, коли повернувся з клятого санаторію. Я відчувала себе секретаркою якщо не Ганді, то Швейцера[48]. А потім одну за одною довелося вирішувати дві важкі справи, й він вирішив увечері завітати у «Блейдс» — відволіктися від роботи, наскільки розумію, ну, а на ранок почувався паскудно... Та й виглядав не краще. Відтоді став знову нормальним. Застосував лікування шампанським чи ще чимось. Для чоловіків — це найкращий вихід. Звісно, алкоголь не поліпшує їхню поведінку, але хоча б робить із них людей. А з богоподібним спробуй спрацюватися...

Мей, старенький шотландський скарб Бонда, увійшла, щоби прибрати сніданок. Джеймс запалив «Дюк оф Дархем»[49] — кінг-сайз із фільтром. Авторитетний Американський союз споживачів оцінив їх як сигарети з найменшим вмістом смол та нікотину. Бонд замінив ними ароматні, але надто міцні «Морланд» — балканську суміш із трьома золотими кілечками біля мундштука, які палив з підліткового віку. «Дюк», майже позбавлені смаку, були все-таки кращими за «Вангардс» — новомодні «безтютюнові» сигарети з Америки, які, незважаючи на усі свої «здорові» властивості, наповнювали кімнату таким сильним запахом паленого листя, що відвідувачі часто запитували, чи не горить щось.

Мей морочилася з посудом на столі — точна ознака, що їй треба вибалакатися. Бонд виглянув з-за розділу новин газети «Таймс» і спитав:

— Що таке, Мей?

Обличчя жінки, укрите зморшками, почервоніло.

— Ось що, — з викликом сказала вона і подивилася в очі Бонду. В руці тримала коробку з-під йогурту, яку зім’яла міцними пальцями і кинула на тацю. — Звісно, я не маю права вказувати, містере Джеймс, але ви отруюєте себе.

— Сам знаю, Мей, — жваво відгукнувся Бонд. — Ви абсолютно праві. Але я принаймні зменшив їх кількість до десяти в день.

— Маю на увазі не тютюновий дим, а ось це пійло, — Мей показала на тацю. Вона виплюнуло це слово з огидою, і потім, немов позбувшись перепони, слова ринули бурхливим потоком. — Чоловікові не годиться дитяче їдло, відстій і тому подібне. Хай вас не турбує, містере Джеймс, що я таке кажу, бо у своєму житті я багато чого побачила, може, навіть більше, ніж ви уявляєте. Пригадую, як вас колись привезли додому зі шпиталю, мовляв, ви потрапили в автомобільну аварію чи щось таке. Але я не зовсім здитиніла розумом, як ви, може, і вважаєте, містере Джеймс. Автомобільні пригоди не залишають маленьких дірок у плечі чи нозі. А ті шрами з рубцями на вашому тілі — так, я бачила, і нема чого усміхатися — їх можуть зробити лише кулі. Я вже не кажу про пістолети, ножі та інше, що ви тягаєте зі собою, коли збираєтеся за кордон. Уф!

Мей уперла руки в боки, її очі блищали і дивилися зухвало.

— Звісно, ви скажете, щоб я не лізла не в свої справи або забиралася геть до Ґлен Оркі[50], але перш ніж ви мене витурите, скажу вам, містере Джеймс: якщо ви встрянете у нову бійку, то отримаєте лише гній у животі, а тоді вас привезуть додому вже на катафалку. Ось так вони вчинять.

У минулі часи Бонд послав би Мей куди подалі й попросив дати йому спокій, а тепер з величезним терпінням та не без гумору прочитав їй коротеньку лекцію про ключові відмінності «живих» продуктів від «неживих».

— Бачте, Мей, — почав Джеймс розважливо, — позбавлені природних властивостей продукти — біле борошно, білий цукор, білий рис, білок яйця — мертві продукти. Вони або мертві від природи, як білок яйця, або позбавлені поживних речовин у процесі обробки, є повільною отрутою на кшталт смаженої їжі, печива, кави та ще купи продуктів, які я зазвичай споживав. До речі, подивіться лише, як добре почуваюся. Відтоді, як я почав правильно харчуватися та кинув вживати алкоголь, відчуваю себе просто новою людиною. Чудово сплю, сповнений енергії, і ніякого головного болю чи болю у м’язах. Не кажучи про похмілля. Ще місяць тому тижня не минало, щоб якогось дня не снідав я парочкою піґулок аспірину або «устрицею прерій»[51]. У такі дні ви кудкудакаєте та метушитеся, наче стара квочка. То що скажете? — Бонд запитально підняв брови.

Мей капітулювала. Вона схопила тацю і, демонстративно повернувшись до Бонда спиною, рушила до дверей. На порозі затрималася й оглянулась. Її очі блищали від сліз образи.

— Ось що я вам скажу, містере Джеймс. Може, ви праві, може, й ні. Але мене найбільше турбує, що ви на себе не схожі, — економка вийшла, грюкнувши дверима.

Бонд зітхнув і повернувся до газети. Він промовив магічну фразу, яку говорять усі чоловіки, коли жінка середнього віку влаштовує експансивну сцену стосовно обіцянок «змінити спосіб життя», і знову занурився у статтю, в котрій викладено причини, що пішло не так на зустрічі на вищому рівні.

Телефон — червоний, пряма лінія з Конторою — видав лункий передзвін. Джеймс, не відриваючись од газети, потягнувся за слухавкою. Часи тепер стали спокійніші, холодна війна пішла на спад, не те, що в минулому. Нічого екстраординарного. Напевне, попередять про скасування навчальних стрільб у Біслі[52], де він збирався ввечері випробувати нову гвинтівку «Ф.Н.»[53].

— Бонд слухає.

Телефонував начальник канцелярії. Джеймс випустив газету на підлогу і притиснув слухавку до вуха, намагаючись, як у старі часи, читати поміж слів.

— Кидай усе, Джеймсе! М. викликає.

— Робота тільки для мене?

— Усім вистачить роботи. Термінове занурення і повна тиша на кораблі. Якщо планував побачення протягом наступних кількох тижнів, можеш сміливо скасовувати. Від’їжджаєш сьогодні. Чекаємо, — слухавку поклали.

У Бонда була, можливо, найпіжонська автівка в цілій Англії. «Марк ІІ Бентлі Континенталь»[54]. Якийсь багатий ідіот познайомив її з телеграфним стовпом на Грейт Вест-роуд. Бонд купив її рештки за півтори тисячі фунтів і в майстерні «роллс-ройса» випрямив вигин шасі й замінив двигун на «марк IV» з компресією 9.5. Потім навідався до «Муллінер»[55] із трьома тисячами фунтів у кишені — приблизно половиною свого капіталу, і домовився замінити старий тісний спортивний салон на акуратний просторий салон від купе із лише двома шкіряними сидіннями з електричним регулюванням. Решту кормового відсіку займав загострений назад потворний багажник. Машину пофарбували матовим, не глянцевим, військово-морським сірим, а зісередини салон обробили чорним. Автівка літала, наче птиця, і була потужною, мов снаряд — Бонд любив її більше ніж усіх жінок, яких зустрічав на життєвому шляху, якщо їх навіть скласти докупи.