Ян Флеминг – Кульова блискавка (страница 1)
Кульова блискавка
ВІДПОЧИНЬТЕ, МІСТЕРЕ БОНД!
Відпочиньте, містере Бонд! Настав один з тих рідкісних днів, коли життя здалося Джеймсові Бонду, за влучним виразом когось із великих, набором шансів з імовірністю шість проти чотирьох[1].
По-перше, йому було соромно за себе — само собою рідкісне явище. Джеймс страждав від похмілля, від болю розколювалася голова та крутило суглоби. Коли закашлявся — а паління завжди йде пліч-о-пліч з алкоголем і лише підсилює похмілля — хмаринка яскравих чорних цяточок пропливла перед очима, немов неймовірно великі амеби гладдю ставка. Останнім часом організм не раз сигналізував, що Бонд переборщує з випивкою. Останній бокал з віскі зі содовою в шикарній квартирі на Парк-Лейн[2] нічим особливо не відрізнявся від десяти попередніх, але вливати його в горлянку було важко, і він залишив після себе гіркуватий присмак та відчуття перенасиченості. Але після того, як організм повідомив йому те, Джеймс усе-таки погодився зіграти ще один робер. По п’ять фунтів за сотню очок — і додому? Нема питань. Він грав, як останній дурень. Навіть тепер перед очима стояла дама пік з придуркуватою посмішкою Мони Лізи на одутлому обличчі, що тріумфально б’є його валета, дама, котра, як нагадав його партнер, має стовідсотково перебувати в супротивника на півдні та яка зіграла ключову роль у реконтрі (по-п’яному) у великому шлемі[3]. В результаті — чотири сотні очок вище лінії на користь опонентів та сто фунтів за двадцятиочковий робер... гроші чималі.
Бонд приклав до порізу на підборідді кровотамувальний галунний олівець і презирливо глянув на своє похмуре відображення у дзеркалі над умивальником. Безмозкий ідіот! А все — через чортову бездіяльність. Увесь місяць розбирати папери і ставити в дурнуватих дужках свій номер, а ще черкати протоколи, які від дня до дня ставали все саркастичнішими. Навіщо було горлати на безвинного офіцера чужого відділу, коли той сказав слово впоперек. Та ще секретарка Джеймса злягла з грипом, і на заміну прислали з резерву якусь дурепу, та ще й страховидло; вона зверталася до нього «сер» і розмовляла манірно, немов рот набитий фруктовими льодяниками. Черговий понеділок, черговий тиждень... У вікна стукає травневий дощ. Бонд проковтнув дві піґулки аспірину і потягнувся за іншою — від печії, як раптом у спальні задзвонив телефон. Гучний дзвінок означав, що телефонують з Контори.
Серце Джеймса калатало значно сильніше, ніж того потребували скажена їзда ранковим Лондоном і даремне очікування ліфта, через що довелося бігти на восьмий поверх сходами, — коли він витягнув крісло і сів, дивлячись у спокійні сірі, дивовижно прозорі очі людини, яку так добре знав. Що вони приховують?
— Добрий ранок, Джеймсе. Вибачте, що викликав вас ще й на світ не зазоріло, але в мене попереду насичений день. Хотів побалакати, перш ніж почнеться руханина.
Піднесення Бонда відразу згасло. У випадках, коли М. звертався до нього на ім’я, а не за номером, нічого путящого очікувати не доводилося. Найімовірніше, мова піде не про нове завдання, а про особисте прохання. Та й у голосі М. не чулося жодної напруги, яка б свідчила, що сталося щось екстраординарне. Вигляд у М. був зацікавленим, дружнім, ледь не співчутливим. Бонд пробуркотів щось незрозуміле.
— Давно вас не бачив, Джеймсе. Як ся маєте? Тобто, як ваше здоров’я? — М. підняв зі столу аркушик паперу, якийсь бланк, немов збираючись зачитати його.
Гублячись у здогадках стосовно змісту папірця та взагалі усієї ситуації, Бонд нашорошено відповів:
— Усе гаразд, сер.
— А наша санчастина вважає інакше, Джеймсе, — тихо мовив М. — Щойно отримав результати вашого медичного обстеження. Думаю, вам треба почути, що тут написано.
Бонд сердито роздивлявся папірець. Цього тільки не вистачало!
— Я слухаю, сер! — відповів Джеймс, тримаючи голос під контролем.
М. оглянув Бонда уважним оцінливим поглядом, підніс папірець ближче до очей і почав читати: «Зазначений співробітник практично здоровий, однак, на жаль, його стиль життя навряд чи дозволить довго підтримувати гарну фізичну форму. Всупереч багатьом попередженням, він визнає, що викурює до шістдесяти сигарет з балканським тютюном, вміст нікотину в якому значно вищий, ніж у дешевих сортах. Поза службою щоденна доза алкогольних напоїв міцністю 60-70 пруф[4] у зазначеного офіцера сукупно становить пів пляшки. В ході обстеження виявлено ознаки погіршення фізичного стану організму: язик обкладений, кров’яний тиск підвищений до 160/90, печінка збільшена. Пацієнт визнає, що страждає на часті головні болі у потиличній частині, має спазм у трапецієподібних м’язах, де промацуються так звані «фіброзні вузли». Упевнений, що ці симптоми є наслідком неправильного стилю життя зазначеного офіцера, який не прислухається до порад стосовно того, що потурання слабкостям не допомагає зняттю стресу, викликаного виконанням професійних обов’язків, а спричиняє отруєння організму, яке рано чи пізно відобразиться на фізичному стані зазначеного офіцера. Аґенту 007 рекомендовано відпочинок та дотримання помірного режиму впродовж двох-трьох тижнів, чого, на наш погляд, буде достатньо для відновлення його працездатності та попередньої високопродуктивної фізичної форми».
М. поклав аркуш з медичним висновком у лоток з вихідними паперами. Потім поклав руки на стіл і суворо подивився на Бонда.
— Результати не блискучі, так, Джеймсе?
Бонд, приховуючи роздратування, мовив:
— Сер, я абсолютно здоровий. А головний біль може статися в будь-кого. Фіброзні вузли є у більшості гольферів. Як результат протягу після потіння. Аспірин і мазі — найкращі ліки. Це дрібниці, сер.
— Думати так — величезна помилка, Джеймсе, — жорстко обірвав М. — Піґулками можна зняти хіба що симптоми, хвороба залишається. Тільки заганяєте її всередину. В результаті отруюєте організм, і недуга може перетворитися на хронічну. Хімія шкідлива для організму, вона суперечить нашій природі. Таке твердження справедливе і для продуктів, що ми споживаємо, — білий хліб без висівок, рафінований цукор з усіма видаленими з нього поживними речовинами, пастеризоване молоко, з якого випарували геть усі вітаміни, а також усе пересмажене та позбавлене природних властивостей. До речі, — М. витягнув з кишені записник і проконсультувався з ним: — А чи відомо вам, що містить наш хліб, окрім перемеленого борошна? — він спідлоба зиркнув на Бонда. — У ньому є чимало крейди, а ще перекис бензолу, хлор, сіль амонію і галун. — М. закрив записник і засунув його назад до кишені. — Що ви на це скажете?
Бонд, доволі спантеличений, з викликом відповів:
— Я вживаю небагато хліба, сер.
— Охоче вірю, — роздратовано відгукнувся М. — А скільки борошна жорнового млива ви споживаєте? Часто п’єте йогурт чи їсте сирі овочі, горіхи, свіжі фрукти?
— Практично ніколи, — посміхнувся Джеймс.
— Нічого смішного не бачу, — щоб надати ваги сказаному, М. постукав пальцем по столу. — Запам’ятайте мої слова: здоровим буде лише той, хто не противиться природі. Усі ваші проблеми, — Бонд відкрив рота, щоб заперечити, але М. жестом руки зупинив його, — а саме: глибоко прихована токсемія, що виявили лікарі, є наслідком неправильного способу життя. Чули коли-небудь прізвище Бірхер-Беннера[5]? А Кнайпа[6], Присніца[7], Ріклі[8], Шрота чи Білца[9]?
— Аж ніяк, сер.
— Так я і знав. Проте варто вивчити праці цих фахівців. Усі вони — видатні натуропати, а їхні імена несправедливо забуті. На щастя, — очі М. збуджено блиснули, — у нас в Англії достатньо їхніх послідовників і природні методи лікування є доступними.
Бонд дивився на М. із щирим здивуванням. Що, чорт забирай, найшло на старого? Перші ознаки старечого слабоумства? Проте таким бадьорим Бонд давно М. не бачив. Холодні сірі очі були кристально прозорими, а шкіра на загартованому, вкритому зморшками обличчі просто сяяла здоров’ям. Навіть сталево-сиве волосся почорнішало. Звідки ж ця маячня?
М. потягнувся до лотка «вхідні папери», даючи зрозуміти, що розмову закінчено. — Це все, Джеймсе, — бадьоро промовив. — Міс Маніпенні владнала усі формальності. Гадаю, двох тижнів буде достатньо, щоб поставити вас на ноги — під кінець самі себе не впізнаєте. Повернетеся звідти новою людиною.
Бонд, не вірячи вухам, витріщився на М.
— Звідки повернуся, сер? — запитав здавленим голосом.
— Заклад має назву «Чагарниковий рай». Керує ним видатна людина — доктор Вейн, Джошуа Вейн. Великий авторитет у своїй царині. Йому шістдесят п’ять років, але виглядає щонайбільше на сорок. Він вами займеться. У них там найновіше обладнання, навіть є власна садиба з лікарськими травами, та й місцевість мальовнича. Санаторій розміщений біля Вашинґтона — в Суссексі. Про відкладені справи не турбуйтеся, викиньте їх з голови на наступні два тижні. Відділ на період вашої відпустки очолить нуль-нуль-дев’ятий.
Бонд і далі не вірив власним вухам.
— Але, сер, я насправді в нормі. Ви впевнені, що мені це необхідно?
— Ні, — холодно відповів М. — Не просто необхідно, а життєво необхідно. Якщо ви, звісно, бажаєте залишитись у відділі подвійних нулів. Я не можу дозволити, щоб хтось із офіцерів цього відділу не був здоровим на всі сто відсотків. — М. нахилив голову над лотком і витягнув перше досьє. — Ви — вільні, нуль-нуль-сьомий, — мовив, не піднімаючи очей. Судячи з тону, розмову було закінчено.