Всеволод Нестайко – П’ятірка з хвостиком (страница 20)
Тая спалахнула як маків цвіт.
А Антоша так насупив брови, що вони зійшлися на переніссі в одну лінію.
Тим часом Гришка Гонобобель вже галасував на весь коридор:
— Усі сюди! Усі сюди!.. Зараз буде комедія!.. Ха-ха-ха!.. Тільки один день!.. Чергують Антоша Дудкін і Таїсія Таранюк!.. Усі сюди!.. Ха-ха-ха!..
До крикливого Гонобобеля усі вже звикли, і ніхто особливо на його вигуки не зважав. Хоча невелика групка з кількох учнів все ж таки утворилася. Це були хлопці з паралельного четвертого «Б» класу — Ігор Дмитруха, Валера Галушкинський, Лесик Спасокукоцький, Стасик Кукуєвицький і Льоня Монькін. Воно й зрозуміло — «бешники» завжди ладні посміятися з одвічних своїх конкурентів «ашників».
І от ця групка на чолі з несамовитим Гришкою Гонобобелем, хихикаючи, потяглася за черговими, які спершу повільно, а потім все швидше й швидше, наче тікаючи, йшли по коридору.
— Ой! Це ж треба… Ну!.. Ой!.. — розгублено шепотіла на ходу Тая.
Антоша йшов мовчки. Тільки губи закусив.
І от у цю мить з сьомого класу вийшов назустріч їм Вася Лоб.
В руках він тримав пиріжок. Вкусив, скривився і швиргонув надкушений пиріжок на підлогу під батарею.
Тая і Антоша спинилися.
Тая охнула, затулила рукою рота і рвучко одвернулася.
Антоша теж охнув і завмер.
Щойно червоний, як помідор, він раптом став білий, як сметана. І від цього пов’язка на його рукаві здалася ще червонішою. Якось мимоволі він опустив на неї очі і…
В першу мить ніхто навіть не зрозумів, що сталося. Антоша так швидко нахилився й підняв пиріжок, що не всі це й помітили.
Всі побачили тільки раптом, що він тиче надкушений пиріжок прямо Васі в обличчя й каже:
— Ану доїж!
Це була вражаюча картина: маленький щупленький Антоша тицяв здоровенному, удвічі за себе більшому Васі надкушений пиріжок прямо в ніс і казав: «Доїж».
Це був просто кадр з мультфільму — заєць і ведмідь. Вася так розгубився, що замість того, щоб одразу «врізати», спантеличено спитав:
— Що-о?.. З підлоги?
— А нащо кидав?
Тільки тут Вася нарешті отямився, мовчки коротким рухом вдарив Антошу по руці, і пиріжок полетів назад під батарею.
Антоша теж нічого не сказав, повернувся, неквапливо підійшов до батареї, підняв пиріжок, дмухнув на нього і знову простягнув Васі:
— Ні!.. Доїж!
Хтось хихикнув (чи то Спасокукоцький, чи то Кукуєвицький).
Вася Лоб нахмурився:
— Ти що, амеба, не розумієш?.. Ти ж усе життя лікуватися будеш…
Пиріжок тремтів у Антошиній руці, але Антоша вперто простягав його Васі.
І тут Гришка Гонобобель не витримав:
— Та він жартує! Василь Васильович! Він жартує… Він у нас комік! — Гонобобель підскочив до Антоші. — Ану давай сюди! — і хотів вихопити пиріжок.
Але Антоша не дав, спритно вивернувся, ще й боляче тицьнув Гонобобеля ліктем у бік.
— Тю! — зойкнув Гришка. — Я ж хотів тебе… Ну й пропадай! Дуремар…
У цей час Вася знову вдарив Антошу по руці, і знову пиріжок полетів на підлогу.
І коли Антоша за ним нахилився, Вася підняв ногу і здоровенною своєю лапацоною припечатав Антошу ззаду по штанях.
Антоша заорав носом і, розпластавшися по підлозі, як кошеня на льоду, проїхав кілька метрів аж до вікна.
Тепер уже весело захихикали і Спасокукоцький, і Кукуєвицький, і Галушкинський.
А Вася Лоб чвиркнув крізь зуби і, матляючи довгими руками, пішов по коридору.
В цей час задзвенів дзвоник, і всі кинулися по класах.
Тая допомогла Антоші підвестися й поспішно обтрушувала його, примовляючи:
— От бачиш!.. Нащо ти з ним зв’язувався… Воно тобі треба… Ну, побігли!.. Швидше!.. Уже Глафіра Павлівна іде…
Антоша супив брови й сопів:
— Ну, біжи!.. Я сам… Біжи!..
Тая була зразковою ученицею, ніколи в житті не запізнювалася на уроки і, нарешті, не витримала — кинула Антошу й побігла в клас.
Коридор умить спорожнів, двері класів позачинялися.
Антоша хвильку постояв, тоді зітхнув і пішов до дверей класу. Тільки не свого, четвертого «А», а сьомого «Б».
Постукав, прочинив двері, пролепетав: «Вибачте!» — і зайшов.
Усі разом, — і вчитель, і семикласники, — здивовано повернулися до нього.
Антоша пошукав очима, знайшов на задній парті Васю і рішуче попрямував туди.
В очах у Васі майнув переляк.
Антоша підійшов, мовчки поклав на парту перед Васею надкушений пиріжок і так само мовчки пішов назад.
Біля дверей знову пролепетав: «Вибачте!» — і вийшов…
…На перерві про це вже знав увесь другий поверх.
— Ой, що ж тепер буде-е?..
— Ой-ой-ой!..
— Вася Лоб це ж…
— Ж-жах та й годі…
— Отак привселюдно за надкушений пиріжок!..
— І хто б подумав! Такий тихоня!.. От тобі й Дудкін!..
— А що — молодець! Як усі будуть швирголяти пиріжки на підлогу, скільки тих пиріжків треба.
— Он в Африці діти голодують, а тут деякі пиріжками розкидаються.
— І взагалі хліб не можна кидати на землю… За це колись…
— Все одно Лоб йому не подарує.
— Не подарує…
У четвертому «А» гуло як у вулику.
Особливо кип’ятився, галасував і розмахував руками Гришка Гонобобель: