Вольтер – Орлеанська діва (страница 97)

Монроз, що з того берега Луари Дивився на Агнесу молоду, Жадав сказати ніжно й до ладу Почтиве слово про любовні чари. Він через міст — і нагло остовпів: Ні панни, ні її товаришів. Блідий, як віск, як мармур, він холоне, Ще крок ступив — і сам під землю тоне. Поль Тріконель здаля те постеріг, Летить мерщій Монроза рятувати, Та й сам зникає, тільки-но прибіг На місце теє, чарами закляте. Що ж? Під землею — диво всім дивам! — Сади розкішні, пишні зеленіють, Яких не мав Луї Великий сам, Дід короля, що люблять, бо жаліють. В садах тих замок чарівний стоїть. То замок... серце з остраху болить!.. Гермафродит панує там без праці, Бридкий душею й тілом, як павук... Яких же там іще зазнають мук Агнеса, Доротея, Боніфацій?

Пісня шістнадцята

Розкрийтесь, неба золоті палати! Істот безсмертних племено крилате, Ти, що царів на цій землі ведеш І брами раю пильно стережеш, Від ока закриваючи людського Всі таємниці Божого чертога, Хоч на хвилинку набік оступись, Щоб добре міг побачити я нині, Що в недоступній твориться святині, А за мою цікавість не гнівись. Молитва це абатова Трітема¹, А не моя: я не посмів би сам Одважно заглядати до едема І розпити чинити небесам. Георгій мужній та Денис ласкавий Сиділи, замкнені на три замки, Все бачили, а до земної справи Ніяк докласти не могли руки, Лише в сплітках та вигадках моторні, Інтригували, як усі придворні, Та йменням справедливості й добра Звертались до апостола Петра. Святий, що папа — то його намісник, Людської долі судія й провісник, Мереж на цілий всесвіт володар, Петро, могутній Господа ключар, Промовив їм: «Ви мусили чувати, Що сорому чимало я зазнав, Коли у Малха вухо відрубав²: Учитель мій велів мені сховати Меча у піхви, і наказом тим Відняв у мене всі права на зброю. Та я, братове, способом новим Вас у змаганні вашім заспокою. Святий Денисе, скличте всіх святих, Найголосніш у Франції відомих, А ви, Георгію, в ясних хоромах Шатніться теж по земляків своїх. Хай ті й тамті при Божому порозі Складуть нам оду в віршах, а не в прозі³, Гудар-бо схибив: сам Господь велів Тут говорити мовою богів.