До ліжка на золочених стовпцях,
Де тіло полюбовниці вродливе,
Розкидавшись, лежало у шовках.
Слів не було, та й де вже там розмова,
Коли бажання хвиля пречудова
Все залила! Цілунок вогняний
Уста їм злив, немов квітки рожані,
І душі їхні, збезуміло п’яні,
В очах одбився запал молодий,
Язик діткнувся язика крізь зуби...
Яке ж було то красномовство любе!
Прелюдіє солодкого злиття,
Коли від щастя хочеться умерти,
Дуете найніжнішого чуття, —
Ох! що то буде з вашого концерту?
Агнеса нетерплива помогла
Зірвати одяг юному пажеві,
І всі покрови геть як є стягла,
Вертаючись у ті часи рожеві,
Коли всі люди, голі, як боги,
Не знали шат докучної ваги.
О небо, хто це? Чи з Зефіром Флора?
Чи це Псіхея та пустун Ерот?
Чи з Кіпру це богиня яснозора
Вдвох з Адонісом завітала в грот
І руки для обіймів простягає,
Хоч грізний Марс від ревнощів зітхає?
Наш Марс, король французької землі,
З товстим Бонно зітхає при столі,
У муках їсть і в розпачі п’є вина.
Прислужник, балакливий, як дитина,
Його високість мавши звеселить5,
Шепнув йому, що дві красуні спить
У зáмку, що одна із них чорнява,
Статурна, горда, запальна та брава,
А друга — ніжна, як лілеї цвіт,
Блакитноока, злагода й привіт.
Здригнувся Карл, таку почувши мову.
Розповідать він каже знову й знову,
Які в білявки очі, ніс, уста...
Про найдрібніші риски він пита,
Про голос, про шляхетну поведінку...
Так, то вона! Не час для відпочинку!
«Іду, Бонно! Добраніч!» — і пішов
Король туди, де жде його любов,
Не дуже-то додержуючи тиші:
В цих справах вінценосці сміливіші.
Агнеси він вигукує ім’я,
Вона почула... доленько моя!
Тремтить у ліжку сполотніла пара:
Що тут робити, щоб минула кара?
Метнувся бистро Альбіона син:
Була немовби шафа під стіною
Для ніби б кишенькового налою,
Де за дешеву плату капуцин6
Міг помолитись за життя чи впокій.
Там малося в заглибині широкій
Поставити святого, певна річ,
Та статуї ще, мабуть, не добрали.
Монроз — туди. Серпанки закривали
Те місце, а до того й темна ніч.
Наш паж без шароварів, без камзола
Там притулився, як святиня гола.
Тимчасом Карл руками обвива
Коханки шию, і сміється й плаче,
