Тож по згадках, по скаргах голосних,
Коли англійців проклято сваволю
Та невблаганну і жорстоку долю,
Опанував ще більший смуток їх.
Стояла ніч у тиші згоди й миру;
Скотився Віз небесний до надиру4,
І якобінець так до короля
Промовив: «Гляньте: спить уся земля,
Щоб свіжою прокинутися вранці.
Тепер усі — і королі, й коханці
Одної мають прагнути мети:
Вечерю й постіль, пане мій, знайти».
Гіркими ще охоплений думками,
Стискає інохідця острогами
Наш добрий Карл; ті два — услід за ним,
І перед замком стали всі міцним.
Монроз, убивши бестію лукаву
І теплий труп закинувши в канаву,
Стояв, дивився на підйомний міст
І думав: «Нащо й молодість, і хист,
Як цю споруду піднято високо,
Як зуб не візьме, хоч і бачить око!»
Коли ж побачив трьох він мандрівців,
То з радості всім тілом затремтів,
Підбіг до них, склонився вельми зграбно,
І хоч імення справжнє потаїв,
А також пал, що в глибині горів,
Та поведінку мав таку привабну,
Що Карлів сум під ту хвилину зник,
Немов питва живущого він випив,
А Боніфацій, мудрий духівник,
Пажа по щічці молодій потріпав.
Отож паристе дібрано число.
Спорудження здригнулось, загуло,
Спустився міст на довгих деревинах —
І загриміли коні по мостинах.
Товстий Бонно, звичайно, навпростець
Потяг до кухні з голосним сопінням,
Шукаючи наїдку; а чернець
Звернувсь до Бога в стилі старовиннім.
Король, назвавшись прибраним ім’ям,
Пішов з Кютандром домовлятись сам.
Барон його вітає дуже гречно,
Радіючи прибулому сердечно,
І покій щонайкращий віддає.
У сумування вдавшися своє,
Не зна король, що тут же, за стіною,
Агнеса спить, підпершися рукою.
Монрозові на краще повелось:
Він у хлопчини випитав малого
До скарбу найлюбішого дорогу,
І серце задрижало, зайнялось.
Немов той кіт, неситими очима
Уздрівши мишку, сховану в імлі,
Іде тихенько кроками дрібними
І ніби прилягає до землі,
Щоб, наче грім, на любу впасти здобич, —
Так паж, дізнавшись, що кохана обіч,
Навшпиньки, по-злодійському ступав,
Балансував і віддих тамував.
Агнесо! Вже в покої він твойому!
Не так огонь охоплює солому,
Не так по листю вітер пробіга,
Як запалила разом їх жага.
Навколішки Монроз упав щасливий
