Чуттям туди скерований правдивим,
І сестрам видалось благочестивим,
Що з неба то сам вождь Господніх сил
Злетів до них — архангел Гавриїл.
Усі вони, як рози, зчервоніли,
Подумавши: «Чому ж то, Боже милий.
Він не прибув під ту годину й час,
Коли навсуміш ґвалтували нас?»
Усі круг нього в коло згуртувались,
Питали, щебетали, дивувались,
Коли ж почули, хто він, що і як,
За ким пішов у небезпечні мандри, —
Дали коня баского, щоб юнак
Без перепон добувся до Кютандра.
Кого ж він біля замку зустріча?
Гидкого, як мара, сповідача!
Скипів юнак: «А, Вельзевулів сину!
Це знову ти! Шандосом присягнусь,
Красунею, що я на ню молюсь, —
Тепер не утечеш ти від загину!
Прийшов тобі без сповіді кінець!»
На теє слово вихопив чернець
Пістоля нетерплячою рукою1,
Натиснув цингля... Постріл загримів,
І куля невидимою тропою
Полинула в зелену даль гаїв,
Монроза диким приглушивши свистом...
Стрілецьким піп не відзначався хистом...
Паж виміряв, ударив — і в чоло,
Де стільки темних пристрастей жило,
Свинець пройшов, і бризнув струмінь крові.
Упав монах, а красень молодий
По перемозі радісній такій
Відчув до нього жалощі раптові.
«Звернись тепер, — він мовив, — до небес,
Скажи Те deum. Ти прожив, як пес,
Принаймні хоч умри християнином.
Покайся швидше перед Божим сином,
Промов амінь і Богу дух віддай...»
«Ні, — каже той, — до чорта йду. Прощай».
Сказав, умер — і в пекла глибочини
Душа його, гріхами чорна, лине2.
В той час, коли потвора та страшна
До грішників рокованих летіла,
Де грів уже пательню Сатана, —
Наш добрий Карл, в якого панна мила
Стояла в запечалених очах,
По світлої Луари берегах
З духівником у парі проходжався.
Учений доктор, що йому король
Духівника призначив славну роль,
В суворість марну зовсім не вдавався
I, важачи на терезах хистких
Добро і зло, ясні чесноти й гріх,
До неба вів приємними шляхами
Монарха з запальними почуттями.
Ласкавий, добрий, лагідний в речах,
На все дививсь він мудро та зичливо,
І лестощі солодкі на устах
Всіх огрівали рівно й справедливо.
Домініканський орден пресвятий
Благословив колись його для праці,
І вирушив на подвиг він земний
Під іменем чудовим: Боніфацій.
Він королеві грішному казав:
