З мостом підйомним. Сяючи квітками,
Зміястий, чистий, голубий канал
Оточував його високий вал
І розбивався в сотнях водограїв.
Там жив, під захистом сільських звичаїв,
Барон Кютандр, підтоптаний дідок,
Усякого в свій затишний куток
Він закликає, ймення не питавши:
Француз, англієць, турок чи чернець,
І гордий принц, і дівчина, й стрілець
У нього можуть відпочити завше.
Але свою фантазію барон
Плекає кожний. В цього був закон, —
Не знати, для якої вже користі, —
Гостей приймати числа лиш паристі.
Отож прибуде двійко мандрівців —
Усе гаразд. Але біда одному:
Його не пустять; голод, спеку, втому
Він терпить день, а може, й кілька днів,
Зігнувшися, як той жебрак чи злодій,
Допоки хтось не стане у пригоді,
Щоб вийшло те довершене число,
З якого в світі все живе пішло.
Туди ж ото, відбивши в день щасливий
Дзвінкий шолом та панцир брязкотливий,
Потужна Діва на ніч прибула
З Агнесою. А доля прирекла,
Щоб сповідач, чернець той нечестивий,
Що на Агнесу звів свій погляд хтивий
І з нею щастя навіть був досяг,
Туди ж таки прийшов по їх слідах,
Як хижий вовк, що під зубами чує
Ягниці вовну теплу й запашну,
Коло хліва никає та пантрує
І рветься перескочити стіну,
Так сповідач, палаючи з бажання,
Що в тілі гонить бунтівливу кров,
Вернути прагнув теє раювання
І любу здобич ухопити знов.
Він стукає, він дзвонить, він гукає,
На нього з замка челядь виглядає.
Та як один, без пари він прибув,
То міст підйомний затремтів, загув,
Піднісся вгору — і лишив бідаху
Стояти безпорадно серед шляху.
Блюзнірська лайка — дивного нема! —
Із уст у нього вирвалась сама.
Він до мостин простяг жадібні руки,
Хотів кричати, — занімів од муки.
Як ласий кіт, по ринві деручись,
На голубник жадібно позирає,
Шкребеться, стінку лапою торкає
І птиць, що так принадливо вились,
Немовби ворога свого дражнили,
Хоч близько — досягти не має сили, —
Так наш чернець стояв ні в сих, ні в тих.
Аж тут зненацька між дерев густих
З’явилась постать красня молодого.
Обличчя біле, чорні брови в нього,
І кучері, і юний блиск очей,
Усе дарунки чудотворних фей.
Здавалося — це сам Амур крилатий...
Це був Монроз, щоб коротко сказати.
Загублену шукаючи любов,
У монастир жіночий він зайшов,
