18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Вольтер – Орлеанська діва (страница 72)

18
Почтиво і шляхетно відповів: «О брате мій, шаноби гідний! Завше Без роздуму вдаєшся ти у гнів! Відколи в небі стрівся я з тобою, Ти тільки й дишеш злістю та пихою. Подумай сам: чи личить нам, святим, Кого навикли люди шанувати, Неславитися розбратом лихим, Ганебний приклад націям давати? Святі британські! Чи не годі вам Чинить гризнею прикрість небесам? Англійці, в колотнечі знавіснілі! Ви Богові давно уже немилі, I скоро він — згадаєте мене — Святих англійських з раю прожене. Георгію, бридкої гідний слави, Що за народ змагаєшся кривавий, Облиш мене, щоб супокійно міг Французів боронити я своїх!» Од гніву хвиля залила червона Георгієві гордовитий вид, Поглянув він на Франції патрона І здумав, що лякливий, як ворона, І до борні не здатен зовсім дід. Мов яструб той на голуба в повітрі, На ворога свого він налетів; Денис назад, — а в голові прехитрій План оборони в той же час наспів. Тож голосно крилатого осла він Свойого кличе, що повсюди славен, «Сюди, — гукає, — вірний осле мій, Рятуй, загину!» — В халепі страшній Забув Денис про істину відому, Що неможливо згинути святому. Осел, покірний панові свойому, З Італії тоді якраз вертав (Про це я читачам уже казав). Денисові він підставляє спину, Той скочив прудко на свою тварину І, чуючи хоробрості приплив, Меча моторно на землі вхопив, Що коло бритта вбитого валявся, І з ворогом у лютім герці стявся. Три рази б’є Георгій поряду В ту голову, що знала вже біду, Але Денис удари відбиває І зброї тиск бурхливий наміряє На вершника з баским його конем. Пружиста криця бризкає вогнем, Блищать мечі, здійнявши веремію, Обидва прагнуть влучити то в шию, То в груди, то у святості вінець, То в місце, що назвати навпростець Не зважусь я, хоча назвать умію. Дедалі кожен паленів борець, Хитався долі темний рішенець, Аж тут осел озвався довгокрилий — Ревнув баса, аж вуха заболіли. Здригнулась неба глибочінь ясна I по гаях озвалася луна. Тоді ж ото підступною рукою Георгієві, славному герою, Святого носа відрубав Денис, І геть кривавий покотився ніс5. Георгій, хоч без носа, та завзятий,